ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ XX СТОЛІТТЯ. Книга перша. За редакцією Віталія Григоровича Дончика

Стрілецька поезія

Художнє явище, яке історики літератури означають як «стрілецька поезія та пісня», репрезентують насамперед В. Бобинський (1898—1938), О. Бабій “(1897—1975) та Р. Купчинський (1894—1978). Якщо твори першого виходи­ли неодноразово (востаннє в 1990) у доволі повному обсязі й посіли певне місце в літературному процесі, правда, по­руч із такими в стильовому плані відмінними од нього пое­тами, як С. Тудор та О. Гаврилюк, то два наступні не вклю­чалися в жодну радянську антологію і залишаються досі невідомими широкому загалу читачів.

О.  Бабій (народився в 1897 р. на території теперішньої Івано-Франківщини, помер у 1975 р. в м. Чикаго) —син се­лянина: у лавах січових стрільців захищав, як і багато пат­ріотично настроєних юнаків того часу, Західноукраїнську Народну Республіку від польських окупантів (згодом напи­сав на цю тему поему «Гуцульський курінь» та повість «Перші стежі», 1937); був одним із фундаторів, разом із В. Бобинським та Ю. Шкрумеляком, групи поетів-символіс- тів «Митуса» (1922). Здобувши вищу освіту в Українському педагогічному інституті ім. М. Драгоманова в Празі зі сту­пенем доктора філології, брав активну участь у літератур­но-мистецькому житті Львова як письменник і журналіст. Високу оцінку його збіркам «Ненависть і любов» (1921) та «Поезії» (1923) дав В. Бобинський уже після того, як доро­ги їх розійшлися. У статті «Літературне життя по цей бік Збруча» він відзначив у них «справді своєрідні і тому без- закидні майже поезії, в яких автор хоче дати (й справді дає) вислів своєму почуттю, тісного зв’язку з живим жит­тям народу, в них яскраво виявляється вразливість поета


277

 

на суспільні кривди широких працюючих мас і безмір щи­рої любові селянської дитини до своїх найменших і єдиних братів. Ці поезії Бабія найдозріліші, найбільш мужеські і найсуцільніші під оглядом взаємовідношення внутрішньої і зовнішньої форми, що виступають тут не в штучному, наки­неному, а вконечному, органічному зв’язку»

Життя й творча біографія Р. Купчинського (народився в 1894 р. на Тернопільщині, помер 1978 р. поблизу Нью- Йорка) багато в чому схожа з біографією О. Бабія. Теж воював у січових стрільцях, розповівши згодом про ці події в романі-трилогії «Заметіль» («Курилася доріженька», «Пе­ред навалою», «У зворах Бескиду»); працював журналістом, зокрема в редакції газети «Діло». Великою популярністю користувалися пісні на його слова, а часто й з його музи­кою; багато з них сьогодні знову повертається до життя («Зажурились галичанки», «Човник хитається», «Накрила нічка…», «їхав стрілець на війноньку» та ін.), у яких яскріє багатий діапазон настроїв — від героїчно-урочистого до гу­мористичного. За життя Р. Купчинський не видав жодної збірки поезій, і лише в 1983 р. український поет і критик з Нью-Йорка Б. Бойчук упорядкував і випустив книжку «Не- доспівані пісні».

Згаданих вище поетів об’єднувала, принаймні, на по­чатку їх творчого шляху, зокрема, прихильність до симво­лізму. У кожного з авторів вона мала свої особливості: якщо В. Бобинський прагнув переплавити в своєму стилі витонченість версифікації європейських поетів з українсь­кою фольклорною символікою, передати тонкі порухи під­свідомості, то О. Бабій був радше поетом споглядально- рефлективного плану, чиї вірші порушують проблеми люд­ської цивілізації, життя і смерті, таємниці буття («йде Прамати істніння від джерел незбагнутих і розносить нам вина у розбитому збанку»), у його творах зустрічається точ­на й несподівана метафора («Світ містерій в серцях наших творить Ніч безоку і любов сліпа»; «Місто горем задавлене, як Лаокоон»), А. Р. Купчинський любить персоніфікувати природу, при цьому або психологізує пейзаж, або матеріалі­зує через природні явища власний психологічний стан, іно­ді досягаючи в пейзажі поширеного філософського узагаль­нення, наприклад, у «Спеці»:

Мовчить, терпить земля, немов Христос катований,

Не вдержала: «Жажду!. Ой вітре любий!..»

А злобний суховій, за бозами захований,

Розправив корч і жаром їй до губи.


1 Бобинський Я Нсть із ночі. К., 1990. С. 450.


278

 

На жаль, на повну силу не розкрився талант ні О. Бабій, ні талант Р. Купчинського. Відійшовши од захоплення сим­волізмом на початку 20-х років, вони не знайшли засобу щодо його оновлення й поглиблення: О. Бабій збивався на багатослів’я й декларативність у віршах кінця 20—30-х рр., а Р. Купчинський майже перестав писати вірші. Те саме спостерігаємо і в інших поетів цієї групи: лиш коли-не-коли зблисне оригінальний образ у віршах Ю. Шкрумеляка, як, приміром, в «Авлевій жертві», Л. Лепкий лишився автором кількох популярних пісень («Ой видно село…»), а М. Голу­бець, автор кількох збірок у стилі «Молодої музи» й віршів з воєнного часу, став відомий своїми дослідженнями з істо­рії українського мистецтва.

Стрілецька поезія стала не тільки і, може, не стільки фактом історії української літератури, як фактором пробуд­ження національної свідомості, державницьких змагань на­роду. Як літературне явище вона є перехідною ланкою між символізмом початку століття й новим поколінням поетів.

 .

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.