Д'яков А. С., Кияк Т. Р., Куделько 3. Б. - Основи термінотворення: семантичні та соціолінгвістичні аспекти

4.2.2.1. ЗАПОЗИЧЕННЯ З КЛАСИЧНИХ МОВ

загрузка...

В різні епохи різні мови служили для
поповнення наукової термінології. Якщо у середні віки та у перші
століття нового часу в кожному культурно-історичному ареалі
панувала своя «міжнародна» мова, то протягом останнього часу
спостерігається більш-менш інтернаціональний характер
розвитку як загальнонаукової, так і галузевих терміносистем.
Що стосується європейського культурно-історичного
ареалу, то тут протягом довгого часу вживалися як міжнародні мови
латина та грека. «І це цілком зрозуміло, якщо згадати, що
протягом багатьох століть саме ці мови вважалися мовами науки.
Латина у Західній Європі протягом всіх середніх віків і навіть,
частково, в епоху Відродження була єдиною мовою, якою
писалися наукові твори» [Будагов 1953, с. 88].
Це, безумовно, позначилося на тому, що латинська лексика
перетворилася на джерело поповнення наукової термінології у
сучасних європейських мовах. Оскільки ж класична латина сама
була переповнена грецькими запозиченнями, то грецька мова
теж стала лексичним резервом для побудови нових термінів.
Таким чином, у межах європейського КІА протягом кількох
століть панували латина та грека як мови міжнародного
спілкування.
Як відомо, інтернаціональне асоціюється у нашій
свідомості із запозиченнями з живих мов та з уживанням «нічийних»
елементів греко-латинського походження. Саме терміноелемен-
ти греко-латинського походження є справжніми інтернаціона-
лізмами, бо вони не належать до жодної з живих мов, тому
вони є однаково чужими та, одночасно, рідними для будь-якої
мови. До того ж, з елементів греко-латинського походження
можна легко створювати нові терміни.
Міжнародні терміни європейського ареалу, в основному,
являють собою запозичення з латини та греки, а також
новоутворення, побудовані у пізніші часи з латинського та грецько-
го еквівалентів (латиністичні й елліністичні терміни). Латина
вЖе не вживається самостійно як мова науки, проте вона
продовжує служити джерелом для побудови нових термінів, які
113
пристосовуються до норм мови-реципієнта графічно та
фонетично [Скороходько 1963, с. 59 — 68].
Латинізовані форми мають перевагу перед національними
формами, що стали інтернаціональними, бо вони є більш
нейтральними та більш стійкими порівняно з більшістю
інтернаціональних термінів, в результаті чого вони настільки зрослися
зі структурою національних мов, що перестали здаватися
чужими [Дрезен 1936, с. 19 — 25]. Вони є зручнішими, за словами
вченого, при створенні похідних термінів (дериватів) та термі-
нів-словосполучень. І, навпаки, етнічні форми інтернаціоналіз-
мів часто провокують опір прибічників пуризму, як,
наприклад, Comit? d’^tudes des termes techniques francais свого часу
видав постанову про заміну термінів англійського походження
у французькій мові латиністичними формами, наприклад,
deviation або derivation замість by-pass (термін з технології рідини),
additif замість dope (термін хімічної промисловості), arteret або
conduite de transport замість feeder (електротехнічний термін)
тощо [Nedobity 1989, с. 174].
Таким чином, дуже часто виникали навіть слова, які були
відсутні у латині, але цілком побудовані з греко-латинських
елементів. Особливо це стосується технічної термінології, де
нові терміни створювалися з греко-латинських елементів
навіть для абсолютно нових понять, невідомих в античні часи.
На відміну від мов мусульманського КІА, де арабізми, такі
як ^bjjd*?f ^LLuiI, ?^и*ь, f}L*, ді, зліі та деякі інші, як правило,
повністю зберігали своє написання в інших мовах, що
користуються або користувалися раніше арабською системою
письма (перська, урду, пушту, малайська тощо), у європейському
КІА латинізми та еллінізми, як правило, пристосовуються до
особливостей тієї чи іншої мови. Це стосується, зокрема,
написання латинських та грецьких слів у сучасних європейських
мовах з латинською системою письма, специфічних
національних суфіксів, які ставляться замість латинських (Eg.: лат.
суфікс -itas передається в сучасних європейських мовах таким
чином: анґл. -ity (nationality), фр. -ite (nationalite), нім. -itat
(Nationalist), ir. -it& (nazionalitu), рум. -itate (nationalitate), icn.
-idad (nacionalidad), порт, -idade (nacionalidade), швед, -itet
(nationalitet); або лат. суфікс -tio: анґл. -tion (organization), фр-
-tion (organisation), нім. -tion (Organisation), іт. -zione
(organizzazione), рум. -\іе (organizajie), icn. -cion (organizacidn),
порт, -дао (organizasao), швед, -tion (organisation) тощо)
[Wandruszka 1976; Urdang 1981; Urdang, Humez 1984].
У цьому насамперед можна переконатися, порівнюючи
надписаний однакових інтернаціоналізмів, наприклад, у німецькій
та англійській мовах. Якщо англійська мова намагається
зберегти якомога повніше оригінальне латинське написання, то У
114
німецькій • мові надають перевагу написанню згідно вимови.
Найяскравіше це видно на прикладі літери с. В англійській мові
рона вживається послідовно, в усіх позиціях та незалежно від
вимови. У німецькій мові — навпаки, дана літера замінюється
літерами z та к, залежно від вимови (cf: анґл. centre — нім.
Zentrum; анґл. caution —нім. Kaution тощо). Найбільшої
асиміляції зазнають терміни, які належать до прикладних наук,
через дуже активне застосування у розмовній мові [Скороходь-
ко 1963, с. 59].
У романських мовах терміноелементи греко-латинського
походження набувають національного забарвлення. Інколи
романський та латинський елементи співіснують, як, наприклад,
фр. ancetre — ancestral, sante — sanitaire, espace — spatial,
fleuve — fluvial, mer — marin, pere — paternel, doigt — digital,
oeul — oculaire тощо [Wandruszka 1976, c. 21].
Латина та грека, так само, як і сучасні європейські мови, не
створюють нових термінів. Скоріше, основи існують відносно
постійно, протягом багатьох століть. Найпродуктивніша
стратегія розширення лексикону, як вважав Ehlich,— це
застосування префіксів та суфіксів [Ehlich 1989, с. 139]. За допомогою
наявних греко-латинських суфіксів можна карбувати нові
інтернаціональні терміноелементи, які існують зараз у
класичних мовах лише потенційно, але які цілком вписуються у
правила латинського та грецького словотворення.
Особливої уваги заслуговують греко-латинські елементи у
Германських мовах. Культурні контакти між Римом та
германцями, а пізніше — між романським та Германським світами —
можна розглядати як постійне явище, що триває з самого
початку християнської ери. Таким чином, багато латинських слів,
повністю засвоєних Германцями, у сучасних Германських
мовах, зокрема у німецькій (такі слова, як Fenster, Pforte, Mauer,
Kohl, Speigel), вже не сприймаються як чужі. Так само
германськими мовами, зокрема німецькою та англійською, засвоєна
дуже велика кількість греко-латинських афіксів. Так, у сучасній
німецькій мові нараховується близько 35 префіксів та близько
26 суфіксів. У різних галузях науки їх кількість зростає (у
біології, наприклад,— відповідно 71 та 122). Якщо взяти до уваги
асимільовані варіанти морфем (наприклад, префікс ad~ та його
варіанти: ас-, af-, ад-, аі-, ар-, аг-, as-, at- тощо), то кількість
префіксів зросте до 111 [Ehlich 1989, с. 144].
У період пізнього середньовіччя почався процес
відмирання латини та витіснення її сучасними західноєвропейськими
мовами [Дрезен 1936, с. 10].

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.