ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ XX СТОЛІТТЯ. Книга перша. За редакцією Віталія Григоровича Дончика

Христю Алчевську (1882—1931)

Христю Алчевську (1882—1931) до неонародників мож­на зарахувати досить умовно. Вона працювала в обох про­шарках літератури — народницькому та модерністському, змикаючись із «молодомузівцями». У рецензії на першу збірку поетки «Туга за сонцем» (1907) І. Франко сконста- тував трагедію молодої інтелігентної душі в українській літературі, яка за органічним спрямуванням таланту по­ривалася до краси, а жила за владними альтруїстичними душевними спонуками писати бойові гасла («Гей на бій, за нами встануть!»), закликаючи свій національно й со­ціально скривджений народ до опору. Це був саме той ви­


30

 

падок, коли фактор масового читача формував шлях роз­витку творчої індивідуальності.

Майстер пейзажних та інтимних замальовок X. Алчев- ська залишила ряд поетичних послань («До дітей мого краю», «До жіноцтва», «Співайте пісні голосніш»), які, зав­дяки умовній метафориці, стали помітним явищем в укра­їнській літературі. Та все ж кращими у творчості письмен­ниці є ті поезії, в яких вона, позбавляючись рефлексійнос- ті, дає зразки чистого ліризму («О розправ білосніжнії крила», «Хмари-думи», «Калина й Тополя», «Крик чай­ки», «Я — лілія біла»). Роздвоєність світовідчуття — між прагненням гармонії та неприйняттям життєвих потворнос- тей, зумовлювала, крім реалістичних, показові для початку XX ст. неоромантичні тенденції творчості, на грунті яких з’являлися елементи символізму. Типовим для X. Алчев- ської був символічний образ сонця як джерела духовної енергії. Не випадкові назви збірок, що завершують майже десятирічний період мистецького шляху поетеси,— «Туга за сонцем» (1907) і «Встань, сонце!» (1916). А поміж ними з’являлися й інші, теж не позбавлені мажорності,— «Сон­це з-за хмар» (1910), «Пісні життя» (1910), «Вишневий цвіт» (1912), «Пісні серця і просторів», «Моєму краю» (1914) та ін.

Нетрадиційний для пізнього народництва приклад ево­люційного розвитку дав Гнат Хоткевич (1877—1938),— від розповідної манери та раннього модернізму через роман­тичний етнографізм і ліричну прозу до оновленого реалізму. Розпочавши з побутових оповідань («Сердечна опіка», «Різдвяний вечір», «Дід Андрій»), письменник видав 1902 р. модерністську збірку «Поезії у прозі», де «досліджував» людину як самодостатню особистість, випробовуючи її пе­реважно любов’ю або еротикою. Це вже пізніше — в істо­ричній прозі — він «спокушатиме» владою, осмислюючи особистість у зв’язку з минулим та майбутнім народу. У ранній період своєї творчості, полемізуючи з С. Єфре- мовим щодо молодої прози та захищаючи передусім О. Ко- билянську від звинувачень у декадентстві, Г. Хоткевич ви­явив глибоке розуміння ролі символізму й загалом нере­алістичних течій у пошуках шляхів розвитку літератури кінця XIX — початку XX ст. Але той самий Г. Хоткевич, прихильник модернізму, опинившись на Гуцульщині, так захоплюється цим краєм, що пише повість «Камінна душа» (1911) Відтоді він стає співцем легендарного краю та йо­го людей: створює п’єсу про Довбуша, а згодом великий роман про нього, етюди «Гірські акварелі» (1914), «Гуцу­льські образки» (1923). «Все, що прийшло до нас зовні,—


ЗІ

 

стверджував Г. Хоткевич,— все, що не виросло на нашій землі, з нашим народом — те у нас не родить… ми ще за­надто зв’язані з народом, ще не утворили верстви, одірва­ної від народу, верстви, що уміла б жити своїм власним життям і тому все йЬег-народне — мусить бути у нас штуч­ним, безсилим, плеканим в механістичному курнику, де гарячою водою виводять живих курчат» Саме тому, вра­ховуючи конкретно-історичні умови розвитку національ­ного письменства, яке не мало достатнього естетичного до­свіду засвоєння книжної світової традиції, письменник свідомо звернувся до історичного жанру, вважаючи його найорганічнїшим для української літератури,— порушував проблему становлення народу, яку прагнув висвітлити че­рез долі історичних постатей («Довбуш»), духовних вождів («З сім’ї геніїв»), Із таких же засад виходив Орест Левиць- кий (1848—1922), звертаючись до історичної тематики. Йо­го збірка «Волинські оповідання» багато в чому визначала напрям розвитку і стиль майбутнього історичного роману.

 .

Категорія: ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ XX СТОЛІТТЯ. Книга перша. За редакцією Віталія Григоровича Дончика

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.