Насамперед графічне оформлення
стосується інтернаціональних елементів, які засвоюються тією чи
іншою мовою. Бо терміни, що складаються з елементів рідної
мови, природним чином однозначно підпорядковуються
правилам правопису рідної мови. Інша річ — засвоєні іншомовні
елементи, для котрих досить часто робляться різні винятки.
Тому залежно від графічного оформлення іншомовних
(інтернаціональних) термінів їх можна розділити на такі категорії:
1. Іншомовні терміни, що повністю
підпорядкувалися правилам національної орфографії: анґл.
absenteeism (від лат. absenteism), autarchy (від гр.
ссбтаркєіа > autarkeia), нім. Akzise (від фр. accise).
2. Іншомовні терміни, що частково
підпорядкувалися правилам національної орфографії: нім.
137 Akquisiteur (від фр. acquisiteur), Boykott (від англ.
boycott), Busineft (від анґл. business).
3. Іншомовні терміни, що не підпорядкувалися пра^
вилам національної орфографії та повністю зберегли
своє оригінальне написання: нім. Aval (від фр. aval),
Avers (від фр. avers), анґл. та нім. agio (від іт. &діо).
Nedobity, в свою чергу, визначив такі типи термінів, що є
абсолютними інтернаціоналізмами:
1. Однакові терміни, які по-різному пишуться та
вимовляються в різних мовах та країнах
(наприклад, нім. Induktion, фр. та анґл. induction, іт. indusione,
рос. индукция, укр. індукція, рум. inducjie, порт.
indu9ao тощо);
2. Біологічні та медичні (а інколи й юридичні)
латинізовані терміни, які пишуться в усіх мовах та країнах
однаково, але вимовляються по-різному, залежно від
тієї чи іншої традиції вимови латинських слів;
3. Терміни з новітніх мов, які пишуться абсолютно
однаково та вимовляються майже однаково в усіх
мовах, тобто це найсучасніші типи запозичень з різних
національних мов, частіше за все, у вигляді
словосполучень та фраз (типу table d’hote, best in show тощо)
[Nedobity 1989, c. 173].
За словами Columas’a, письмо — це не просто видиме
мовлення, а, радше, спосіб усного спілкування. «Без писемності
сучасне суспільство не може функціонувати». До того ж,
писемна мова та стандартна мова — це не одне й те ж саме, тим
більше, що писемність не здійснює, або навіть не стимулює
модернізацію, коротше кажучи, складні форми суспільної
організації вимагають побудови писемності та писемної мови
[Columas 1989, с. 12].
Графічне оформлення запозичень та інтернаціональних
елементів підпорядковується певним правописним традиціям
відповідної мови. Якщо мова, в силу своєї недорозвиненості,
таких традицій не має, ці традиції формуються поступово, в
процесі засвоєння цією мовою іншомовних елементів. Так,
велика кількість запозичень, що ринули в російську мову в пет-
ровську епоху, сприяла виробленню правил їх російського
написання, причому, тут враховувалися як вимова, так і написання
запозиченого слова, що було пов’язано з вимогою гарантії
відновлення оригінального написання того чи іншого
запозичення. Але вимова чи написання, як стверджувала Суперанська,
можуть бути відображені у транскрипції лише до певної межь
бо будь-яка транскрипція умовна, тому при виборі перевага
надається лише чому-небудь одному: або вимові, або
написанню [Суперанская 1978, с. 13-14].