Д'яков А. С., Кияк Т. Р., Куделько 3. Б. - Основи термінотворення: семантичні та соціолінгвістичні аспекти

5.3.4. ТЕРМІНОЛОГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ В УКРАЇНІ

загрузка...

Основа сучасної української термінології
почала формуватися в процесі формування та розвитку
наукового стилю ще у XVIII столітті, хоча багато сільськогосподарських,
будівельних, юридичних та філософських термінів з’явилися
значно раніше [Citkina 1991, с. 38]. Українське LSP бере свій
початок з підручників для початкової та середньої школи,
виданих галицьким товариством «Просвіта», заснованим у 1868
році [Rytsar 1994, с, 127].
Термінологічне планування в Україні започаткувало свою
історію на початку XX століття, після скасування Емського
указу. У Галичині перші галузеві словники почали з’являтися
вже в другій половині минулого століття. Серед перших укра-
172 їнських лексикографів, яких по праву вважають фундаторами
української термінології, можна назвати І. Гавришкевича,
І. Верхратського, О. Роговина та деяких інших. На початку
60-х років минулого століття вийшли з друку такі їх праці, як
«Початок до уложення термінології ботанічної руської»
(І. Гавришкевич); «Словник юридично-політичної термінології:
німецько-український», шість випусків «Початки до уложення
номенклатури і термінології природописної» (І. Верхратський).
Протягом 70—80 pp. XIX ст., незважаючи на дію Емського
указу, видаються термінологічні праці й у Наддніпрянській
Україні: «Опьіт словаря народних названий растений Юго-Запад-
ной России с некоторьіми поверьями и рассказами о них»
О. Роговича; «Список растений с народньїми названиями»
ф. Волкова; «Опьіт толкового словаря народной технической
терминологии по Полтавской губернии» Б. Василенка та деякі
інші [Симоненко 1994, с. 199]. Проте ніяких централізованих
заходів щодо впорядкування та стандартизації галузевих
терміносистем тоді ще не проводилося. До того ж, українська
мова Галичини та Наддніпрянщини мала в той період дуже
суттєві розбіжності.
Сучасна українська науково-технічна термінологія почала
розвиватися в науковому мовленні та в LSP вже в радянські
часи, на основі власне української мови, а також латини, греки
та сучасних мов, зокрема російської [Citkina 1991, с. 38],
Розквіт термінотворчої роботи в Україні припадає на 20-ті роки,
на період так званої українізації, коли після майже 200-літньої
перерви українська мова стала мовою суспільного та
політичного життя в Україні [Симоненко 1994, с. 200]. Це
приблизно збігається хронологічно з періодом коренізації, що
мав місце на той час у Радянському Союзі. Фактично
українізацією в Україні звалися заходи з коренізації. У той
період, коли міністром освіти України був Іван Скрипник, все
державне діловодство намагалися перевести на українську
мову. А це потребувало розробки та стандартизації
галузевих термінологій.
Саме в цей час усі термінологічні комісії було об’єднано в
Інститут наукової мови при АН України, який мав займатися
питаннями розбудови наукової термінології. З 1916 до 1930 р.
було видано близько 85 галузевих словників A5 медичних, 3 —
з ветеринарії, 13 — з ботаніки; 10 — з математики та механіки,
8 — з діловодства, 9 — з фізики, 4 — з хімії) [Симоненко 1994,
с 200].
Так, протягом 20-х років в Україні було видано досить
багато термінологічних словників з різних галузей науки, зокрема,
«Словник технічної термінології. Електротехніка» Івана Шелудь-
ка [Шелудько 1928], «Медичний російсько-український слов-
173
ник» В. ф. Кисільова [Кисільов 1927], «Короткий російсько-
український технічний словничок фінансових термінів (для
вжитку) співробітників Губфінвідділу» [Короткий російсько-
український… 1924], «Російсько-український словник
банкового діловодства» за редакцією В. І. Орловського та І. М. Шелудь-
ка [Російсько-український… 1925], «Словник фізичної
термінології» В. В. Фаворського [Фаворський 1932] тощо. Паралельно
видавалися й термінологічні словники в Галичині та західній
діаспорі: «Систематичний Словник Української Математичної
Термінології» Миколи Чайковського (Берлін) [Чайковський
1924], «Термінологічний словник «Міцність матеріялів»»
С. Риндика (Прага) [Риндик 1924] та інші [Кияк 1994].
Щодо стратегії термінологічного планування в Україні в той
період можна відмітити, що головною метою термінотворчої
роботи була побудова українських національних терміноси-
стем, залучення всього світового позитивного досвіду з
термінологічного планування та відокремлення ‘,українських термі-
носистем від російських, зокрема уникнення всіх вад, на які
страждають російські галузеві терміни. Т^к, наприклад, Іван
Шелудько писав про необхідність орієнтації на ті мови світу,
які є продуцентами термінів, уникаючи, таким чином,
російського посередництва, тим більше, що російська фахова
термінологія весь час зазнавала різних чужомовних впливів, тому
не варто сподіватися, що російська мова має власну
оригінальну термінологію [Шелудько 1928, с. 9—11].ІВ багатьох
випадках акцент робився на народну мову, коли терміни
карбувалися, головним чином, за рахунок внутрішніх ресурсів. При цьому,
як і у випадку термінотворчої роботи в Узбекистані періоду
коренізації, до карбування нових термінів активно залучалися
архаїзми та діалектизми. і
Проблему співвідношення інтернаціонального та
національного в термінотворчій роботі більшість лексикографів 20-х
років розв’язувала на користь власних елемегітів. Створювалися
також синонімічні паралелі, що полягали в співіснуванні
запозиченого елемента з елементом рідної мови. Чужомовні
елементи приймалися лише в крайніх випадках, коли неможливо
було висловити ту чи іншу думку засобами української мови
[Боярова 1994, с. 104]. Були також і крайні пуристи, які
наполягали на тому, аби нові терміни карбувалися виключно на
основі українських коренів: «громовина» замість «електрика»,
«впорскування» замість «ін’єкція» тощо [Citkina 1991, с. 38].
Прикладом крайнього пуризму ісландського ґатунку можна
назвати словник «Міцність матеріялів» С. Риндика,
«Систематичний словник української математичної термінології» Миколи
Чайковського, «Словник фізичної термінології» В. В. Фа~
ворського та деякі інші, де вже засвоєні інтернаціональні сло-
174
ва штучно замінювалися новоутвореннями: «вистава» замість
«експозиція», «облямівка» замість «ореол», «первень» замість
«елемент», «мірило» замість «масштаб», «модло» замість
«шаблон» тощо [Кияк 1994, с. 194].
Проте період українізації завершився для України набагато
швидше, ніж період коренізації у Середній Азії. Зокрема
Д. Дрінов та П. Сабалдир у статті «Проти націоналізму в
математичній термінології» писали про українські буржуазні
елементи, «недобитків петлюрівщини», які ніби розгорнули
шкідницьку контрреволюційну роботу в українському мовознавстві,
зокрема на термінологічній ділянці [Дрінов, Сабалдир 1935,
с. 5]. В іншому подібному виданні було написано, що ніби
петлюрівські елементи хотіли відірвати українську термінологію
від трудящих мас, ізолювати її від процесу соціалістичного
будівництва [Хвиля 1933, с. 10]. Ще один автор стверджував, що
контрреволюційні елементи намагалися відірвати Україну від
Радянського Союзу, відкидаючи однакові з російською мовою
елементи, натомість шукаючи спільне з чеською, польською,
німецькою та іншими мовами буржуазної Європи [Виробничий
термінологічний бюлетень 1935, с. 5]. Таким чином, так звана
«лінія Скрипника» була звинувачена у штучному відриві
української мови від російської через заміну слів, що нагадували
російські, їх польськими, чеськими або німецькими
еквівалентами [Fierman 1991, с. 159]. Все це робилося під приводом
зближення мов народів СРСР [Bilinsky 1980; Jones 1990].
Павло Штепа, в свою чергу, стверджував, що протягом 20-х
років в українській термінотворчій роботі панував справжній
пуризм. Але у 30-ті роки тоталітарна система «ті словники
попалила, а авторів постріляла» [Штепа 1977, с. IX].
У подальші роки, після розгрому «націоналістичних
елементів» [Дешериев 1966, с. 122] термінологічне планування в
Україні було спрямовано на штучне зближення українських
галузевих терміносистем з російською мовою [Citkina 1991, с. 38].
Фактично термінотворча робота була спрямована, радше, на
російську, ніж на українську мову. З іншого боку, в західній
діаспорі продовжували випускатися українські термінологічні
словники, які наслідували традиції українського
термінологічного планування 20-х років. Найвідомішим з тих видань є
«Словник чужослів» Павла Штепи [Штепа 1977], який відстоював
позиції крайнього пуризму.
Нова хвиля в побудові галузевих словників припадає на
50 —60-ті роки, коли було випущено цілу низку дво- та
багатомовних словників. У 1957 р. Президія АН України створила
спеціальну Словникову комісію, зусиллями якої протягом
наступних 20 — 25 років вийшло в світ понад 50 термінологічних
словників як російсько-українських, так і тлумачно-довідкових,
175
з різних природничих та гуманітарних наук [Симоненко 1994,
с. 201; Citkina 1991, с. 39]. «Видані словники», як зазначалося у
зверненні Словникової комісії, не претендували на вичерпність,
і, крім того, вони виходили дуже мізерними тиражами і, По
суті, зразу після виходу ставали бібліографічною рідкістю»
[Симоненко 1994, с. 201], Проте й ці словники орієьггувалися майже
виключно на російську мову, яка залишалася свого роду
еталоном, тим більше, що в деяких галузях науки панувала
виключно російська мова.
Серед відомих українських мовознавців 60 —80-х років, що
займалися питаннями термінознавства та термінотворення,
можна назвати таких вчених, як В. В. Акуленко, І. К. Білодід,
І. С. Квитко, Е. Ф. Скороходько та інші.
Після здобуття Україною незалежності та надання
українській мові статусу державної термінотворча робота знову
активізувалася. Почали видаватися та перевидаватися численні
термінологічні словники з різних галузей науки та техніки. У цей
процес включилися як мовознавці, так і галузеві фахівці.
Починаючи з 90-х років над побудовою галузевих
словників працюють понад 50 авторських колективів. Серед перших
словників цього періоду можна відмітити
«Російсько-український словник фізичних термінів» проф. О. Б. Лисковича,
«Російсько-український словник дорожника» О. А. Білятин-
ського, «Російсько-український словник архітектурних
термінів» О. П. Безродного, «Українсько-російський короткий
словник фізіологічних термінів» Л. С. Годлевського, Д. М. Тичини
та ін., «Російсько-український словник музичних термінів»
В. І. Іванова, «Російсько-український будівельний словник» (Укр-
держбуд) та ін. Проте далеко не всі з цих словників
заслуговують уваги як серйозні лексикографічні праці через брак
досвіду авторів в укладанні термінологічних словників [Симоненко
1994, с. 202].
Відсутність централізованого керівництва термінологічним
плануванням у сьогоднішній Україні призводить до того, що
всі ці словники, фактично, суперечать один одному. І, взагалі,
зараз спостерігаються принаймні три тенденції термінотвор-
чої роботи. В одних словниках іде просте перелицювання
відповідних російських термінів на ніби український лад. В інших
випадках спостерігається така ж однобічна орієнтація на
англійську мову. У словниках третьої ґрупи реанімуються традидн
20-х років, спрямовані на крайній пуризм [Кияк 1994, с. 191?
Іваницький, Кияк 1995, с. 3; Нікітіна 1996, с. 48].

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.