Д'яков А. С., Кияк Т. Р., Куделько 3. Б. - Основи термінотворення: семантичні та соціолінгвістичні аспекти

4.2.3.5. СПІВВІДНОШЕННЯ ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНОГО ТА НАЦІОНАЛЬНОГО

загрузка...

Виходячи з визначення понять
«інтернаціоналізм» та «пуризм», виникає питання про кальку та інші види квазіін-
тернаціоналізмів, що мають спільну лише внутрішню форму при
різниці у зовнішній. Хоча питання про те, чого більше в квазіін-
тернаціоналізмах — інтернаціонального чи національного,— так
само, як і питання, чи є проявом пуризму калькування, запозичення
лише внутрішньої форми при ігноруванні зовнішньої, ще
дискутується і навряд чи остаточно буде вирішено.
Відсоткове співвідношення інтернаціонального та
національного не є однаковим у різних мовах. Все залежить від
преференційних тенденцій у кожній конкретній мові. Проте присутність
інтернаціонального елемента в будь-якому відношенні значно
полегшує спілкування між носіями різних мов. Зокрема Braun
визначив такі переваги інтернаціональності галузевих
термінологій: спільний лексичний фонд а) сприяє повсякденній
комунікації; б) має широке застосування у вивченні та
викладанні іноземних мов; в) передає інформацію стосовно
культурно-історичних контактів між різними народами; г) може
інтерпретуватися як словник пан-європейської культури;
ґ) робить вагомий внесок у дискусії стосовно іншомовних
запозичень [Braun 1989, с. 166],
Особливої уваги заслуговують випадки співіснування свого
елемента та запозичення з іншої мови, коли вони означають
одне й те саме поняття. При цьому інтернаціональним може
виявитись саме свій елемент, якщо він має інтернаціональну
внутрішню форму, в той час як запозичення може носити суто
національний характер, якщо його не засвоєно іншими мовами.
В даному випадку може відбуватися заміна слова рідної мови
іншомовним або навпаки, або обидва елементи співіснують як
синоніми. Часто запозичення має прояв навіть у тих випадках,
коли рідна мова має власні засоби висловлення того чи іншого
поняття. Відношення між запозиченнями та словами рідної мови
стають, таким чином, досить складними: нові елементи можуть
витіснити слова рідної мови або співіснувати з ними як
синоніми [Колца, Тукан 1973, с. 318 — 319]. У випадках, коли «своє» та
«чуже» слова співіснують, вони є, по суті, абсолютними
синонімами, проте науковим терміном є лише останнє, тоді як
перше вживається, в основному, у повсякденному мовленні [Лот-
те 1982, с. 40—64]. Інколи старе слово й новий термін з такої
пари слів мають різні значення [Скороходько 1963, с. 23].
З іншого боку, будь-яке досягнення у науково-технічному
прогресі в одній країні в умовах сучасних взаємовідносин між
народами та між різними культурно-історичними ареалами
автоматично стає досягненням всієї людської цивілізації. До
того ж, це вимагає неминучого запровадження нових термінів у
відповідній мові, носії котрої зробили це наукове відкриття. А
перед носіями інших мов, відповідно, постає інше завдання — як
саме передати ці терміни засобами рідної мови.
Раціональне співвідношення між національним та
інтернаціональним першим пропонував Ляйбніц, відстоюючи
своєрідний баланс між пуризмом, з одного боку, та запозиченням
чужого — з іншого, визнаючи, таким чином, багатоманітність
**ерел поповнення лексики, багатоманітність ресурсів, які мова
**оже використовувати для свого розвитку [Columas 1989, с. 7].
135
На думку Columas’a, причиною опору інтернаціональному
впливові та потягу до пуризму є теза: «наша спадщина є справжньою,
а тому — гарною, а все чуже — погане» [Columas 19892, с. 187],’
В. В. Акуленко розглядає співвідношення
інтернаціонального та національного в мові, виходячи зі схожості елементів
до ступеня ототожнення: з одного боку, вони мають спільні
властивості (що робить їх об’єктивною міжмовною категорією),
з іншого — системність та самобутність у кожній конкретній
мові. Співвідношення інтернаціонального та національного, на
думку вченого, не може трактуватися як протиставлення.
Навпаки, інтернаціональне є складовою частиною національного
[Акуленко 1973, с. 263-264].
І. К. Білодід теж не протиставив інтернаціональне та
національне, говорячи про співіснування обох явищ та відсутність
чітких меж між ними. Як і В. В. Акуленко, він стверджував, що
інтернаціональне втілюється в національному, тому
інтернаціоналізація лексики є одним із шляхів розвитку мови [Белодед
1980, с. 10-42].
Р. А. Будаґов розділяв запозичення на «потрібні» та
«непотрібні», підкреслюючи роль пуризму як явища, необхідного
для очищення рідної мови від непотрібних запозичень. Пуризм,
в такому разі, перетворюється на патріотичний рух за
подальший розвиток своєї рідної мови, її національної самобутності
[Будагов 1953, с. 90-94].
Д. С. Лотте пропонував зіставити з одного боку число
понять з числом термінів взагалі, а з іншого — число термінів
іншомовних з числом всіх термінів й число нових іншомовних
елементів — з числом всіх засвоєних елементів, що
використовувались раніше в тому ж значенні в інших дисциплінах, щоб
мати більш-менш точне уявлення про відсоткову кількість
іншомовних термінів, «Легко переконатися, що нових
іншомовних запозичень в чистому вигляді в будь-якій дисципліні в
декілька разів менше, ніж загальне число термінів, взагалі
складених з іншомовних елементів» [Лотте 1982, с. 97].

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.