Є. Д. ЧАК - Складні випадки українського слововживання

Скоро, швидко

загрузка...

Скоро, швидко. За сучасними словниками прислівник скоро вживається в двох значеннях: по-перше, для вираження інтенсивності руху, по-друге – в часовому значенні – з відтінком «через деякий час». Отже, за словниками виходить, що слово скоро своїми значеннями в основному не відрізняється від слова швидко. Проте останнім часом у мовній практиці норми стилістичного вживання обох прислівників починають викристалізовуватися в той спосіб, що скоро здебільшого виступає як прислівник із часовим значенням (як синонім до незабаром, невдовзі), а швидко – як прислівник, що виражає інтенсивність руху. В цьому можна переконатися на численних прикладах в художньої літератури. У О. Гончара: «Угорець заходив до неї з різних боків, хижо націлявся і цюкав. Колода тільки перекочувалася з місця на місце, ціла-цілісінька. Бійці чмихали. Невдалий дроворуб скоро впрів. Хаєцький не міг далі байдуже дивитись на його самокатування. Він кинув батіжок, плюнув у долоні.

загрузка...

– Ах, ти, Європа!.. Дай-но я цюкну!». У В. Сосюри:

Не шуми про минуле, тополе,
за вікном у ранковій імлі.
Скоро прийде весна,
і у поле знов покличуть мене журавлі.
Скоро прийде весна. У вітрах і снігах
я дихання її відчуваю.
Київ, Києве мій, крил орлиний розмах
і в шипшині зорі небокраї.

У М. Стельмаха: «Будьте милостиві [до землемірів], скажіть, чи скоро будете нам наділяти землю?

– Післязавтра почнемо, – обізвався довгов’язий вузьколиций пан, відриваючи зігнуту спину від чорних, ременем обшитих подушок ландо і непевно поглядаючи на хліборобів».

Слово швидко з виразним значенням інтенсивності дії виступає в творах дореволюційних і радянських письменників. Ось кілька прикладів. «А воно молоде, то швидко і виходилося собі…» (Марко Вовчок). «Василина вибігла із зали так швидко, як і вбігла» (І. Нечуй-Левицький). «І Остап поправлявся. Гарячка згодом спала, рана швидко затягувалась, сили підживали» (М. Коцюбинський). «Петрусь вів діда за руку, а дід ніс Гапочку. Далекий партизанський ліс швидко-прешвидко наближався, наче й сам він тепер ішов навстріч» (Ю. Яновський). «Боженко виглянув з-під бурки і, вражений до краю такою несподіванкою, швидко сів» (О. Довженко), «Швидко, розмашисто пішов Морозенко, ось поміж деревами майнула його струнка постать і зникла за тими срібними неводами лісів, що, здається, виловлюють клапті мужицької землі» (М. Стельмах).

Доцільність семантичного розрізнення цих слів диктується потребами мовного життя, яке прагне смислової точності. Правда, іноді контекст дозволяє вжити будь-яке з двох слів, і зміст речення лишається незмінним. Наприклад, у реченні «Хто з всіми добрий хоче буть, той швидко втратить добрий путь» (І. Франко). Слово швидко без шкоди для змісту можна замінити словом скоро. А от у прикладі з Панаса Мирного замість швидко безперечно краще було б вжити слово скоро («Од купи до купи знай бігав Карпо і гукав: «Піддержте, братця! Що се таке? За бісовими думками швидко не можна буде бідному чоловікові й дихнути»), бо формально виходить, що йдеться про частоту дихання (можна буде, мовляв, тільки повільно дихати), а не про час, коли це настане («незабаром»). Звичайно, в розмовній мові можуть виникати ще виразніші двозначності. Тому треба помітити порух мови до розрізнення слів швидко і скоро і зважити на вироблення такої тенденції.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.