ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ XX СТОЛІТТЯ. Книга перша. За редакцією Віталія Григоровича Дончика

Микола Філянський (1873—1938)

М. Філянському судилася в літературі незвичайна доля. Коли він писав вірші, що уклали його першу книжку «Лі­рика», то зовсім не гадав, що критики шукатимуть у ній лише суголосність з громадсько-політичним життям нового століття чи вимірюватимуть її новаторськими пошуками модерністів, а самому авторові закидатимуть «містику» й «декаданс». М. Філянський не дбав про свою участь у літе­ратурному процесі, його потяг до поезії був зумовлений суто потребою духовної самореалізації. Видав поет три книжки: «Лірика» (1906), «Саіепсіагіит» (1911), «Цілую землю» (1928). Цілісної стильової системи не створив: в його твор­чості споглядальність і філософська розміркованість сусі­дять з переспівами Т. Шевченка й Л. Глібова, символістська неозначеність образу — з реалістичною прозорістю пейзаж­ного малюнка, релігійні мотиви — з епікурейськими. І попри все, М. Філянський був поетом із своїм голосом, йому суди­лося стати предтечею символізму, підготувати шлях укра­їнським неокласикам.

У ньому, відзначали критики, приховано «обдарованого поета» (М. Зеров), він — «безперечний талант» (Г. Хотке- вич). «Коли хто кохається тільки в віршах на «громадські

 

мотиви», то нехай і в руки не бере Філянського, коли хто має не стільки однобічний погляд на твори поезії, то знайде у збірнику Філянського багато милого»,— сказала про нього Олена Пчілка.

Народився М. Г. Філянський в с. Попівка на Миргород- щині. Батько був священиком, але син виявив здібності до точних наук і закінчив природничий відділ фізико-матема- тичного факультету Московського університету. Проте його зацікавлення були набагато ширші: архітектура й живопис,, будівництво, етнографія, історія України, світські пам’ятки. Все це знаходить відлуння в його ліриці, і не лише в її те­мах та мотивах, айв елементах поетики; «…особливо зацікавлюється (Філянський.— В. Г.) пам’ятками світської літератури українського бароко… ось звідки барокові еле­менти в його поетиці» — писав Валерій Шевчук.

З 1906 по 1917 рр. М. Філянський живе на Уралі і в ті ж роки в Москві виходить два томи його поезій («Лірика» та «Саіепйагіит»). Твори цих збірок цікаві не оригінальністю мотивів і тем, які тут ординарні — природа, події давнини, туга за рідним краєм, інтимні переживання, а своєрідністю їхнього трактування й філософського осмислення. Ключем до розуміння поетичного світу М. Філянського є проповіді Еклезіаста. Поетичними варіаціями на теми біблійського тексту відкривається перший цикл «Лірики». Однак поет не приймає філософію марності людського існування і бере із вчення проповідника те, що стверджує насолоду земним життям: «назустріч сонцю йди в убранні», «лови услад нік­чемний рай», «жартуй і день, і ніч, і зранку, з весінніх літ і до останку». Так у М. Філянського зазвучали мотиви, які були підхоплені неокласиками. До своїх віршів, присвяче­них природі, поет використовує епіграф з того ж таки Екле­зіаста: «И сладок свет, и благо очима зреть солнце». Зако­ханість у землю, в її красу («Мій бог — краса землі!» — згодом проголосить поет), філософія природи посідають у поетичному світогляді М. Філянського значне місце. В його уявленні природа — всесвіт: «небеса», «хмари», до яких «серце лине», сонце, роси, квіти, дерева і людина. Все пе­ребуває у неподільній цілісності, підпорядковане законам вічності, вищому розуму Творця. Поет воздає хвалу Творцеві («Хвала») за сотворене земне благо у кращих традиціях релігійних гімнів. Натурфілософський характер лірики, за­лежність душевних станів і настроїв ліричного героя, вираз­но простежуються в збірці «Саіепйагіит». Вірші, представ­


1 Шевчук В. Микола Філянський і його ліричні одкровення//Укр.. мова і літ. в школі. 1990. № 1. С. 4-


211

 

лені в книжці, справді нагадують календар природи, відлік часу в якому починається з вересня. Картини природи у кожної пори року викликають зміни в душевному стані лі­ричного героя, який включений у безперервний колообіг часу:

Земля горить, палає небо,

В колоссях перепел кричить,

І знову сум мій зве до себе,

І серце знов моє болить.

Вся тварь земная замирає Під лютим полум’ям небес,

А в серці, там далеко десь —

Нудьга колишня наростає…

(«Липень»)

Уявлення про природу у Філянського не позбавлене ан­тропоморфізму (вірші «Дуб», «Осокор», «Явір» та ін.). І тут також наголошується неподільність всесвіту, взаємопов’я- заність усього сущого: «Ні їм, ні нам нема спокою, великий світ, а всім нема» («Три явори»).

Звичним душевним станом ліричного «я» в поезії М. Фі­лянського є прагнення усамітненості, споглядальності, що здатна приносити почуття внутрішньої злагоди, гармонії людини і всесвіту:

Як тихо хвиля серцем грає, як манить погляд даль німая,

Як веселить краса долин В той ясний час як я один.

(«Я знов один…»)

Позиція споглядальності позначилась і на пейзажних замальовках, яким властива предметна точність, елегійно- гармонійна тональність.

Прикметною властивістю є відсутність зовнішніх ознак часу. Час існує як вічність, безперервний рух. «Молюсь я дням давно минулим…» — з гіркотою писав поет, звертаю­чись до подій сивої давнини. Філософський підтекст твору сягає проповіді Еклезіаста: «Нет памяти в прежнем: да и

о  том, что будет, не останется памяти у тех, которые будут после». У вірші «Спить ряд могил давно німих…» М. Фі- лянський кидає болючий докір недбайливим сучасникам за забуті могили предків, за байдуже ставлення до минулого рідної землі («ланів колишніх час, Украйни досвіт ранній не викликав від нас ні згадки, ні бажання») і застерігає, що скоро прийде час, коли нащадки спитають: «Хто нам зберіг останки літ, де днів давно минулих слід?» Поет ві­рить у духовне відродження поколінь:


212

 

І внук, наш дальній внук, чий ясногордий ум Пролине піснею над лоном сонних дум,

Ланами рідними він пройде в ясний час,

Луни колишньої зачує сумний глас,

І згадку тяжкую положить він на нари —

Синів України безкровную отару…

(«Спить ряд могил…»)

Розповідаючи про історичні події, він вдається до роман­тичної символіки, його слово сповнюється духом українських історичних балад. Цікавою з цього погляду є поезія «За що, за що…» з адресацією до «Року 1654 січня, день 9-й» (на­передодні відбулась Переяславська рада), в якій автор уболіває за долю української нації.

Не можна обійти увагою і узоровані на церковносло­в’янські джерела поезії М. Філянського «Сумний поважний дзвін…», «Отверзі двері покаяний…», «Як Каїн совісті — без жалю, без зітхання», «На древі крестному крізь муки, крізь німії…», в яких набуває розвитку ідея гріховності й покаяння, духовного самоочищення, проступають моральні обриси ліричного «я» поета.

Як відомо, чистого символізму в його європейському або російському варіанті українська поезія, фактично, не зазна­ла. Але деякими гранями лірика М. Філянського наближа­лась до цього напряму — залюбленість у присмеркові барви, неозначеність образу, смислова утаємниченість («Гукайте їх», «Є. Ф-кій» та ін.). Більшого розвитку ця спрямованість здобула в ліриці М. Рильського періоду «осінніх зір».

Поезія М. Філянського формувалась на національному культурно-історичному грунті. Від природи обдарований лірик, він збагатив палітру ліричних почувань заглиблені­стю в народну пісню, успадкував традиції Т. Шевченка, Я- Щоголіва. Виразно простежуються впливи шевченків­ської музи, зокрема в інтимній ліриці, в сумовитих віршах про чужину. Його поетичний світ часто проймають замріяно- ніжні інтонації глібовської музи, поет інколи вводить обра­зи, цілі рядки Л. Глібова. Умонастроями і філософією М. Фі- лянський тяжіє до Г. Сковороди. «Зв’язок обох митців,— зазначає В. Шевчук,— справді глибокий, усвідомлений, отож не дивно, що й свою поетику…— поет будує на поетиці Сковороди, і не тільки формально: ряд сковородинських мотивів срібною ниткою проходять через усю творчість Ми­коли Філянського»

Значний вплив і особистості, і творчості Г. Сковороди на М. Філянського засвідчує поезія «Mecum porto». Поет за-


1 Шевчук В. Микола Філянський і його ліричні одкровення 11 Укр. мова і літ. в школі. 1990. № 1. С. 7.


213

 

хоплюеться самими життєвими принципами видатного філо­софа, «смертного ворога суєти».

Уникнув поет і галасливої метушні першого пореволю- ційного десятиліття. В ці роки він жив і працював у Соро- чинському лісництві, потім у Полтавському краєзнавчому музеї. Під час будівництва Дніпрогесу їздив на пороги Дніп­ра. У 1928 р. видав книжечку наукових етюдів «Від порогів до моря». Цього ж року вийшла й поетична збірка «Цілую землю». Рецензуючи цю збірку в журналі «Життя й рево­люція», М. Зеров писав: «Сімнадцять років, що минули піс­ля «Саіепсіагіит»,— термін дуже великий, а надто узяти до уваги, що сюди входять і трьохлітня війна, і десять років революції,— і тим дивніше, що на книзі Філянського вони майже не позначилися ні новою тематикою, ні новими фор­мами: ті самі медитації, та сама лірика чистого споглядан­ня, псалми, гімни, історико-культурні ремінісценції, елегій­ний тон і навіть та сама боротьба поміж обдарованим поетом та недбалим техніком, печать якої лежала і на перших його томах» *.

І справді, спокійна, виважена, філософськи заглиблена поезія останньої збірки далека від реалій сучасності. Тут широко представлена культурологічно-історична тема, вмі­щені вірші, що присвячені видатним постатям — Сковороді, Паганіні, Страдіварі, американському селекціонеру Бер­банку.

У 1937 р. М. Філянського було заарештовано, а 12 люто­го 1938 р. поета не стало. Тривалий час його ім’я не з’явля­лося в літературному обігу, а ставлення до його творчості залежало од відомих ідеологічних приписів, тому творчість М. Філянського не була об’єктивно оцінена до останнього часу. Проте М. Філянський — це поет, який поезією своєю стверджував безперервність українського історико-культур- ного процесу й розвивав кращі національні традиції.

 .

Категорія: ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ XX СТОЛІТТЯ. Книга перша. За редакцією Віталія Григоровича Дончика

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.