Як підкреслював В. Гартунґ, «значення —
безумовно, комплексне поняття, тому можна з упевненістю
сказати, що воно складається з компонентів» [Хартунг 1979,
с. 45]. І. С. Улуханов під значенням слова також розуміє
комплексну одиницю, в котрій можна виділити семантичні
елементи, що перебувають у певних змістових відносинах [Улуханов
1977, с. 17 — 18]. Дійсно, лексичне значення слова може
включати кілька семантичних складових, кожна з котрих
характеризує з різних боків єдине ціле (сюди ми не відносимо
емоційно-експресивні, стильові складові). Питання полягає в тому,
які ознаки предмета характеризує значення слова. А. А. Вет-
ров вважає, що «визначення знаку повинне нагадувати лише
про ознаки, кожна з котрих необхідна, а всі разом взяті достатні,
аби відрізняти дане явище від інших явищ» [Волков, Хабаров
1961, с. 36]. Такі ознаки чи предметні, що становлять мовне
значення, ми називаємо регулярними розуміннями.
Аналогічно Л. Блумфілд розрізняє в предметі чи явищі дистинктивні і
недистинктивні ознаки [Блумфилд 1968, с. 144].
Слід відмітити, що подібний погляд знаходить підтримку
далеко не в усіх лінгвістів, тому й у мовознавстві
спостерігаються різні концепції змісту. Спробуємо їх систематизувати, не
поглиблюючись у розгляд окремих підходів.
1. Розуміння = поняття (С. Ульман та ін.).
2. Розуміння = зміст слова у контексті (О. С. Ахма-
нова, К. Аммер, Є. С. Гурський, Н. Г. Комлев,
В. В. Лазарев, де Мавро, А. В. Правикова, І. А. Стер-
нін, Т. Шиплан та ін.).
3. Розуміння = множинність диференційних
семантичних елементів (Ю. Д. Апресян, Т. П. Ломтєв
та ін.).
4. Розуміння = екстралінгвістичне явище (І. Р. Галь-
перин, Г. П. Мельников, Н. А. Слюсарева, А. А. Уфім-
цева та ін.).
5. Розуміння = сукупність психологічних фактів
(Л. С. Виготський, Ф. Полак та ін.).
6. Розуміння = значення (О. М. Галкіна-Федорук,
Г. С. Кличков, Е. Курилович та ін.).
7. Розуміння = спосіб побудови імені (Г. Фреґе,
А. Черч, Р. Карпан та ін.).
Враховуючи вказані концепції змісту і преломлюючи їх крізь
призму практичних цілей нашого дослідження, ми намагалися
виробити свій погляд, не стверджуючи про його
безпомилковість чи безпідставність інших теорій розуміння. Як і у
випадку з концепціями значення, різні тлумачення змісту
виникають через його багатоплановість, той чи інший підхід може
знайти своє підтвердження залежно від методу й цілей
дослідження.
Визначаючи «розуміння», ми виходимо з того, що воно не є
ані поняттям, ані уявленням, ані чисто психологічним явищем,
ані сумою семантичних диференційних ознак. Найбільш
доцільно «розумінням» вважати не весь комплекс ознак предмета, а
лише одну окремо взяту семантичну диференційну ознаку, котру
Ю. Д. Апресян називає «змістовим атомом» [Апресян 1981,
с. ПО]. Подібну думку висловлюють Т. Куніхіро, Г. П. Мельников,
М. В. Нікітін, Г. Патнем та інші лінгвісти. Таким чином,
розуміння виступає як самостійна семантична одиниця, яка не може
бути розчленована на інші ознаки і яка реалізується в
мовленні, хоча деякі розуміння є складовою частиною значення в
плані мови. Слід відмітити, що значення, яке складається з мовних
регулярних розумінь, котрі також претендують на відображення
дійсності і для котрих також притаманні соціальна
зумовленість, постійність, об’єктивність, конвенційність, не охоплює
всіх можливих розумінь мовної одиниці чи виразів, що
реалізуються в мовленні. Тому, поруч із регулярними розуміннями,
Що входять до складу значення, ми розрізняємо нерегулярні,
які можливо виявити тільки в мовленні.
Саме завдяки сукупності розумінь значення може бути
реалізованим у мовленні, через посередництво розумінь
актуалізується сполучення мовних одиниць у мовленнєвому
ланцюжку, де відбувається «нашарування», «взаємний
обмін» розуміннями, створення нових розумінь, у результаті
чого може виникнути нове значення, що складається не з
простої суми вихідних значень. Таким чином, повна
сукупність всіх елементарних розумінь, як правило, більше
лексичного значення мовної одиниці [Гальперин 1974, с. 9] і
наближається до змісту поняття.
Розуміння, яке так порівняно легко можна виявити в
мовленні, важко піддається вичлененню з лексичного значення без
відповідної експлікації останнього. Все це відбувається тому,
що значення в кінцевому разі співвідноситься з денотатом і «в
прямому зв’язку з розумінням як з категорією змістовності не
перебуває» [Аветян 1968, с. 114]. Тому при спробі виявити, на-
приклад, регулярні розуміння термінів «рахувальник» чи
«контрольний кабель» ми змушені звернутися до їх авторитетних
дефініцій, де виявляються основні характеристики (розуміння)
імен. Так, регулярними розуміннями терміна «контрольний
кабель» є «допоміжний кабель», «кабель для контролю»,
«кабель, що застосовується для виміру та управління», «кабель,
через посередність котрого відбувається захист і зв’язок». У
внутрішній же формі актуалізується лише розуміння «кабель для
контролю».