ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ XX СТОЛІТТЯ У двох книгах КНИГА ДРУГА. ЧАСТИНА ДРУГА (1960—1990-ті роки) За редакцією В. Г. Дончика

Микита Годованець (1893—1974)

Микита Годованець (1893—1974). Народився
письменник 26 вересня 1893 р. в селі Вікнина на Поділлі в
селянській родині. Після навчання в церковнопарафіяльній
школі 1906 р. вступив до учительської школи в Степашках,
де розпочав своє знайомство з українською та світовою літе­
ратурою. Закінчивши школу, М. Годованець працює
сільським учителем, багато читає й наполегливіше береться
до писання віршів. У 1913 р. перші з проб його пера були
надруковані в київському тижневику «Маяк».
На початку першої світової війни його забрали до війсь­
ка. Після Лютневої революції перебуває в м. Ревелі
(Таллінні), затим переїздить до Кам’янця-Подільського, де
вчителює, виступає з поезіями на сторінках місцевої преси.
У 20-х роках поет видає до десятка збірок, як-от «Незамож­
ник Клим» (1927), «До добробуту і культури» (1928), «Па-
рася на парастасі» (1929), «Будяки», «У колективі»
(1930) та ін. Слід погодитися з критикою, що своїми ран­
німи успіхами М. Годованець завдячує «не так майстерності
виконання, як актуальності тематики. Це розуміє і сам ав­
тор. Він цілком справедливо вважає довоєнну творчість
«підготовчим класом у школі байкарської праці» ‘.
Від середини 50-х років письменник видає кілька книжок,
а саме «Байки» (1957), «Осел на хаті» (1958), «Байки»
(1960), «Заяча математика» (1961), «Вужі під яслами»,
«Байки» (1963), однотомник і двотомник вибраних творів,
здійснює переспіви та переклади з байкарської спадщини
зарубіжних майстрів, виступає зі статтями в пресі..У ці по­
хилі літа поет працює багато, з неабияким завзяттям і на­
тхненням.
1
Дузь І. Із джерел народної мудрості // Годованець М. Байки:
У 2-х т. К-, 1968. С. 16.
425 М. Годованець наполегливо дбає про актуальність байки,
відгострює перо гумориста, сатирика. Власне, творить свою
байку з притаманними їй особливостями, що стає поетичним
роздумом з приводу життєво важливих проблем, збага­
чується філософією практичного буття людини праці.
Створюючи в байці «Сміх на службі» персоніфікований
образ сміху, М. Годованець розкриває його муки після того,
як він пішов «на службу» до одного митця,— не по ньому та
«служба», бо приладили «На рот… сурдинку» і повчають,
вказують, як йому поводитись:
…Чекай вказівки — смійсь, а чи не смійсь,
Повище взяв, то б’ють за недогоду:
«Не вмієш,— кажуть,— ти сміятись для народу»!
За своєю поетичністю, за мовно-фразеологічним багат­
ством, зображальною мальовничістю байка М. Годованця
близька до докладно-оповідної, сповненої поетичної чарів­
ності байки Леоніда Глібова. В ній так само звучить непов­
торний народний жарт, прислів’я, приказка, окреслюється
типовий, прикметний характер. При цьому байкар чутливо
враховує історично сформовані закони й традиції алего­
ричного жанру, який несе в собі вічні, загальнолюдські мо­
тиви та істини і який «вбирає» в себе мотиви й реалії сучас­
ності. Звертають на себе увагу влучність мови М. Годован­
ця, афористичність узагальнених висловів — «формул», що
йдуть од народної мудрості та індивідуальних особливостей
авторового таланту. Стилістично гнучкі, лаконічні й дотепні,
вони зрідні народним прислів’ям та приказкам, але ж несуть
на собі знак поетичної особистості байкаря: «Дурні діла по­
сіють мудраки — їх виполоть потрібні нам роки» («Сіян»);
«Воно нівроку, Ти гарна… з одного лиш боку!» («Настінна
таріль»); «Мерзотники у папірці казенні Ховати люблять за­
думи мерзенні» («Соловей у відставці»); «Біда, хто власного
смаку не має, 3 чужого голосу мотиви переймає!» («Неща­
стя в садку») “тощо.
Ще в 20—30-ті роки М. Годованець зацікавився спадщи­
ною легендарного старогрецького байкаря Езопа, але по-
справжньому вдався до її вивчення й інтерпретації в сере­
дині 50-х років, підготувавши окремий розділ перекладів у
збірці «Байки» (К-, 1957). До нього ввійшло десять байок,
кожна з яких мала дві частини: перша, основна — переспів
байки Езопа, друга, яка виконує функції моралі, подає
розмову байкаря-оповідача з другом Павлом на тему, пору­
шену в творі,— «Павлові добавки до Езопової байки».
Здійснивши вдалий експеримент із освоєнням Езопової
байки (щоправда, критика зауважувала і деяку зумисність,
426
заданість, помітні в окремих «добавках»), М. Годованець
продовжив працю над його спадщиною і з часом видав
книжку «Ріка мудрості. Байки за Езопом» (1964).
Творчий підхід до відомих джерел, їх переосмислення,
змістове й художнє збагачення, актуалізація ідейного пафо­
су творів за відомими сюжетами — ці принципи М. Годова­
нець успішно реалізував у роботі над багатьма творами із
зарубіжних літератур. Так, він «перевіршував» на українсь­
кий поетичний лад старогрецькі анекдоти (зб. «Веселий Пе­
дант», 1965), ознайомив у своїх переспівах українського
читача з байками геніального Федра. До унікального одно­
томника «Байки зарубіжних байкарів у переспівах та пе­
рекладах Микити Годованця» (1973) ввійшли добірки з ан­
тичної поезії (Езоп, Плутарх, Арістофан, Федр), з італійсь­
кої (Леонардо да Вінчі), з французької (Лафонтен, Фло-
ріан, Лашамбоді), з іспанської (Іріарте), з німецької
(Лессінг), з польської (Красіцький).
Микита Годованець часто повторював молодим байкарям
слова про завзятий труд. Це був один із висновків, здобутий
ним і доведений власним життям і творчістю.
Олександр Ковінька (1900—1985). Зі щирою вдяч­
ністю згадував Олександр Ковінька, що гумореску «Містки
та доріженьки» благословив у світ секретар редакції «Селян­
ська правда» Остап Вишня. У 1929 р. молодий прозаїк видає
першу збірку «Індивідуальна техніка», яку склали невеличкі
за обсягом, невигадливі своїми сюжетно-композиційними
якостями гуморески.
О. Ковіньку не обминули захоплення з характерного для
30-х років тематичного реєстру, він намагається надати
своєму слову (не завжди позначеному високим знаком ху­
дожності) соціальної гостроти й актуальності. Однак це не
врятувало його від репресій. (За свідченням сучасників, на
запитання слідчого, чи не помітив він, як його літературний
метр Остап Вишня, тоді вже заарештований, носив у кишені
пістолета, О. Ковінька відповів: ви, мовляв, погано стежили,
Остап Вишня останнім часом пошив собі дуже широку со­
рочку і в пазусі носив кулемета. Суворі вершителі людських
доль настроєні були на зовсім іншу хвилю).
Лише 1957 р. письменник виринає з літературного не­
буття: друкує в журналі «Прапор» гумористичну повість «Як
мене купали й сповивали», а згодом видає збірки «Кутя з
медом», «Гуморески», «Як мене вчили» (всі у 1960), «І не
кажіть, і не говоріть» (1962), «Коти і котячі хвости» (1964).
Автор здобуває визнання як один із найактивніших творців
сатирично-гумористичного жанру.
427 Незважаючи на похилі літа, О. Ковінька і в 60-ті та 70-ті
роки активно працює; виступає з гуморесками, фейлетонами,
статтями на сторінках «Перця», «Літературної України», в
місцевих полтавських газетах, в інших виданнях, видає нові
книжки — «Попав пальцем у небо» (1966), «Чарівні місця
на Ворсклі» (1968), «Превелебні свистуни, або Смішні, чуд­
ні й сумні пригоди сільського хлоп’яка Василя Черпака»
(1969), «Згадую й розгадую» (1970), «Пухові подушки»
(1971), «Каюся» (1973), «Смішне пригинає, смішне й ви­
правляє» (1975), «Як воно засівалося» (1979), «Не грайте
на нервах» (1983) та ін. У ці роки виходять книги вибраних
творів письменника, зокрема двотомники (1970, 1980).
Гуморист зосереджувався переважно на конфліктах і не­
гараздах сучасного сільського життя, або — села минулих
часів з його суперечностями, зображуючи носіїв старих чи
застарілих поглядів і звичок. Часто звертався до комічних
бувальщин, народних усмішок, жартів, фразеологізмів і при­
слів’їв, .які, органічно входячи в систему його образного сві­
ту, актуалізували розповідь, вияскравлювали її сучасний
пафос, збагачували естетику сміху, поглиблювали його етич­
ну закоріненість. Навіть у тих випадках, коли він порушує
теми апробовані, виступаючи проти губителів природи («Хай
росте!»), спритних ледарів і утриманців- («Муха — комаха
шкідлива»), байдужих адміністраторів («Подорож до Ворск­
ли») тощо, «виручає» художня неповторність слова, його
полтавська розлогість, інтонаційна, ситуаційна, комедійна
автентичність і достеменність.
Самобутнім майстром сповнених гумору оповідей постає
О. Ковінька в творах-спогадах. З помітним началом авто-
біографізму написані «Як мене вчили», «Як ото колись ліку­
вали…», «Як мене купали й сповивали» тощо. До автобіогра­
фічних творів О. Ковіньки належить і хронікально-гуморис­
тична повість «Чому я не сокіл?..», укладена з коротеньких
оповідань про життєві дороги письменника. В повісті зма­
льовано обставини сільського буття, спізнані автором у пору
його дитинства та юності, йдеться про друзів, скромних тру­
дівників і широко знаних, популярних у народі майстрів лі­
тератури (Остап Вишня, Володимир Сосюра, Пилип Капель-
городський, Мате Залка).
«Чому я не сокіл?..» — повість-спогад. Разом з тим, як
це властиво для всіх Ковіньчиних творів, її герої та обста­
вини, ситуації й авторські роздуми огорнуті серпанком ніж­
ного, доброзичливого гумору. В мові оповідача багато жар­
тів, комічних випадків із життя, народних анекдотів, поле­
мічних авторських пасажів, адресованих літературним опо­
нентам.
428
Майстер коротких форм, О. Ковінька тяжів до творення
сатирико-гумористичного епосу. І приклад тому — не лише
сповідальна повість «Чому я не сокіл, чому не літаю?» чи не­
величка сатирична повість «Хрестоносці»; є в його доробку
й речі більшого обсягу, як-от гумористичні «Новели про хи­
мери», головний герой яких сільський хлопець Василь
Черпак проходить шлях громадського становлення в пе­
редреволюційні роки. Неодноразово повертаючись до цього
твору, автор доопрацьовував, доповнював його, зрештою,
повість витримала три видання —вийшла окремою книжкою
(«Превелебні свистуни…») і входила до названих вище дво­
томників.
Повість містить чимало цікавих свідчень про життя села
початку XX ст. з його віковими звичаями, про життєлюбний
гумор та його місце в історичному бутті народу. Водночас
щодо повісті «Новели про химери» та деяких інших Ковінь­
чиних творів з минулого (наприклад, тих же «Хрестонос­
ців») слід завважити, що на ідейних настановах автора та
змісті його епічної розповіді позначились ідеологічні штам­
пи свого часу (ставлення оповідача до складних подій і про­
цесів періоду революційних переворотів, до церкви та її ролі
в тих подіях, до культурних, «міцних» господарів, середня­
ків і «куркулів» тощо).
Олександр Ковінька — гуморист за природою обдаро­
вання. Звертаючись до джерел української мовної культу­
ри, він активно сприяв зміцненню народної основи сатири­
ко-гумористичного жанру в нашому письменстві..

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.