Д'яков А. С., Кияк Т. Р., Куделько 3. Б. - Основи термінотворення: семантичні та соціолінгвістичні аспекти

2.3.2.2.1.1. Пристосування писемності до мови

загрузка...

Пристосування писемності до мови є одним з
аспектів графізації. Крім того, це один з факторів розвитку
техніки письма [Журавлев 1982, с. 81]. Графічна адаптація має
місце, коли писемність не створюється спеціально для даної
мови, а запозичується з іншої. Тим більше, що нема двох мов
(особливо неспоріднених) з абсолютно однаковим набором
фонем та з абсолютно однаковою артикуляційною базою. А
фонетичні розбіжності обов’язково тягнуть за собою адаптацію
чужої графіки до фонетики рідної мови.
Це яскраво видно на прикладі пристосування латинської
графіки до численних європейських та неєвропейських мов,
де є багато звуків, відсутніх у латинській мові. Тому
доводилося якось пристосовувати латинку до кожної конкретної мови
[Успенский 1979, с. 59]. Так само було з багатьма іншими
системами письма. Але пристосування йшло в різних випадках
по-різному. В одних випадках (народи Європи, Близького та
Середнього Сходу) системи письма сакральних мов (відповід-
44 но латинська та арабська графіки) пристосовувалися до інших
‘ без будь-яких радикальних змін, лише з доданням певної
кількості нових літер та діакритичних знаків, але система
письма все одно залишалася сама собою. В інших же випадках
наявна система письма радикально перероблялася, після
чого з’являлася цілком нова графічна основа. Так зробили
Костянтин (Кирило) та Мефодій, які радикально переробили
грецький алфавіт [Истрин 1988], в результаті чого вийшла
кирилиця, яка вже не була грецьким алфавітом у чистому
вигляді (як і коптський алфавіт у Єгипті); так було в Індії та Пів-
денно-Східній Азії, де кожна мова має свою власну графіку
[Дьімшиц 1986], але всі системи письма походять від однієї
системи брагмі.
При цьому вихідний набір літер не служить ознакою
досконалості тієї чи іншої системи письма. Не можна, наприклад,
казати, що латинська абетка, яка вважається однією з
найкращих та найдосконаліших у світі, є гіршою за кирилицю тільки
тому, що там менший набір літер [Дешериев, Протченко 1968,
с. 66]. Кожна графіка створювалася для однієї конкретної мови
(давньогрецької, латинської, старослов’янської, арабської тощо) і
є для цієї мови найдосконалішою. А інші мови, особливо якщо
вони належать до інших мовних ґруп та сімей, так чи інакше
змушені були пристосовувати ту чи іншу графіку. Алфавіт міг
мати зайві літери для мови-реципієнта, але їх могло й не вистачати
для недвозначної передачі всіх фонем [Зиндер 1987, с. 59].
Тим більше, що нема такої ідеальної системи письма, яка б
мала графічні позначення для всіх фонем, які тільки можливі у
людській мові. Різні фонеми в одній мові можуть бути
алофонами в іншій. Так, звуки [v] та [w] в українській мові вважаються
алофонами, в той час як в англійській мові це цілком
самостійні фонеми, бо сполучення [w] +голосний в англійській мові
можливо, а в українській мові звук [w] є лише варіантом звуку
[v] перед приголосною та в кінці слова. Так само звуки [к] та
[к°] у латинській та Готській мовах, а також в індоєвропейській
прамові та в абхазо-адиґських мовах виступають як самостійні
фонеми, а у слов’янських мовах звук [ke] — це лише варіант
звуку [к] перед огубленими [о] та [и], а перед неогубленими
Цей звук ніколи не зустрічається. Хоча бувають і виняткові
випадки, коли алофони мають різні літерні позначення.
Наприклад українські звуки [и] та [і] можна вважати алофонами, бо
звУк [і] зустрічається виключно після м’яких приголосних, а
[и] — виключно після твердих. Тим самим літери «і» та «и»
вказують не стільки на якість голосних, скільки на наявність
або відсутність палаталізації (cf: чеські літери у та /’ вказують
лише на наявність або відсутність палаталізації попереднього
пРиголосного при однаковій якості вимови голосного).
Отже, фонографічний асортимент при схрещуванні з
графічною основою як цілісною системою графічних символів дає
конкретний алфавіт [Дешериев, Протченко 1968, с. 73]. Графічне
пристосування може мати форму запровадження додаткових
літер з інших систем письма (літери ц та ш у кирилиці,
запозичені з єврейського алфавіту; літера Б в ісландській мові,
запозичена з рунічного алфавіту; літера ь у так званому
«новому алфавіті» (яналіф), запозичена з кирилиці; латинські літери
h, дта wy курдській кирилиці), діакритичних знаків (російське
є, польські z, 1, іспанське п, датське 0), ліґатур (французьке ое,
німецьке В, сербські л> та н>) диграфів (сполучень типу sh, sch,
sz, dz, 11, ny, nj, ng, ae, ie, ou, uo, ee, ij, дж, дз, к-ь, ті), рідше —
вигаданих літер (літера оі у яналіфі).
Та навіть пристосована система письма в багатьох аспектах
залишається приблизною та умовною (у сучасній англійській
мові 26 літер передають 41 фонему), тим більше, що графічна
адаптація не Гарантує подальших розходжень між написанням
та вимовою, бо ідеальний фонографічний алфавіт може бути
створено лише для безписемної мови [Суперанская 1978, с. 8].
При подальшому розвитку мови розбіжності між написанням
та вимовою будуть все помітнішими. Це примушує або
змиритися з виникненням таких розбіжностей, або реформувати
правопис через кожні 50 — 60 років. Хоча все залежить і від
особливостей розвитку конкретної мови. З одного боку, англійська,
французька, ірландська мови демонструють численні
невідповідності вимови написанню, в той час як італійська мова
вже протягом кількох століть зберігає майже фонетичний
принцип написання.
Особливої уваги заслуговує пристосування латинської
графіки до сучасних мов світу. Ця система письма стала протягом
останніх десятиліть справжньою міжнародною системою
письма, яка є свого роду засобом міжнародного спілкування
[Friedrich 1966, с. 147]. Якщо той чи інший народ не
використовує алфавіт на латинській основі, дуже часто він
використовує латинку як допоміжну систему письма
(транслітерацію) [Paclt 1946], яка стає свого роду складовою частиною
правопису. Проте побудову транслітерації важко назвати
мовною інтерференцією, бо транслітерація служить лише
дзеркальним відображенням однієї системи письма засобами
іншої, без втручання в графічну систему відповідної мови. Дуже
умовно можна вважати графічною мовною інтерференцією і
практичну транскрипцію, бо вона лише вказує носіям інших
мов, як приблизно треба вимовляти іншомовні слова та власні
назви. На структуру як мови-продуцента, так і мови-реципієн-
та ніякого впливу практична транскрипція не має. Це, радШе»
вплив на окремо взяті лексеми в момент їх запозичення іншй-
и Мовами [Суперанская 1978]. Мовною інтерференцією може
бути лише справжній перехід з однієї системи письма на іншу,
що тягне за собою відповідні структурні зміни в самій мові.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.