Довідник українських прізвищ. Ю.К. Редько

2. Коли виникли українські прізвища?

Прізвища взагалі виникли відносно недавно. Був час,
коли людина мала тільки ім’я. Нам відомі лише імена
видатних діячів єгипетської або старогрецької історії:
Рамзес, Тутанхамон, Аристид, Фемістокл, Лікург, Сок-
рат. Для відрізнення від іншої людини, що могла мати
таке ж ім’я, часом додавали вказівку на батька
(наприклад: Ахілл син Пелея, Сократ син Софроніска), або
вказували, звідки ця людина походить (наприклад: Анаксі-
мандр з Мілета, Зенон з Еле’і).
У давній Русі відомі з літописів та інших пам’яток
особи мали тільки імена: Олег, Святослав, Мал, Добриня,
Нестор,— до яких для відрізнення додавали інколи назву
по батькові: Давид Ігорович, Давид Святославович.
Прізвища були ще тоді зайві.
1 Пор. «Юридический словарь», М., 1953, стор. 734.
Лише з XIII ст. зрідка зустрічаються додані до імен
назви, що їх можна розглядати як прізвища. Та це,
імовірніше, індивідуальні прізвиська, які ще не переходили на
нащадків.
Уперше з’являються в українських пам’ятках ділової
мови (грамотах XIV — XV ст.) прізвища в сучасному
розумінні: князь Іван Васильович Чорторййський, пан Іван
Чорний, пан Волчко Рогатйнський та ін.1 Характерно,
що все це прізвища людей, які належали до тодішньої
суспільної верхівки, прізвища князів, магнатів, власників
великих земельних маєтків. Цілком зрозуміло, чому
саме в них поруч з ім’ям і назвою по батькові з’явилося
прізвище. Ці люди купували і продавали свої села
й інші маєтності, записували їх у спадок дітям, родичам,
і ці юридичні дії потребували оформлення відповідними
документами. Самого тільки імені давнього чи нового
власника було замало, треба було чітко відрізнити одного
пана Івана чи Петра від інших панів Іванів, Петрів. А для
дітей чи внуків було вигідно, щоб прізвище свідчило про
те, що вони нащадки і законні спадкоємці такого-то предка.
У цей спосіб виникали (або перетворювалися з первісних
індивідуальних прізвиськ) справжні родові спадкові
прізвища.
Незабаром така ж необхідність викликала появу
прізвищ міщан. Це були люди вільні, що займалися
переважно якимось ремеслом або торгівлею У містах вони
були власниками будинків, належали до так званих цехів,
платили державі податки від своїх верстатів чи крамниць.
Усе це вимагало оформлення документами, у яких, крім
імені, для відрізнення від інших міщан того ж імені треба
було поставити й прізвище. Протягом XVI—XVII ст.
родові прізвища закріпилися серед більшості жителів
українських міст.
Проте основна маса населення України — селяни — ще
довго залишалася без зафіксованих документами прізвищ.
За тодішнього суспільного ладу їм, кріпакам, прізвища
не були потрібні. Щоб відробляти панщину або платити
чинш поміщикам чи монастирям, вистачало імені та
вуличної клички. Зміна настала аж у другій половині,
точніше наприкінці XVIII ст., коли’на східноукраїнських
1 Див. Л. Л. Гумецька, Нарис словотворчої системи
української актової мови XIV—XV ст., К., 1958, стор. 26—27.
землях було скасовано гетьманство (1764 р.), повністю
ліквідовано рештки давнього суспільно-політичного ладу (1781р.)
та замінено його загальнодержавними порядками1, а
західноукраїнськими територіями заволоділа після розділу
Польщі (1772 р.) Австро-Угорщина. Була запроваджена
обов’язкова військова служба як у російській, так і в
австрійській арміях. Новобранців записували обов’язково на
прізвище, яким ставало здебільшого давнє прізвисько
(вулична кличка).
На думку І. Франка, початок закріплення прізвищ як
спадкових родових назв поклало на Україні духовенство.
Київський митрополит Петро Могила 1632 р. доручив
парафіяльним священикам вести метрики народжених,
одружених і померлих Проте більша частина метрик XVII—
XVIII ст. ще не становить для нас великої цінності, бо
попи записували в них переважно самі імена2.
Отже, тільки наприкінці XVIII — на початку XIX ст.
в умовах Російської та Австро-Угорської імперій за
українськими селянами закріпились постійні родові прізвища.

Категорія: Довідник українських прізвищ. Ю.К. Редько

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.