Чак Є. Д. Складні питання граматики та орфографії

Чому в українській мові родовий відмійок від загальної назви лев має форму лева, а від імені Лев – Льва?

загрузка...

У давній мові існувало слово львъ. До складу його входили так звані глухі голосні (або редуковані) звуки ъ і ь. Як відомо, згодом редуковані звуки зникли: ті, що були в слабкій позиції (в кінці слова, перед складом із редукованим у сильній позиції, перед складом з голосним повного творення), занепали; ті, що були в сильній позиції (під наголосом або після складу з глухим голосним у слабкій позиції), перейшли в голосний повного творення: ъ – в о, ь – в е. Таким чином, слово львъ набуло вигляду лев. У родовому відмінку мало б бути льва (де глухий голосний звук ь зник, а лишився знак ь, який показує м’якість попереднього приголосного л). Але для української мови характерне таке явище: в ряді нині односкладових слів чоловічого роду, в яких колись було два редукованих, під впливом називного в усіх інших відмінках у наголошеній позиції розвинувся звук о (з ъ) або е (з ь): мох – моху, лоб – лоба, лев – лева.
Як відомо, в українській мові спостерігається тенденція відрізняти антропонімічну власну назву від назви загальної або антропонімічної іншого виду (пор. співак і Співак, баран і Баран, Григорович і Григорович, Богдан і Богдан та ін.). Очевидно, бажанням відрізнити власну назву від загальної можна пояснити те, що форма лева і відповідні в інших непрямих відмінках вживаються, коли йдеться про звіра, а людське ім’я має форми Льва, Льву і т. д.
Ця тенденція підтримується практикою: загальнопоширеними є форми Льва, Львович, Львівна. Підтвердженням правильності форми Льва можна вважати назву міста – Львів. Адже Львів – присвійний прикметник від імені Лев. Уже багато років назва його саме так звучить по-українському (а не Левів). Правильність форми Льва засвідчена в Українській Радянській Енциклопедії, де про Львів сказано: «Час виникнення міста відносять до 1256, на період князювання Данила Романовича Галицького. Названий за ім’ям його сина Льва» (УРЕ, т. 8, с. 333).
Відповідно від назви Львів утворений прикметник львівський, а не «левівський».
У четвертому виданні «Словника власних імен людей» (К., «Наукова думка», 1972, с. 58) фіксується (на другому місці, після Льва) також форма Лева; по-батькові: Левович, Левівна (у попередньому виданні цього словника рекомендувалася тільки форма Льва; по-батькові – Львович, Львівна).

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.