Д'яков А. С., Кияк Т. Р., Куделько 3. Б. - Основи термінотворення: семантичні та соціолінгвістичні аспекти

3.2. ВНУТРІШНЯ ФОРМА ТЕРМІНОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ. 3.2.1. ВНУТРІШНЯ ФОРМА ТА ЕТИМОЛОГІЯ

загрузка...

По-перше, не слід плутати такі поняття, як
«внутрішня форма» та «етимологія». В чому між ними
різниця? Насамперед у тому, що внутрішня форма є буквальним
значенням слова, його мотивацією. Етимологія — це походження
слова. Розглянемо, наприклад, слово банкрот. Походить воно з
італійського словосполучення banca rotta, що буквально
означає «поламана лава». Отже, відповідне італійське
словосполучення є, якраз, етимологією даного слова, а буквальне
значення цього словосполучення — мотивацією слова банкрот, тобто
його внутрішньою формою.
Характеризуючи внутрішню форму слова, О. Потебня пише:
«У слові ми розрізняємо зовнішню форму, тобто
членороздільний звук, зміст, що об’єктивується через посередність звуку,
та внутрішню форму, або найближче етимологічне значення
слова, той спосіб, яким висловлюється зміст» [Потебня 1926, с. 134].
Звідси, визначаючи внутрішню форму як найближче
етимологічне значення (курсив наш), О. Потебня в першу чергу
розумів спосіб утворення імені при його синхронічному
розгляді, а не обов’язкове врахування всіх його етимологічних
особливостей.
У сучасній лінгвістиці, як відомо, нема єдиного погляду на
проблему взаємостосунків внутрішньої форми та етимології
лексичних одиниць. Більш логічно не змішувати ці дві категорії,
63 через те що, слідуючи за В. Г. Вариною, ми вважаємо, що між
внутрішньою формою та етимологією не існує безпосереднього
взаємозв’язку [Варина 1976, с. 237]. Разом з цим на певному
рівні внутрішня форма може мати своєю передумовою
розкриття етимологічного значення відповідних одиниць,
особливо з метою обґрунтованого підтвердження її існування (це
притаманно насамперед для непохідних одиниць типу стіл). Головна
відміна між внутрішньою формою та етимологією полягає в
тому, що остання розглядається переважно гіпостазовано,
безвідносно до синхронного стану лексичного значення, в той час
як внутрішня форма, яка іманентно властива кожному слову,
для носія мови не завжди має затемнений характер,
незважаючи на можливе суб’єктивування її відтінків, особливо у
випадку сприйняття ідеї апріорної інтерпретації. Кажучи мовою
математики, внутрішня форма лежить та розглядається на
горизонтальній осі координат, у той час як етимологія — на
вертикальній. І чим більше розвивається внутрішня форма
лексичної одиниці, тим віддаленішими стають її первинні форма та
значення, які виявляє етимологія. Тому можна також
стверджувати про існування етимологічної внутрішньої форми, що
виявляється через посередність спеціальних досліджень на
певному етапі розвитку мови ad hoc, та узуальної внутрішньої
форми лексичної одиниці, що функціонує сьогодні в мові.
Наведемо кілька характерних прикладів. Так, істотно
відрізняються узуальна та етимологічна внутрішні форми таких
лексичних одиниць: «перо» (у птаха та авторучки), «талант»
(одиниця ваги), «середнівіки» (в різні епохи дане поняття належить
до різних етапів історичного розвитку), «чорна робота»,
«блакитна кров», «рожева мрія», «зелена зона», «білий вірш» (усі
ці вирази ніякого відношення до відповідних кольорів не
мають), «мертвий сезон», «оксамитовий сезон» (ніякого
відношення до смерті чи оксамиту), «зоряні війни» (від
американського фільму з такою назвою), «драконівські заходи» (від імені
давньогрецького політичного діяча), «романтична література»
(нічого спільного з фантастикою не має),
«народно-демократичний» (у певному контексті [народно-демократична партія, «на-
родно-демократичний» лад] не сприймається як тавтологія),
«драматичний театр» (слово «драма» набуло загального
значення «п’єса») тощо. Така диференціація внутрішньої форми
особливо притаманна словам-інтернаціоналізмам (наприклад.
«кібернетика», «філологія», «атом», «цивілізація», «автобус»)-
Таким чином, підкреслюючи другорядне значення етимології
для розкриття сучасного стану внутрішньої форми, можна
погодитись також з тезою про те, що навіть «за об’єктом
дослідження та за проблематикою вчення про внутрішню форму
ширше етимології» [Григорян 1983, с. 62].
64
Внутрішня форма слова, пов’язана з етимологією, має он-
оґенетичні властивості. їй могли передувати перші засоби
?оМунікації, що ґрунтуються, за словами Ф. Клікса, на пере-
*0ренні координації руху на жести, міміку, звукові сигнали,
які набувають абсолютно нового значення, в результаті чого
починають незалежне, не менш стабільне існування, що
характеризується все більшою диференційованістю [Кликс 1983, с. 82].
Звукові комунікативні сигнали, первинно лише супутні
феномени, свого роду звукопантоміми, завдяки своїй
раціональності, універсальності та диференційованим здібностям,
стають важливими засобами комунікації, виділяються як
конвенційні сигнали, прообрази мовних знаків. При цьому
зауважимо, що умовна система сигналів могла виникнути лише в
згуртованих Групах представників органічного світу, коли комунікація
стає важливою потребою організованого клану. Звідси
колективізм (а разом з ним — і відповідні умови праці) — важлива
причина виникнення мови (включаючи загальноприйняті
внутрішні форми слів).
У подальшому, залежно від семантичного наповнення,
сигнали перетворюються на знаки, що мають звукову форму та
певний зміст. У вигляді такого змісту спочатку виступає
інтелектуальний образ — внутрішня форма як основа майбутнього
лексичного значення. А. М. Коршунов справедливо
підкреслював: «Сформовані під впливом програм мислення, модальні
уявлення, образ-мета, образи-плани, символічні образи
включаються в подальший розвиток наукового пізнання, інтерпретацію
знакових систем тощо» [Коршунов 1982, с. 64].
У сфері первинних образів ще не можна відокремити
внутрішні форми від значень, обсяг їх змістових характеристик
практично збігається. Розчленування внутрішньої форми та
значення відбулося, скоріше за все, вже після того, як у
процесі переходу від «архаїчного мислення» (термін Ф. Клікса) до
мислення наукового людина навчилася думати абстрактно,
створювати узагальнені найменування для класу предметів,
відокремлювати ознаки їх категорій, що визначило відношення
гомоморфізму між цими двома категоріями семантики. Таким
чином, з розвитком цивілізації з’явилися засоби повнішого та
стійкішого втілення свідомості. І перший такий засіб — штучні
знаки, що є вторинними, створеними скороченим типізованим
зображенням, але не самого явища, що позначується, а лише
якоїсь його найпомітнішої ознаки [Ибраев 1981, с. 34].
Поруч із простими знаками виникають складні знакові
конструкції, що мають більшу конкретність, наочність змістових
характеристик. Саме з урахуванням складності структури
знаків доцільно розрізняти імпліцитні та експліцитні внутрішні
форми.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.