Головним об’єктом термінологічного
планування є зовнішня форма терміна, яка, за словами Евґена Вю-
стера є конфігурацією терміна, його фізичною формою. Вона
протистоїть внутрішній формі, тобто буквальному значенню
(яке слід відрізняти від семантичного значення терміна, його
дефініції). Зовнішня форма складається з фонетичної форми
(тобто вимови) та письмової форми, причому остання має
пріоритет над фонетичною для інтернаціональних термінів.
Зовнішня форма визначається не значенням, а походженням
[Wuster 1985, с. 34-35].
О. О. Потебня називав зовнішню форму членороздільним
звуком, змістом, який об’єктивується за допомогою звука на
відміну від внутрішньої форми, яку він називав найближчим
етимологічним значенням [цит. за: Кияк 1988, о 12]»
Ю. С. Маслов вважав, що зовнішня форма терміна — це
його морфологічна структура та вимова. Вона залежить, безумовно,
від внутрішньої форми відповідного терміна, тобто від його
мотивації. Саме внутрішня форма служить тією ланкою, яка
зв’язує значення терміна (його дефініцію) з зовнішньою
формою (Маслов 1987, с. 113].
Форма мови перебуває у прямій залежності від змісту
наукової думки [Будагов 1974, с. 124]. Зовнішня форма терміна
фЬрмується на основі його внутрішньої форми, яка включає
низку суттєвих ознак, що беруться до уваги при створенні но-
*их термінів. Під зовнішньою формою терміна можна також
Розуміти зовнішній вигляд терміна, його графічне та лексичне
оформлення. Виходячи з цього можна припустити, що зовніш-
Ня форма термінологічної одиниці включає два аспекти —
ЄтиМологічний та графічний.
Коли технічна термінологія планується свідомо, до увагц
береться, як правило, гармонія між внутрішньою формою тер.
міна та його значенням, на основі чого виводиться зовнішня
форма [Канделаки 1977; Кияк 1988]. У європейських мовах тер.
мінологічна робота торкається, в основному, морфологічного
рівня, отже, морфологія є чи не найголовнішим предметом
термінологічної роботи, особливо в галузі словотвору (карбу,
вання нових термінів) [Drozd, Roudny 1980, с. 38], До уваги
береться також написання терміна залежно від правописних
традицій тієї чи іншої мови, а також вибір джерела
запозичення або вибір між інтернаціональним та національним.