Писемність не може не спиратися на
суспільні умови, під впливом яких вона виникала та розвивалася. У
народів, які тяжіли в культурному, релігійному, політичному
48 відношенні один до одного, склалися зони з писемністю, що
ґрунтується на певних засадах [Суперанская 1978, с. 5].
Це так звані писемні ареали. Ці ареали в своїй переважній
більшості сформувалися в епоху середньовіччя, коли
національна приналежність автоматично означала релігійну, а основою
для побудови писемності була писемність відповідної
сакральної мови, тож і писемні ареали виникали на основі певної
релігії. З розвитком капіталістичних відносин та послабленням
впливу церкви послабився й вплив сакральних мов, натомість зріс
вплив мов міжнародного спілкування. Одночасно
спостерігалось зростання національної ідеї, а також активізація
ринкових відносин. Не останню роль відігравала при цьому
політична орієнтація на певні країни та мови. Через це багато
неєвропейських народів перейшло з арабської чи будь-якої
іншої графіки на латинку. Для безписемних мов в усіх частинах
світу писемність створюється зараз переважно на основі
латиниці. «Латинський алфавіт… спочатку був притаманний
західноєвропейському культурно-історичному ареалові… Зараз
латинка пішла далеко на схід» [Журавлев 1982, с. 132].
Типовим прикладом переходу з одного писемного ареалу
до іншого є Румунія. У феодальну епоху для румунської мови
використовувалась кирилиця, запозичена разом із
православ’ям. У середині XIX століття румуни перейшли на латинку,
орієнтуючись на Західну Європу, головним чином, на
споріднені романські народи. Турки та індонезійці перейшли на
латинку з арабської також керуючись саме цими двома
останніми принципами, до того ж, арабська графіка, можна припустити,
не витримала конкуренції з латинкою, яка виявилась технічно
досконалішою. Крім того, це була писемність, запозичена з
європейської культури, яка на даний час є домінуючою у світі. Тим
самим, принцип «алфавіт слідує за релігією», притаманний
феодальній епосі, в усіх вищеназваних випадках поступово
змінився принципами «алфавіт слідує за прапором» та
«алфавіт слідує за торгівлею» [Дирингер 1963, с. 629].
Писемність часто буває дуже політичним символом,
стаючи складовою частиною політичної боротьби, як, наприклад,
Це було з мовою сомалі у Сомалі та Ефіопії. Якщо у Сомалі для
Цієї мови було запроваджено латинську писемність, то в
Ефіопії було створено писемність на основі амхарського алфавіту,
аби, напевно, ефіопські сомалійці не могли читати друковану
продукцію, що могла надходити з сусідньої Сомалі [Fierman
1991, с. 20]. Те ж саме стосується й політичного підґрунтя
латинізації та подальшої кирилізації більшості мов народів
колишнього СРСР.