Д'яков А. С., Кияк Т. Р., Куделько 3. Б. - Основи термінотворення: семантичні та соціолінгвістичні аспекти

2.3.2.2.1.2. Вплив писемності на мову

загрузка...

Свій найяскравіший прояв графічні мовні
інтерференції мають тоді, коли сама писемність починає певним
чином впливати на структуру мови, залишаючи глибокі сліди в
різних аспектах мови. Це означає, що літературні мови не лише
використовують писемність, але й підпорядковуються тій
писемності. Таким чином, побудова писемності залишає відбиток
і в інших аспектах мови, бо різні системи письма впливають на
розвиток мови по-різному [Columas 19892, с. 184—185]. Це
насамперед стосується лексики та фонетики.
Писемність впливає на мову як взагалі [Дешериев 1977,
с. 180], так і залежно від принципу побудови тієї чи іншої
системи письма. Тобто ієрогліфічні, силабічні та фонетичні
системи письма впливатимуть на лексику по-різному. Прикладом
може служити китайська лексика. На перший погляд
кидається в очі її надзвичайний пуризм. Насправді це не зовсім
пуризм. Це, радше, вимушене перекручення іншомовних слів,
спричинене чисто ієрогліфічною писемністю. У японській мові
крім ієрогліфічної писемності є ще силабічні системи письма,
які дозволяють передавати іншомовні слова точніше. До того ж,
китайці намагаються скоротити кількість складів у
запозичених словах до мінімуму заради скорочення кількості
ієрогліфів, а в деяких спеціальних терміносистемах (наприклад, у
хімічній термінології) навіть усі терміноелементи повинні бути
односкладовими (тому «уран» по-китайськи буде you, в той час
як по-японськи — uran; «самарій» по-китайськи буде shan, в
той час як по-японськи — samarium) [Columas 1989, с. 16]. Крім
того, слід відмітити, що китайські ієрогліфи в різних діалектах
китайської мови читаються по-різному, тому для китайців
важливо обов’язково зберегти єдину мову на письмі [Сердюченко
1959]. Це призводить до майже повного зникнення
вмотивованості нових слів у китайській мові. Запозичення
починають здаватися просто штучними слововитворами.
Мови Індії, які протягом багатьох століть використовували
силабічні системи письма на основі брагмі, теж істотно
підкорилися силабічній побудові алфавітів. Навіть латинську
писемність європейські місіонери не змогли пристосувати до
місцевих мов, а, навпаки, самі засвоїли місцеві системи письма, бо
відмова від силабічного принципу письма неминуче призвела б
До ломки мовних традицій [Суперанская 1978, с. 6]. В усякому
Р^зі. простіше вперше запровадити писемність для тієї чи
47 іншої мови, ніж переводити старописемиу мову на нову
систему письма [Fierman 1991, с. 14].
Інколи навіть фонетика може підкорятися новій системі
письма. Особливо тоді, коли алфавіт, прийнятий для тієї чи
іншої мови, містить деякі літери, що означають звуки, відсутні
у мові-реципієнті. Це (особливо під впливом орієнтації на
сакральні мови) часом призводить до запозичення мовою-реципі-
єнтом деяких звуків разом з відповідними літерами.
Наприклад, у чеській мові загальнослов’янському [д] відповідає дзвінке
фарингальне [h]. Проте разом з латинською писемністю чехи
засвоїли й проривний звук [g]r бо вони завжди намагалися
зберегти етимологічний принцип написання всіх іншомовних
(особливо інтернаціональних) слів. В українській мові ситуація була
аналогічною. Але через те, що у кирилиці не було спеціального
знака для фарингального [h], українці, які теж намагалися
зберегти етимологічний принцип написання принаймні
слов’янських та грецьких слів, почали використовувати літеру г для
фарингального звука, а для проривного [д] винайшли
спеціальну літеру г. Уся різниця між українською та чеською мовами
полягає в тому, що чехи засвоїли проривне [д] книжковим
шляхом, а українці — побутовим (переважно через усне
спілкування з носіями польської мови). До того ж, у латинській мові
звук [д] був первинним, в той час як у грецькій мові
візантійського періоду цей звук був вторинним. Цим якраз і можна
пояснити, чому в чеській мові літера д в усіх іншомовних
словах вживається послідовно, а в українській — непослідовно, до
того ж, це питання до сих пір дискутується.
Вплив графічних інтерференцій на термінологію полягає в
зовнішньому графічному оформленні терміна залежно від
орфографічних та інших традицій передачі запозиченого терміна
засобами рідної мови. Це насамперед залежить від того, яку
систему письма вживає той чи інший народ — латинську чи ні
(а якщо ні — який принцип цієї графіки: ієрогліфічний,
силабічний, консонантний чи фонетичний), а також від інших
традицій, пов’язаних з орфографією. Зокрема це стосується правил
передачі запозичених слів (в оригінальному написанні чи за
правилами орфографії мови-реципієнта), а також від
принципу орфографії (етимологічного чи фонетичного). Важливу роль
тут відіграють також численні екстралінгвістичні фактори, які
розглядатимуться нижче.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.