Д'яков А. С., Кияк Т. Р., Куделько 3. Б. - Основи термінотворення: семантичні та соціолінгвістичні аспекти

3.2.4. ЗАЛЕЖНІСТЬ МІЖ ВНУТРІШНЬОЮ ФОРМОЮ ТА ЛЕКСИЧНИМ ЗНАЧЕННЯМ

загрузка...

Внутрішні форми є лише посередниками між
лексичним значенням і матеріальною мовною оболонкою,
потенційно вступаючи зі значенням у відносини гомоморфізму.
Щодо цього О. Потебня писав: «Внутрішня форма слова, що
вимовляється мовцем, дає напрям думки слухача, але вона тільки
спонукає цього останнього, дає тільки спосіб розвитку в ньому
значень, не визначаючи меж його розуміння слова» [Потебня
1926, с. 140]. Отже, аналіз внутрішньої форми слова не завжди
допомагає визначити його значення, і навпаки.
Звідси, навряд чи є підстави стверджувати, що внутрішня
форма слова являє собою мовну вмотивованість (тим більше —
всі її різновиди). Правильніше розглядати мотивацію як
властивість внутрішньої форми, як результат її відповідності
значенню, а внутрішню форму — як основу мотивації лексичної
одиниці. Тому важко погодитись з існуючою думкою про те,
що «внутрішня форма — це морфосемантична структура
слова, що включає морфемний склад, мотиваційне значення, що
висловлюється ним, і зумовлює раціональність зв’язку його
звукової оболонки та лексичного значення [Блинова 1981, с. 32]-
По-перше, «мотиваційне значення» так чи інакше включає в
себе значення морфем і семантичні взаємовідносини між ними.
По-друге, викликає сумнів також саме розуміння
«раціональності зв’язку»: 1) чи завжди внутрішня форма створює лише
раціональний зв’язок між звучанням та значенням (відомі»
72 наприклад, випадки «хибно орієнтовних» — термін Д. С. Лот-
* — найменувань).
У нашому розумінні внутрішньої форми не завжди
знаходить підтвердження також теза про те, що «внутрішня форма
слова — Це виражена ознака мотивації» [Голев 1978, с. 7].
Неідентичність понять внутрішньої форми і мотивації ще
більш наочно підтверджується аналізом багатомовних
словосполучень [Кияк 1981] і особливо явищами лексикалізації та
ідіоматизації значень. Так, не можна стверджувати, що
ідіоматичні утворення не мають внутрішньої форми, оскільки в них
дійсно відсутня мотивація (тобто має місце нездатність
вивести значення цілого із значень його компонентів). Справа в тому,
що, за словами А. В. Куніна, внутрішня форма фразеологічної
одиниці — це сукупність буквальних значень її компонентів,
що є ознаками найменувань у структурі образного
фразеологічного значення, пов’язана з ним дериваційними відношеннями
[Кунин 1984, с. 187]. Завдяки такій диференціації внутрішньої
форми і мотивації стають можливими як експліцитне уявлення
внутрішньої форми, так і розробка кількісних оцінок мотивації
лексичних одиниць.
Як уже відзначалося, до лексичного значення може
входити завжди лише внутрішня форма непохідних одиниць (якщо
визнати її лінгвістичний статус), у похідних же одиницях
нерідко присутні складники, котрі не сприяють і навіть
заважають розумінню значення всього виразу. Разом з тим,
внутрішня форма не претендує і не може претендувати на розкриття
всього значення мовного утворення. її головна функція —
чітко орієнтувати на денотат, «підказувати» головні особливості
його значення, тобто бути однією з провідних ознак, що
відокремлюється в значенні. Лексичне значення словосполучення
чи похідного слова не є простою арифметичною сумою
значень складових частин і в більшості випадків не може бути
виведеним зі значень семантичних елементів, що входять до
складу слів.
Таким чином, можна стверджувати, що внутрішня форма
мовної одиниці не зводиться однозначно ні до етимології
слова» ані до лексичного значення, ані до мотивації, ані до простої
суми значень складових морфем. Внутрішня форма — це
складна і багатогранна категорія, і, як всі інші категорії мови, не
може бути повністю і беззастережно охоплена однією
невеликою, хоча й ємною, дефініцією.
Внутрішня форма лексичної одиниці репрезентується
морфемною структурою і утворює не просту сукупність значень
та узусу її складових, а визначену систему взаємопов’язаних і
*заємозумовлених елементів. Внутрішня форма — системна
Характеристика слова чи словосполучення, що виконує роль
«перекидного містка» від звукової оболонки до значення. Можна
також припустити, що лексичні одиниці фіксуються в нашій
пам’яті в першу чергу не у вигляді комплексів фонем і навіть
не у вигляді значень, а через посередність внутрішніх форм,
Без них не може здійснюватися зв’язок між планом виразу і
планом змісту, хоча акт комунікації, цілком зрозуміло, вносить
тут деякі свої корективи. Внутрішня форма втілює той слід,
котрий слово лишає в пам’яті людини. Слово відсилає людину
до предмета (тобто має для нього значення) ще й тому, що
воно має внутрішню форму. Незнайомі слова не маркуються
внутрішньою формою, не знаходять відгуку в свідомості кому-
ніканта. Тому правий А. А. Леонтьєв, стверджуючи, що в пам’яті
інтерпретатора значення зберігається не «само собою», і воно
пов’язане не з тілом знака (звучанням, акустичною формою), а
з образом тіла знака (внутрішньою формою в нашому
розумінні) [Психолингвистические проблемьі семантики 1983, с. ЗО].
Підкреслюємо ще раз: в наше розуміння образу включаються
лише ознаки, що входять до внутрішньої форми, як можлива
складова частина всього корпусу ознак лексичного значення.
Тому, будучи актом відображення за допомогою мовних
засобів ознаки (ознак) денотата, внутрішня форма, з погляду
апперцепції, виступає одночасно як уявлення (див. аналогічні думки
в роботах: [Кудрявский 1913, с. 39; Мигирина 1977, с. 6;
Потебня 1926, с. 108]).
Враховуючи наведені міркування, можна запропонувати таке
робоче визначення внутрішньої форми лексичних одиниць:
внутрішня форма — це розумовий інтеріоризований образ, що
потенційно абстрагує і відображає у вигляді апперцепційного
уявлення одну чи кілька істотних ознак денотата, викликаних
і фіксованих у пам’яті носія мови зумовленою морфемною
структурою слова чи виразу.

загрузка...
загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.