При створенні нових термінів перед
укладачами постає одна специфічна і, на перший погляд, не дуже
суттєва проблема: як передати новий термін у рідній мові. Чи
просто запозичити його з мови-джерела, переписавши його за
правилами рідної орфографії або зберігши оригінальне
написання, чи перекласти цей термін на рідну мову. А якщо
перекласти, то яким чином — буквально (під кальку) чи описово.
Ця проблема є досить серйозною, бо кожний новий термін,
запроваджений у ту чи іншу галузеву терміносистему, має бути
вдалим, він повинен гармонійно вписатися у дану
терміносистему, бути евфонічним, здатним утворювати деривати тощо.
Всі ці умови продиктовані тим, що технічна мова передбачає
однозначне взаєморозуміння між укладачами технічного
завдання та його виконавцями [Белодед 1980, с. 111 — 112]. Тому будь-
який термін має створюватися з урахуванням його фізичної
сутності та технічної ідеї [Лотте 1982, с. 7].
У будь-якій мові світу лінгвістичні методи десиґнації
можуть бути поділені на три великі Групи: а) використання
наявних ресурсів; б) модернізація наявних ресурсів; в)
використання нових ресурсів [Sager, Nkwenti-Azeh 1989, с. 11]. Тобто
терміни, як правило, утворюються або з тих слів, які вже
існують у літературній мові, шляхом надання їм термінологічного
значення, або з іншомовних елементів. Карбування нових тер-
міноелементів полягає у використанні лексичного та
морфологічного потенціалу мови шляхом утворення певних
морфологічних комбінацій, які до цього теоретично були можливі
(Будагов 1974, с. 147]. Існує ще один спосіб утворення нових
термінів — вигадані штучні слова. Таким чином, можна
зробити висновок, що нові терміни можуть утворюватись трьома
основними способами:
1. Використання внутрішніх ресурсів мови: а)
карбування похідних слів; б) надання наявним словам
нових значень; в) складання основ; г) укладання
словосполучень.
2. Пряме запозичення терміноелементів: а) повне
запозичення (внутрішня форма разом із зовнішньою
формою); б) неповне запозичення (тільки внутріцщ^
форма).
3. Вигадування штучних слів.
Д. С. Лотте також пропонував розрізняти три основних спо.
соби побудови науково-технічних термінів. Перший спосіб, за
його словами, полягає в самостійній побудові похідних слів,
слів усічених та словосполучень (елементи, з яких будується
термін, можуть бути, в свою чергу, термінами, що належать д^
даної термінологічної системи або до будь-якої іншої). Другий
спосіб полягає у використанні термінів, що вже існують, або
слів шляхом зміни їх значень (таким чином, він не поєднав два
згаданих вище способи як побудову нових термінів шляхом
використання внутрішніх ресурсів). Третій спосіб — випадки
переносу в термінологію даної мови термінів, що існують в
будь-якій іншій мові. При цьому різні мови можуть надавати
перевагу різним способам термінотворення. Наприклад,
англійська мова набагато частіше, ніж інші європейські мови,
використовує спосіб побудови нового терміна шляхом переносу
старого терміна на нове поняття [Лотте 1982, с. 7, 19].
Отже, побудова нового терміна — це не обов’язково пряме
запозичення з іншої мови. Найчастіше терміни створюються
шляхом використання внутрішніх ресурсів мови. У
переважній більшості мов світу, включаючи такі мови, як англійська,
німецька, російська тощо, пряме запозичення іншомовних
елементів не є головним способом утворення нових термінів.
Іншомовні елементи становлять при цьому лише незначну
частину. Ця частина може коливатися залежно від традицій та
настроїв тих чи інших термінотворців, але майже в усіх цих
мовах перевага надається саме внутрішнім ресурсам мови.
Такими способами, за словами Д. С. Лотте, можуть бути: а) зміна
значень слів; б) утворення похідних слів; в) утворення
усічених слів і абревіатур; г) утворення складних слів; ґ) утворення
постійних словосполучень; д) іншомовні запозичення; є) інші
способи утворення нових слів (зміна звукового складу основи,,
перенос наголосу), проте такі способи у технічній термінології
зустрічаються досить рідко і, за словами вченого, «значення не
мають» [Лотте 1961, с. 37]. Отже, Д. С. Лотте поставив пряме
запозичення терміна лише на п’яте (тобто передостаннє)
місце, а якщо прийняти до уваги його думку, що останній спосіб
«значення не має», то іншомовні запозичення займають у
Лотте останнє місце. Всі інші способи утворення нових термінів
передбачають використання внутрішніх ресурсів мови. І хоча
при цьому можуть виникати гібридні слова з іншомовним
коренем (типу аґреґування, розвантаження тощо) або з
іншомовним префіксом (антитіло) чи суфіксом (типу читабельний) —»
все одно, вирішальну роль грає тут саме елемент рідної мови.
д іншомовні афікси через високий ступінь їхньої засвоеності
в^се не сприймаються в таких випадках як іншомовні.