Д'яков А. С., Кияк Т. Р., Куделько 3. Б. - Основи термінотворення: семантичні та соціолінгвістичні аспекти

5.5. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ТЕРМІНОЛОГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ В УКРАЇНІ

загрузка...

Виходячи з позитивного досвіду
термінотворення як у розвинених країнах, так і в країнах третього світу,
а також позитивного досвіду радянської термінологічної
школи та позитивного досвіду термінотворення в Україні, з одного
боку, а з іншого — виходячи з міркувань провідних світових
авторитетів у галузі термінологічного планування та спираючись
на міжнародні документи, що торкаються питань
термінологічного планування, можна викласти загальні засади
термінологічного планування в Україні.
Насамперед, необхідно врахувати як позитивний, так і
негативний досвід інших мов. При цьому слід брати до уваги як
зовнішню форму нових термінів, так і їх мотивацію. Якщо,
наприклад, відповідний термін у багатьох європейських мовах
виглядає однаково — бажано, щоб інтернаціональний елемент
зберігся також і в українській мові.
Щодо загальних засад термінотворення, можна
сформулювати такі основні принципи відбору зовнішньої та внутрішньої
форми нових термінів:
1. Терміни — кореневі слова слід передавати залежно від
того, до якої лексики мови оригіналу вони належать —
одвічної чи запозиченої. В першому випадку подібні терміни можна
перекладати буквально, як, наприклад, анґл. mouse —укр. мяШа
(як комп’ютерний прилад), причому тут не слід лякатися
полісемії, бо ця полісемія носитиме інтернаціональний характер,
що зближуватиме її в такому разі з калькою, а калька, як
відомо, також несе в собі інтернаціональний елемент. Якщо даний
термін побудовано на основі запозичених елементів, і, тим
більше, якщо цей термін не є вмотивованим в мові, з якої іде
переклад,— то слід звернутися до його етимології. Передавати його
в такому випадку слід у тому вигляді, в якому він з’явився в
мові-продуценті (особливо це стосується елементів греко-ла-
тинського походження). І, звичайно, слід дивитися на те, як він
виглядає в інших мовах.
2. Похідні терміни, утворені за допомогою афіксів з дери-
вативним значенням, передавати бажано також залежно від
етимологи (тобто, якщо даний термін складається з греко-латин-
ських елементів — бажано їх зберегти). Перекладати такі
терміни під кальку вдається не завжди, тому, скоріше, їх слід
перекладати описово.
3. Терміни, утворені за допомогою складання основ, також
можна перекладати під кальку, але це іноді призводить до
виникнення занадто громіздких термінів-монстрів. У такому
випадку більш вдалими способами будуть переклад
словосполученням або збереження первинного вигляду (знову-таки, з
урахуванням етимології).
4. Терміни-словосполучення однозначно треба перекладати
під кальку.
5. Терміни-абревіатури також треба перекладати та
створювати власні абревіатури. Лише у випадку, коли та чи інша
абревіатура виглядатиме однаково в багатьох мовах,— в
українській її також треба зберігати та передавати за допомогою
зворотної транслітерації.
Крім того, до нових термінів, незалежно від їхньої будови,
повинні ставитись такі ж самі вимоги, що й до будь-яких вже
існуючих термінів, тобто слід дотримуватися принципу
евфонії тощо.
Звичайно, вищеназвані принципи є лише приблизними, і
все залежить від конкретної ситуації, від конкретного
терміна. Але головною метою розробки подібних принципів є, по-
перше, запобігання виникненню невдалих термінів-монстрів,
а по-друге, слід виробити певний баланс між власними та
запозиченими елементами, щоб, з одного боку, українська
термінологія не засмічувалась незасвоєними та малозасвоє-
ними іншомовними запозиченнями, якщо в даній ситуації
Цілком можливо вживати власну лексику, а з іншого — щоб
вона не ізолювалася штучно від світового співтовариства, в
чому й полягас проблема співвідношення інтернаціонального
та національного.
185
Тому тут не слід впадати в крайнощі. З одного боку, Не
можна захоплюватись пуризмом чесько-ісландського зразка
З іншого — механічним перенесенням іноземних елементів на
вітчизняний ґрунт, як це було за часів Петра І. Тут необхідно
встановити рівновагу.
Іноземні елементи треба переносити лише тоді, коли у мові-
реципієнті неможливо передати коротко та чітко відповідний
термін засобами рідної мови. В крайньому випадку, як
компроміс можна запровадити дублетні варіанти для деяких термінів,
коли б «чужий», іншомовний варіант міг би вживатись у
науковій літературі, а «свій» — у науково-популярній.
Необхідно також враховувати й етимологію даного
іноземного терміноелемента, щоб не передавати, наприклад, слова
греко-латинського походження на англійський чи
французький манер, спотворюючи їх таким чином, як це, зокрема,
вийшло зі словом distributor, яке в нас виглядає як дистриб’ютер
лише тому, що його було запозичено саме через анґлійську
мову. Це є лише простим запозиченням з англійської, яке не
має нічого спільного з інтернаціоналізмами, до того ж,
порушується семантичний зв’язок з однокореневими словами, в
даному випадку — зі словами «дистрибуція»,
«дистрибутивний» тощо. При таких розбіжностях ці слова багатьма носіями
української мови через незнання етимології вже не
сприйматимуться як однокореневі. Подібні розриви спостерігаються
також у словах «лайнер» та «комбайн», які вже не
сприймаються як однокореневі до слів, відповідно, «лінія», «лінійний» та
«комбінація», «комбінувати».
Таким чином, якщо термін претендує бути
інтернаціональним,— він повинен бути у своєму первісному вигляді, без будь-
яких іншомовних фонетичних забарвлень, які при запозиченні
автоматично стають перекрученнями. Особливо це стосується
греко-латинських елементів.
У термінотворчій роботі слід робити так, щоб будь-яке
запозичення було інтернаціоналізмом, інакше це може
спричинити появу «фальшивих друзів перекладача», що не є
бажаним у термінології, бо це може призвести до різного роду
плутаний та непорозумінь. Інтернаціональні терміни в різних мовах
повинні бути однаковими як за зовнішнім виглядом, так і за
значенням.
Спочатку необхідно сформулювати загальні принципи
створення нових термінів та чергування запозичених
(інтернаціональних) терміноелементів з національними (пуризмом).
З точки зору науково-технічного перекладу виникає
питання: наскільки бажаними є терміни-інтернаціоналізми
порівняно з власними термінами? Відповідь не може бути
однозначною. При цьому не можна виставляти на перший план Я*
186
почуття національної гідності, так і якоїсь економічної вигоди.
Мовний механізм є спроможним до саморегуляції. Про це
свідчить, наприклад, той факт, що в період становлення науки
помітною стає тенденція до використання загальноприйнятої
інтернаціональної термінології. Динаміка мовних процесів з
часом приводить до витіснення чужих для рідної мови систем
утворень та замінює їх хоч і довшими термінологічними
сполученнями з ресурсів рідної мови, проте з «прозорішою»
внутрішньою формою.
Обидва явища, як відомо, мають як свої плюси, так і мінуси.
Насамперед, запозичення та інтернаціоналізми сприяють
взаєморозумінню між народами, полегшують через наявність
спільного лексичного, зокрема, термінологічного фонду роботу з
науковою літературою, написаною іншими мовами. З іншого боку,
безглузде зловживання запозиченнями засмічує мову
«заумними» іншомовними словами, незрозумілими для більшості носіїв
даної мови, що робить наукову літературу занадто важкою для
сприйняття навіть фахівців, а наукова лексика перетворюється у
своєрідне арґо, зрозуміле лише вузькому колові посвячених.
І, навпаки, пуризм відіграє позитивну роль в тому аспекті, що він
робить терміни більш зрозумілими, а головне — вмотивованими,
з прозорою внутрішньою будовою, що значно полегшує
сприйняття фахової літератури носіями тієї чи іншої мови. Іншою
позитивною рисою пуризму є те, що він не дає засмічувати лексику
рідної мови занадто великою кількістю малозрозумілих
іншомовних слів. Проте зловживання пуризмом робить важкою для
сприйняття як іноземну фахову літературу для носіїв відповідної мови,
так і національну — для іноземців.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.