Д'яков А. С., Кияк Т. Р., Куделько 3. Б. - Основи термінотворення: семантичні та соціолінгвістичні аспекти

5.3. З ІСТОРІЇ ТЕРМІНОЛОГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ. 5.3.1. ТЕРМІНОЛОГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ В РОЗВИНЕНИХ КРАЇНАХ

загрузка...

Необхідність централізованого регулювання
розвитку європейських мов виникла у зв’язку з інтенсивним
розвитком капіталістичних відносин у Європі, який супроводжувався
не менш інтенсивним технічним прогресом та розвитком
ринкових відносин. Нові суспільні, технічні, юридичні реалії потребували
чітких та однозначних термінів для свого позначення. З іншого
боку, з розпадом феодалізму та формуванням об’єднаних
централізованих держав починалося поступове формування
європейських націй, що вело до нівелювання діалектів та формування
єдиних літературних національних мов. Тому вже в той період
з’являється потреба у створенні спеціальних установ, які б
займалися питаннями мовного планування.
Так, у середині XVII століття у Флоренції (Італія) було
засновано установу під назвою Accademia della Crusca,
завданням якої було саме регулювання розвитку італійської мови.
Приблизно в той же період у Франції було засновано Acad&nie
Fran9aise, яка займалася питаннями розвитку французької мови.
У Німеччині за ініціативою Ляйбніца, який розумів, що
благополуччя мови та нації тісно взаємопов’язані одне з одним, у
1700 році було утворено Konigliche PreuiBsche Akademie der
Wissenschaften (Прусська Королівська Академія Наук) на чолі
з Ляйбніцом [Columas 1989, с. 5 — 8].
Розвиток галузевих терміносистем у мовах європейського
ареалу та процес поповнення лексики європейських мов
новими термінами відбувалися поступово, по мірі розвитку
суспільних відносин. Особливо інтенсивно цей процес активізувався
починаючи з другої половини XIX століття, коли техніка та
ринкові відносини почали розвиватися особливо інтенсивно.
З розвитком науки й техніки європейські мови поповнювались
усе новими лексичними, зокрема термінологічними
одиницями. Але цей процес через свою інтенсивність та масовість
поступово ставав некерованим, що призводило до виникнення
великої кількості синонімів для позначення одного й того ж поняття.
До того ж, установи, до штату яких входили лише філологи, які
займалися питаннями загального розвитку мови, не могли
займатися питаннями суто технічних термінів. Тим більше, що
мовознавці, не обізнані в тонкощах технічної мови, не могли
усвідомлювати шкідливість існування синонімів у технічних термінів.
151 Тому перед галузевими фахівцями все актуальніше
поставала проблема стандартизації термінів та централізованого
керування термінотворчою роботою. Вже на початку нинішньою
го століття Міжнародна Електротехнічна комісія (ІЕС) почала
систематичну стандартизацію електротехнічної термінології, а
в 1938 році вона випустила багатомовний словник, що містив
понад 2000 термінів [Nakos 1983, с. 40]. Австрійський інженер
Евґен Вюстер у 1931 році опублікував працю «Internationale
Sprachnormung in der Technik», де виклав основні положення з
термінологічної модернізації та стандартизації. Зокрема він
наполягав на створенні як у німецькомовних країнах, так і за їх
межами спеціальних установ, які займалися б саме питаннями
термінологічної стандартизації. Таким чином, Вюстер заклав
початок термінологічному плануванню, яке полягає не тільки у
модернізації (створенні нових термінів), але й у стандартизації
термінологічних одиниць.
Термінологічне планування в Європі спирається також і на
вже згаданий пан-європейський елемент [Braun 1989, с. 158].
Цей великий пан-європейський ареал зі спільним
греко-латинським мовним впливом складається, у свою чергу, з дрібніших
регіональних ареалів, які об’єднані спільним впливом однієї з
найрозповсюдженіших мов даного регіону. Галузеві (особливо
технічні) термінологічні системи мов значної частини Західної
Європи зазнають певним чином впливу англійської та
французької мови. Крім цього, мови Східної Європи (в тому числі й
слов’янські) та Скандинавії так само зазнали свого часу впливу
німецької технічної мови. Вплив певних мов спостерігається
також на чисто національному рівні. Зокрема російська
технічна термінологія (особливо це стосується суднобудування)
зазнала впливу нідерландської мови [Wuster 1931, с. 228].
Перший організаційний крок у розробці принципів
міжнародної уніфікації технічних термінів було здійснено у 1936 році,
коли Міжнародна Федерація з національних стандартів
(International Federation of National Standardizing Associates,
I.S.A.) заснувала технічний комітет з термінології, який у 1938
році затвердив резолюцію з міжнародної технологічної
термінології, відому як «кодекс I.S.A.», де, зокрема, говорилося про
необхідність розробки єдиних правил побудови
інтернаціональних терміноелементів (ключових слів) з різних галузей науки,
доповнених списком найуживаніших афіксів та коренів
[Nedobity 1989, с. 175].
Лінгвістична ситуація в Європі характеризується ще й тим,
що переважна більшість європейських мов є більш-менш
спорідненими, вони належать до однієї індоєвропейської сім’ї, а
саме — до трьох основних ґруп цієї сім’ї — романської, ґер;
манської та слов’янської [Ehlich 1989, с. 135]. Три європейські
мови — грецька, албанська та вірменська — теж належать до
індоєвропейської мовної сім’ї, але утворюють власні окремі
Групи. Мови ще однієї ґрупи індоєвропейської сім’ї —
кельтські — зараз широкого розповсюдження не мають. Більш-менш
розвинених та поширених європейських мов, що не належать
до індоєвропейської мовної сім’ї, не так багато: угорська,
фінська, естонська, саамська, турецька, баскська та мальтійська.
Але навіть ці мови перебувають під сильним впливом
індоєвропейських мов, зокрема грецької, латинської, французької
англійської та деяких інших.
Виходячи з цієї позиції, Ehlich визначив такі аспекти
європейської мовної ситуації: 1) Три головні гілки індоєвропейських
мов становлять основу історичного розвитку мов Європи.
2) Тільки деякі мови, що не належать до цієї ґрупи, мали
деякий вплив на загальноєвропейський культурний розвиток
(наприклад, кельтські мови). 3) Контакти між романськими та
Германськими мовами спостерігалися, в основному, двічі:
франкське завоювання Ґаллії та норманське завоювання Анґлії.
4) Лінгвістичний розвиток Європи ґрунтується на романській
основі. 5) Романська (римська) культура успадкувала багато
досягнень грецької культури. 6) Християнська реліґія ґрунтується
на літературній спадщині на трьох основних сакральних
мовах — давньоєврейській, грецькій та латинській. 7)
Досягнення давньогрецької філософії та науки надходили до Західної
Європи трьома шляхами: а) через римську традицію (IV—
IX ст.); б) через арамейську (сирійську) та арабську традицію
(XII—XIII ст.); в) безпосередньо з оригіналу (в основному,
після 1453 р.). 8) Починаючи з 1492 року європейські мови
також розповсюджуються в інших частинах світу [Ehlich 1989,
с. 135-137].
Хоча, на перший погляд, ці аспекти ніякого відношення до
термінологічного планування не мають. Насправді вони лежать
в основі термінологічних запозичень, через те що основними
джерелами поповнення термінологічної лексики перевеїжної
більшості європейських мов служать, по-перше, класичні мови
(латина та грека), а, по-друге, три згадані вище провідні групи
індоєвропейської мовної сім’ї. По мірі зближення Європи з
іншими частинами світу до цього процесу почали також
залучатися й мови з інших культурно-історичних ареалів (зокрема
японська).
Нижче наводяться приклади термінологічного планування
в конкретних європейських країнах.
Так, зокрема, Празька школа термінознавства утворилася
на базі Празької школи функціональної лінґвістики та
теоретичної спадщини Ф. де Соссюра [Felber 1984, с. 16], Планування
та вдосконалення мови в колишній Чехословаччині, яке зветься
153
мовною культурою, полягає у свідомому вдосконаленні (покра-
щеині) мови через критику, аналіз, розробку та уніфікацію мов-
ної норми, запровадження відповідного мовного виховання у
навчальних закладах і письменницьку практику, та
складається з чотирьох методологічних аспектів: 1) Пошуки та аналіз
наукових і технічних текстів (ця робота має відношення д0
лексикології та стилістики). 2) Застосування принципів
номінації, включаючи теорію словотвору (ці процедури є частиною
прикладної лінгвістичної граматики). 3) Застосування
методології мовної культури (ця робота полягає у свідомій інтервенції
заради або проти індивідуальних термінів та цілих
термінологічних мовних систем). 4) Застосування логічних принципів для
класифікації понять та побудови відповідних систем (ця
робота складає частину прикладної логіки і не має відношення
безпосередньо до лінгвістики; це не можна здійснити без
співробітництва фахівців даної технічної та наукової дисципліни).
Термінологічне планування у Чехії спирається, в основному,
на теорію словотвору, яку започаткував J. Dobrovsky у період
Національного Відродження. На основі цієї теорії, а також,
спираючись на теоретичні засади та методологічні принципи
Празької лінгвістичної школи, Чехословацька Академія Наук
випустила двотомне видання «Словотвір у чеській мові».
Найважливіше поняття в цій роботі — ономасіологічна категорія,
важлива для словотвору дериваційним способом, бо
деривація — основний метод карбування нових термінів у чеській,
словацькій та інших слов’янських мовах. Питаннями
термінологічного планування у Чехії займається Інститут чеської
мови, у Словаччині — Інститут лінгвістики. А оскільки
питання стандартизації термінології є компетенцією не лише
лінгвістів, але й галузевих фахівців, то питаннями стандартизації
термінів у Чехії займається також Чеське Бюро Стандартизації,
яке організовує різні комітети для розробки термінологічних
стандартів для технічних та технологічних дисциплін. Ці
комітети відповідальні за значення термінів, вони формулюють
дефініції та системи понять. До складу кожного комітету входять
один чи два мовознавця, які відповідають за лінгвістичні питання
стандартизації термінів [Drozd, Roudny 1980, с. 34 — 40].
В Австрії термінологічне планування пов’язано з
діяльністю Вюстера, який, по суті, став фундатором Віденської школи
термінознавства, ідеї котрої поширювалися в таких
організаціях, як ЮНЕСКО, ISO, FEANI (Federation Europeen des Associa;
tions des Ing&iieurs) тощо [Felber 1984, c. 15]. Хоча ще у 1920 poU1
в цій країні було засновано Австрійський комітет зі
стандартизації в промисловості та ремісництві (Osterreichische Normuncf
ausschuB fur Industrie und Gewerbe, ONIG). У 1935 році на його
основі було створено Комітет з кодів ISA (Ausschuft fur ISA’
154
Code). Цей комітет було реорганізовано в Комітет з
термінології (AusschuB fur Terminologie). 3 1946 року питаннями
термінологічного планування почав займатися новостворении комітет
під назвою FachnormenausschuB «Terminologie» (FNA). З 1968 року
ця установа носить назву «FachnormenausschuB «Terminologie»
(Grundsatze und Koordination)» [Gasthuber 1985, c. 263].
Велику роль у питаннях термінологічного планування
відіграє установа під назвою Infoterm (Міжнародний
інформаційний інститут термінологічної стандартизації), яка діє при
установі під назвою Австрійський Інститут Стандартизації
(Osterreichische Normingsinstitut). На міжнародному рівні Інфо-
терм сьогодні є єдиною установою, яка: 1) систематично
збирає й фіксує інформацію стосовно термінологічної діяльності
та публікації і забезпечує доступ різних користувачів до цих
джерел; 2) підтримує та надає консультації міжнародним
установам та організаціям з питань термінологічної діяльності та
публікації (наприклад, Всесвітній Організації Охорони Здоров’я),
а також з питань стратегій термінологічного планування (ООН);
3) організовує підготовку міжнародних директив для
термінологічної діяльності; 4) складає та організовує спільні проекти;
5) збирає ноу-хау для комп’ютерної обробки термінологічних
банків даних, наявних в усьому світі, та допомагає
впровадженню складних систем обробки знань та інформації; 6) сприяє
подальшому розвитку і координації термінологічної науки.
Таким чином, Інфотерм здобув репутацію незалежного
компетентного консультанта з усіх аспектів термінологічної діяльності
[Дрозд 1994, с. 192]. Великий внесок у теорію термінологічного
планування зробили наукові співробітники цієї установи: Felber,
Galinski, Nedobity та інші.
У Франції в грудні 1969 року Президент республіки
надіслав листа Прем’єр-міністрові з пропозицією заходів щодо
захисту французької мови від іншомовного впливу, тобто
збагачувати лексику пропонувалося головним чином за рахунок
карбування нових термінів. Зокрема, Президент запропонував
Прем’єрові створити відповідні термінологічні комісії при
міністерствах. Таким чином, у 1972 році Haut Comity de la langue
fran9aise видав спеціальний декрет, згідно з яким почали
створюватися такі комітети. Завданнями цих комітетів були, по-
перше, побудова інструменту заповнення лакун у тій чи іншій
галузі, а, по-друге,— пропозиції щодо новостворених термінів
Для позначення нових понять або заміни іншомовних слів.
Роботу цих комітетів координував Haut Comite de la langue
fran9aise. Після публікації запропоновані тим чи іншим
комітетом терміни ставали обов’язковими для вживання в усіх
відомчих документах, в усіх офіційних публікаціях, в усій
інструктивній літературі. Всі ці заходи закріплювалися відповідними
155
законодавчими документами. Вищезгадані комітети досліджу,
вали спеціалізовані термінологічні словники, визначали їх вади
та пропонували розв’язання питань щодо небажаних
запозичень з метою заборони їх вживання, якщо заміна того чи інщо-
го слова французьким еквівалентом виявлялася можливою.
Особливо це стосувалося, головним чином, англійських слів.
Перші директиви вийшли у січні 1973 року й торкалися таких
галузей: аудіо-візуальні засоби, будівництво, містобудування,
ядерна фізика, нафтова промисловість, космічна технологія,
транспорт тощо. Списки нових слів публікувалися в
офіційному виданні «Journal Officiel», яке розповсюджувалося не лише
у Франції, але й в інших франкомовних країнах. Таким чином,
боротьба з анґло-французьким суржиком (т. зв. franglais) ішла
досить успішно, бо засвоювалися навіть слова, які мали
найменшу кількість шансів бути засвоєними, хоча було досить багато
противників пурифікації французьких терміносистем, зокрема
тих, хто стверджував, що це ніби заважатиме Франції бути
членом Спільного Ринку, але, за словами Besse, у реальній
обстановці будь-яка мовна політика вирішується зовсім не
лінгвістичними методами. Існування таких комітетів, на думку Besse,
вимагає певних умов. По-перше, ці комітети не повинні
перетворюватися на клуби. По-друге, було б корисним систематично
консультуватися з користувачами новостворених словників,
насамперед з фахівцями відповідних галузей. І, нарешті, далеко не
останню роль відіграє підготовчий процес, що не дає можливості
приймати поспішних рішень [Bess6 1980, с. 43 — 47].
Досвід Ісландії приваблює фахівців з соціолінгвістики та
термінознавства як зразок крайнього пуризму, в тому числі й у
галузі термінологічного планування. Крайній пуризм в Ісландії
виявився досить життєздатним, хоча пояснити це можна
насамперед особливостями ісландської морфології, а саме,
надзвичайною її спроможністю створювати нові слова шляхом
складання основ, що дозволяє, в свою чергу, робити описовий
переклад будь-яких іншомовних лексичних одиниць7.
Взагалі ж, традиція ісландського пуризму є такою ж старою, як і
ісландська держава. З самого початку спостерігалася постійна
потреба в народних термінах для позначення іноземних
понять та речей, що запозичувалися з інших культур. Це було
дуже властивим для середньовічної Ісландії явищем —
використовувати замість латини як Lingua Franca народну мову
Протягом всього XIX та початку XX століття тривала боротьба
7 Сюди, звичайно, не входять так звані екзотизми, які не властиві ісланд-
ському побутові і, як правило, засвоюються ісландською мовою так само без
змін, як це робиться в інших мовах світу, більш схильних до засвоєння інтер*
націоналізмів.
156
за незалежність від Данії, яка закінчилась у 1944 році
проголошенням незалежної Ісландської республіки. Протягом цього
періоду паралельно йшла боротьба за статус ісландської мови
як мови національно-культурної автономії, яка
супроводжувалась опором не лише запозиченням з датської мови, але,
взагалі, будь-яким запозиченням. Зараз, в умовах незалежності,
ісландці відчувають подібний негативний вплив англійської мови,
тому питання про мовний пуризм ще не знімається з порядку
денного. Тому ісландські термінотворці намагаються всі нові
терміни створювати за рахунок внутрішніх ресурсів, наскільки
це можливо. На відміну від інших скандинавських мов в
ісландській мові взагалі нема термінів греко-латинського
походження. Питаннями термінологічного планування в сучасній
Ісландії займається Рада з ісландської мови (Islensk malnefnd, The
Icelandic Language Council), основана згідно з міністерським
декретом у 1964 році на базі Академії наук Ісландії, заснованої
в 1951 році, та словникової комісії (Ordabokarnefnd Hdskolans,
Commission of the Icelandic Dictionary), яка вирішувала питання
щодо неологізмів. Зусиллями цих установ у період між 1953 та
1959 роками було видано п’ять словників неологізмів. У 1960
році було засновано спеціальну комісію з неологізмів (Nyyr-
danefnd), яку було реорганізовано у вищезгадану Раду з
ісландської мови. 1 січня 1985 року вступив у силу спеціальний закон
стосовно діяльності цієї ради. Згідно з цим законом було також
створено Інститут ісландської мови (Islensk m&lstSd). Згідно з
цим законом мовна рада повинна збирати та публікувати
неологізми та сприяти роботі з їх відбору та карбування, а також
з їх стандартизації [Sigrun Helgadottir 1991].
Ізраїль хоча й не є по-справжньому європейською країною,
проте його культура сильно пов’язана з європейським
культурно-історичним ареалом, тому й термінологічне планування в
Ізраїлі має дуже багато спільних рис з термінологічним
плануванням у європейських країнах. Тут ще у 1890 році було
створено т. зв. «Мовний комітет» на чолі з Бен-Єгудою для
регулювання поповнення словникового запасу мови іврит. Складався
цей комітет з деяких вчителів та науковців-природничників,
Що мешкали у Єрусалимі. Через кілька місяців він зник, але
потім відродився як Союз Вчителів, члени якого були
стурбовані тим, що багато вчителів створюють нові терміни для своїх
дисциплін, не контактуючи зі своїми колегами з інших шкіл,
Що негативно відбивалося на підготовці учнів. Першою
публікацією даного союзу був математичний словник, що
ґрунтувався на принципах та правилах карбування нових термінів,
розроблених науковцями цієї установи, і які не втратили своєї
сили навіть зараз. Головним принципом побудови нових
термінів було надання давньоєврейським та арамейським словам з
157
різних історичних прошарків нових значень. У 1953 році
Мовний комітет було перейменовано в Академію мови іврит
(Aqademiah la-lashon ha-‘ivrit). Ця установа стала офіційним
органом, чиї рішення набували сили закону після їх
затвердження міністром освіти та опублікування в офіційному дру„
кованому органі. Списки нових термінів виходили окремими
брошурами. Крім стандартизації термінологій, Академія
займається також розробкою правопису, транслітерації тощо. Слід
відмітити, що фахівці з різних галузей знайомляться з новими
термінами вже у процесі їх розробки, беручи, таким чином, участь у
розробці термінологій зі своєї спеціалізації, а остаточний варіант тих
чи інших термінів стає знайомим багатьом фахівцям заздалегідь.
Поряд з Академією свої термінологічні комісії мають також армія,
поліція, митниця та інші державні структури [Rabin 1989, с. 31 — 33].
Протягом останніх десятиліть активізувалися роботи з
термінологічного планування в Ірландії. Зокрема цим займається
установа під назвою Bord na Gaellge. Вона є незалежною державною
установою, заснованою в 1979 році з метою проведення та
координації заходів з мовного планування. Іншою установою з
мовного планування є Odaras na Gaeltachia, заснована в 1970
році для підтримки діяльності тих галузей, де ірландська мова є
основною. Наступна установа, Постійний термінологічний
комітет (An Buanchoiste Teurmaiochta; the Permanent Terminology
Committee) був заснований у 1968 році для запровадження
стандартизованої термінології в юриспруденції, освіті та деяких
інших галузях. Rannog an Aistriuchain було засновано в 1968
році для забезпечення перекладацької діяльності, зокрема в
парламенті. Institiuid Teangeolaiochta Eireann, заснований у 1972
році, є національним центром досліджень з питань мовної
політики. Всі ці установи взаємодіють одна з одною в галузі побудови
нових термінів та їх стандартизації [O’Connell, Pearson 1991].
У країнах Балтії після 1991 року процес термінологічного
планування має дві тенденції. По-перше, в даному регіоні йде
намагання максимально коренізувати термінотворчу діяльність
та позбутися зайвого впливу іншомовного посередництва
(зокрема російського, у полоні котрого мовне планування у
Прибалтиці перебувало майже півстоліття). Це супроводжується
намаганнями відновлення всього того, що було здобуто в
галузі термінологічного планування за міжвоєнний період A919 ¦
1940) і що було знищено за радянські часи. З іншого боку»
установи, що займаються питаннями термінологічного плану-
вання, ставлять за мету максимально інтегрувати
прибалтійські країни в світове співтовариство. Тому термінотворча
робота в сучасній Прибалтиці шукає компромісу між інтерну
ціоналізаціею терміносистем естонської, латиської та литовської
мов та їх коренізацією.
158
Зокрема в Естонії заходи з термінологічного планування
беруть свій початок ще з другої половини минулого століття,
коли почався процес формування літературної естонської мови.
Термінотворча робота значно активізувалася в середині 20-х
років, після здобуття Естонією незалежності. Проте наукові
Праці, які стосуються питань мовного, зокрема
термінологічного планування, в естонській мові з’явилися лише на початку
70-х років нинішнього століття. Особливість мовного
планування в Естонії полягає в тому, що формування естонського
LSP відбувалося одночасно з формуванням літературної
естонської мови. Центром термінотворчої роботи в Естонії протягом
багатьох десятиліть є Термінологічна ґрупа при Інституті мови
та літератури Академії наук Естонії. При цій установі
працюють галузеві термінологічні комісії, які складаються з 4—10
галузевих фахівців та 1—2 лінгвістів, що спеціалізуються на
плануванні LSP. У 1986 році почав функціонувати Естонський
термінологічний банк даних ESTER. Більшість сучасних
естонських термінів запозичується з англійської, німецької та
спорідненої фінської мови. Російська мова служить лише джерелом
для калькування. Прямих запозичень з російської мови в
естонській мові не так вже й багато, до того ж, вони стосуються,
в основному, побутового рівня [Erelt, Saari 1991].
Особливості мовного планування в Литві також мають цілу
низку спільних рис з мовним плануванням в Естонії. Зокрема
сучасні литовські термінотворці також ставлять за мету
позбутися російського посередництва, тим більше, що, на відміну від
Естонії, у Литві майже вся наукова робота за радянських часів
велась переважно російською мовою (литовською мовою
виходили, в основному, наукові праці з деяких гуманітарних наук).
З природничих і технічних наук литовською мовою виходили
лише підручники та навчальні посібники для вузів. Зараз подібна
загроза йде від англійської мови через засмічення сучасної
наукової лексики литовської мови численними англіцизмами.
Для розв’язання всіх питань, пов’язаних з централізованим
керуванням термінологічним плануванням у 1990 році в Литві
за рішенням парламенту було утворено Державну Комісію з
литовської мови, яку було реорганізовано в 1992 році. Рішення
Цієї комісії є обов’язковими для всіх міністерств, відомств,
установ, підприємств та видавництв. Зокрема комісія розглядає
поточні проблеми стосовно стандартизації термінології. Всією
термінотворчою роботою керує Інститут литовської мови та
літератури. Цей інститут займається дослідженням
лінгвістичних аспектів термінологічної стандартизації та розвитку
галузевих терміносистем. На базі цього інституту ще в 1952 році
було створено Термінологічну Комісію, яка в 1971 році була
Реорганізована в Термінологічну Групу. У 1991 році її було
159
реорганізовано у Відділ Термінознавства. Практична робота
проводиться спеціалізованими термінологічними комісіями,
організованими у відповідних наукових установах та вищих
навчальних закладах, що укладають галузеві термінологічні слов-
ники, проекти яких здають потім у Відділ Термінознавства, де
ці словники обговорюються та редагуються. Після цього
лінгвісти, у співробітництві з відповідними галузевими фахівцями,
доопрацьовують запропоновані словники. Відділ
Термінознавства також займається карбуванням нових термінів. Основні
принципи карбування нових термінів у литовській мові, які
сформулювали відомі литовські лінгвісти Jonas Jablonskis та
Antanas Salys, мають такі положення: а) усунення невдалих
слов’янських та Германських запозичень; б) збереження
інтернаціональних елементів греко-латинського походження з
інтернаціональною конотацією; в) карбування неологізмів замість
невдалих запозичень (якщо в сусідніх країнах було зроблено
те ж саме); г) усунення перекручених запозичень словами,
взятими з живих діалектів, а також відродженими архаїзмами;
ґ) надання старим словам нових значень шляхом зміни або
звуження їх значень; д) карбування абсолютно нових слів для
нових понять тощо [Gaivenis 1991; Auksoriute, Medisauskiene,
Gaivenis, Keinys 1994].
Перші терміни латиською мовою з’явилися ще в кінці XVI
століття у зв’язку з перекладами релігійної літератури.
Світські терміни було зафіксовано двома століттями пізніше.
Справжнє термінологічне планування розпочалося в Латвії в середині
минулого століття, коли латиською мовою почала виходити
науково-популярна література з астрономії, метеорології, зоології,
математики, фізики та інших природничих наук. З другої
половини XIX століття простежується науковий підхід до
карбування нових термінів. Саме в цей період почали виходити
перші термінологічні словники. На початку нинішнього століття
основи термінологічного планування щодо латиської мови
заклали J. Endzelins та К. Milenbahs. Тоді ж були створені перші
термінологічні комісії, зокрема Термінологічна комісія
Міністерства освіти Латвії, яка випустила в 1922 році перший латисько-
російсько-німецький словник наукової термінології. У 1946 році
було утворено Латвійську Академію наук, в цьому ж році на її
базі було створено Термінологічну комісію. Рішення цієї
комісії були обов’язковими для виконання в усіх державних
установах. Цю комісію було реорганізовано за рішенням уряду в
1990 році. Хоча в Латвії нема спеціальних урядових програм з
мовного планування, проте уряд вживає заходи з підтримки
Термінологічної комісії. Головне завдання Термінологічної
комісії — побудова термінів для всіх галузей науки, а також
розробка теоретичної бази для термінологічного планування-
160
Крім Термінологічної комісії термінотворча робота проводиться
також іншими установами та окремими особами, але їхня
робота обов’язково координується Термінологічною комісією.
Теоретичні дослідження термінологічного планування
проводяться в Академії наук Латвії, а саме — в Термінологічній ґрупі
Інституту латиської мови, а також в деяких інших інститутах
та наукових центрах вищих навчальних закладів. Латиська
термінологія створюється, в основному, на базі внутрішніх
потенціалів латиської мови, переважно за рахунок побудови
дериватів та складних слів. Близько третини латиських
наукових термінів — це запозичені елементи греко-латинського
походження. При прямому запозиченні латиські термінотворці
дотримуються таких критеріїв, як здатність утворювати
деривати, семантична точність тощо. Стосовно запозичень з
новітніх мов вимоги є суворішими. Нові терміни публікуються в
спеціальних бюлетенях та в деяких Газетах у спеціально
відведених для цього місцях. У 1991 році було започатковано
національні термінологічні стандарти, як, наприклад, LRS 6-91 [Skujiija
19912, 1992, 1994].
Протягом останніх десятиліть спостерігаються заходи з
термінологічного планування не лише стосовно європейських мов,
що мають статус державних у межах певних державних
утворень, але й щодо мов тих народів, які не мають власної
державності, а лише користуються правами національно-культурної
автономії. На терені Європи такими мовами є саамська, ґаель-
ська, каталанська8, баскська, валлійська, ґренландська,
ретороманська та деякі інші.
У Каталонії, починаючи з 1907 року, функціонує Інститут
каталонських досліджень, який займається, зокрема, і
плануванням корпусу каталанської мови. При режимі Франко
діяльність інституту була суворо обмежена та розреґламентована.
Свою діяльність у повному обсязі ця установа відновила в 1976
році згідно з королівським декретом. За розпорядженням
Ґенералітату (орґану самоврядування в Каталонії) в 1980 році
було створено установу під назвою Direccio General de Politica
Linguistica. Аналогічна установа (Центр освіти та застосування
валенсійської /тобто каталанської/ мови) існує також у
Валенсії. Каталанська мова має багато аналогічних проблем з
українською через спільність багатьох історичних моментів
(ігнорування цієї мови в багатьох галузях науки й техніки), зокрема
стосовно відсутності стандартизованої термінології, лінґвістич-
8 Хоча каталанська мова, все-таки, с державною мовою Андорри, проте
переважна більшість каталанців мешкає на північному сході Іспанії та на
півдні франції, тому й уся термінотворча робота зосереджена саме в цих
країнах.
161
них моделей (як термінологічних, так і для LSP взагалі) тощ0.
Провідна установа, що займається питаннями термінологічно-
го планування,— це Comissio Coordinadora Lexicogr&fica de
Ciences (Комісія з лексикографічної координації в науці), д0
складу якої входять фахівці з різних галузей науки. У 1985 рощ
Ґенералітат Каталонії та Інститут каталанських досліджень
прийняли спільне рішення про побудову термінологічного центру
TERMCAT для координації та систематизації досліджень,
стандартизації каталанської термінології тощо [Магі і Mayans 1991
с. 96-103].
Термінологічне планування в баскській мові проводиться
під керівництвом установи під назвою EUSKALTERM / UZEI у
кооперації з Інститутом громадського управління (НАЕЕ / IVAP).
[EUSKALTERM / UZEI 1991].
Питаннями термінологічного планування в саамській мові
займаються такі установи, як Північний Саамський Інститут
(The Nordic Sami Institute), Саамська Рада з Освіти (Sami
Education Council), Саамський Коледж (Sami College) та деякі
інші установи, а також приватні особи. Проте далеко не всі з
них проводять свою роботу у відповідності з принципами та
методами, що були розроблені Норвезькою радою з технічної
термінології, TNC (Швеція), TSK (Фінляндія), Інфотермом тощо.
Результатами цієї термінотворчої роботи є списки термінів з
еквівалентами фінською, шведською чи норвезькою мовами. У
1989 році було створено Саамський Банк даних, мета якого —
координувати роботу всіх перелічених вище установ.
Планується, що в майбутньому він відіграватиме роль центру всієї
термінотворчої роботи щодо саамської мови, включаючи освітні
програми з термінознавства та практичне співробітництво з
міжнародними та національними установами, що займаються
питаннями термінологічного планування. Провідну роль у
карбуванні неологізмів відіграє колектив науковців під
керівництвом Frette в Уральсько-Алтайському інституті університету Осло.
Спеціальних публікацій щодо поширення нових термінів не
існує. Нові терміни публікуються, головним чином, у
навчальному матеріалі, книгах, журналах та Газетах, що виходять
саамською мовою. Нові терміни створюються не лише фахівця-
ми-термінологами, але й журналістами, авторами підручників
та просто аматорами. Тому науковці з Саамського Банку даних
проводять заходи зі стандартизації саамських термінів. Вони
також беруть участь у деяких регіональних організаціях,
зокрема в робочих Групах INSTA/IT (Internordic Standardization)»
а також у регіональній організації NORDTERM [Utsi 199L
с. 50-52].
Спроби розробляти власні терміносистеми робилися тако#
і стосовно ґаельської мови, зокрема організацією під назвою
рада з ґаельської (менкської) мови (Cooncell ny Gaelgey; the
Manx Language Council) [Pilgrim, Drask.au 1991].

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.