Довідник українських прізвищ. Ю.К. Редько

4. Як поділяються українські прізвища за способом словотвору?

Кожне прізвище як родова назва особи належить до
розряду іменників. Проте за походженням і будовою, а
також за морфологічними ознаками українські (та інші
слов’янські) прізвища треба поділити на дві групи:
а) прізвища прикметникового типу і б) прізвища
іменникового типу.
Серед прізвищ прикметникового типу знаходимо:
1) Прізвища в формі членних (повних) прикметників
і дієприкметників із закінченням у називному відмінку однини -ий (-ій) у чоловічих прізвищах та -а (-я) — у
жіночих. Серед них величезну підгрупу становлять прізвища
з суфіксами -ськ-, -цьк-, -зьк- (Лебгдинський, Коропецький,
Сиволозький), утворені переважно від назв населених
пунктів (топонімів) Прізвища ці поширені серед населення
всієї території України (з деякою перевагою на південному
заході) і становлять один із чотирьох найбільш
поширених типів українських прізвищ. Інші прізвища в формі
членних прикметників виражали місце проживання (Під-
могильний, Надбережний), заняття (Лановий, Гуменний)
або індивідуальну ознаку (Жилавий, Ласкавий).
Прізвищ — членних дієприкметників небагато. Усі вони
типу пасивних дієприкметників на -ний (Невінчаний,
Завойований, Мальований). Рідше зустрічаються активні
дієприкметники на -лий (Зайшлий, Погорілий).
2) Прізвища в формі нечленних (коротких) прикметників
і дієприкметників. Таких прізвищ збереглося небагато.
Можливо, що частина їх набула вже пізніше членну
форму. На це вказує паралельне існування прізвищ типу
Глух і Глухий, Куц і Куций. Нечленні дієприкметники —
це прізвища типу Бажан, Найден. Генетичний зв’язок цих
прізвищ з прикметниками чи дієприкметниками в
сучасній свідомості мовлян стерся, вони сприймаються як
іменники.
Досить значну групу становлять прізвища в формі
нечленних присвійних прикметників. Вони виникли як
назви сина (дочки) від імені або прізвиська батька чи матері
й утворені за допомогою суфіксів -ів, -ов, -ев, -ин,-їн.
Походять вони переважно від імен (Андрухів, Іванців,
Грйцьків, Марусин, Саочин). Окрему підгрупу становлять
прізвища на -ишин (-їшин), утворені від назви матері
на -иха: Павлйшин, тобто «син Павлихи», Юрчшиин—
«син Юрчихи», Ковалишин — «син ковалихи».
Серед прізвищ іменникового типу відрізняємо: 1)
утворені лекснко-семантичним способом, 2) утворені
морфологічним способом, 3) утворені регресивним (безафіксним)
способом і 4) утворені синтаксично-морфологічним
способом (складанням основ).
Прізвища, утворені лексико-семантичним способом,
тобто співвідносні з іменами й загальними назвами, станов-
лять одну з найбільших груп українських прізвищ. Вони
досить рівномірно поширені серед населення всієї
української території. Виникли ці прізвища переважно з
прізвиськ і є, можливо, найбільш архаїчним типом
українських прізвищ: у величезній кількості випадків вони ставали
основами для творення морфологічним способом похідних
прізвиськ і прізвищ усяких інших словотворчих типів.
Прізвища, однозвучні з іменами, були первісно іменами
основоположників родів, а згодом ставали прізвиськами чи
прізвищами нащадків,не зазнаючи жодної формальної зміни.
Так виникли прізвища Тарасам, Кузьма, Микита, Борис, Се-
верйн, Каленик, Дброш і багато інших. Прізвища, які
дорівнюють загальним назвам (апелятивам), були первісно
прізвиськами. Серед них маєм9 назви птахів {Горобець, Сорока,
Шпак, Зозуля, Деркач, Півень, Сокіл та ін.), тварин (Козел,
Баран, Вовк, Ведмідь, Пацюк, Рак, Тур), рослин (Береза,
Липа, Осика,Берест, Тис, Калина, Кульбаба, Гриб), страв і
продуктів споживання (Галушка, Кваша, Ковбаса-, Лемішка,
Маслянка, Паляниця, Борщ, Бублик, Книш, Масло, Пиріг,
Сало), заняття, професії (Коваль, Колодій, Коновал,
Кушнір, Садівник, Чабан), знарядь праці (Довбня, Пилка,
Прядка, Швайка, Клевець, Шило), абстрактних понять (Доля,
Дума, Журба, Нудьга, Поспіх), частин тіла (Ніс, Нога,
Губа, Нирка, Жила, Зуб), предметів домашнього вжитку
(Ліжко, Дзйгар, Глек, Макогін, Півсйток) і ще понад ЗО
семантичних груп, перелічувати які тут немає потреби.
Серед прізвищ, утворених морфологічним способом,
тобто за допомогою афіксів, на першому місці стоять
суфіксальні форми. Кількість суфіксів, що послужили для творення
прізвищ, сягає півтораста. Значення їх не завжди ясне.
З патронімічними і матронімічними суфіксами (тобто тими,
що вказують на походження по батькові чи по матері)
творилися прізвища не тільки від імен батька чи матері,
а й від їхніх первісних прізвиськ, від назв батькового
заняття, національності, від фізичних чи психічних
властивостей предка, наприклад: Андрійчак («син Андрійка»),
Варченко («син Варки»), Довганюк (від прізвиська Довгань,
тобто «син Довганя») Мужичук («син мужика»),
Шевченко («син шевця»), Німчснко («син німця») і т. ін. Патро-і
матронімічними суфіксами, що служили для творення
українських прізвищ, є: -енк-о, -ук (-юк), -чук, -ак (-як), -чак,
-ич, -евич, -ович. Зрідка в функції патро- і матроніміч-
них могли виступати також інші суфікси
Другу семантичну групу складають суфікси, що
вказували на походження з певної території чи місцевості.
До них належать суфікси -ак (-як) у прізвищах Бескид-
няк, Самборак, Страйк; -ук (-кж), -чук у прізвищах
Поліщук, Кальниболотчук, Клеванчук, Кіцманюк; -ець у
прізвищах Задесенець, Фастівець, Чуднівець, Уманець; -евич
у прізвищах Дубневич, Жолкевич, Підлужевич; -енк-о
у прізвищах Охтйрченко, Миргорддченко.
Третю групу становлять суфікси, що надавали
прізвищам певного емоційного забарвлення: позитивного —
суфікси здрібнілій пестливі, негативного — суфікси з
відтінком згрубілості. Найважливіші з них — це суфікси -ура
(-юра) в прізвищах Іванюра, Костюра, Яцуря, Дідура;
-ище в прізвищах Павлйще, Петрйщг, Данйще; -ух (-юх)
у прізвищах Старух, Демцюх, Олексюх; -ик у прізвищах
Богданчик, Макарик, Ткачик, Ковалик’, -ейко в прізвищах
Гнатейко, Пилипейко, Данилейко; -усь у прізвищах
Братусь, Іванусь, Маркусь тощо.
Четверту групу становлять атрибутивні суфікси, тобто
такі, що служили для вираження певної ознаки.
Прикладами їх можуть бути суфікси -ань (Довгань, Горбань, Бі-
лань, Зубсінь), -ач (Бородач, Великач, Ухач), -ег -а
(Здоровега, Чернега), -ак (-як) (Біляк, Лисак, Куцак, Щер-
бак), -ар (Губар, Куцар).
П’ята група — це суфікси агентивні, що виражали
назву діяча. Серед них відзначимо суфікс -ил-о (Борйло,
Бурчало, Синило, Цупило), -к-о (Капкд, Смішко, Тринь-
кд), -ун (Щебетун, Бігун, Прядун)
Крім цих основних груп, є ще велика кількість
суфіксів, значення яких сьогодні незрозуміле.
Префіксальний спосіб словотвору, на протилежність
суфіксальному, використовувався для творення прізвищ
дуже рідко. Прикладами прізвищ, які виникли від
твірної основи з префіксами, є Беззубик, Пристінка, Иака-
пелюх.
Значно частіше зустрічаємо прізвища, утворені
мішаним (префіксально-суфіксальним) способом: Безручко, Без-
хлібник, Загірняк, Зашкільняк% Забужан, Нахвостач та ін.
До прізвищ, утворених морфологічним способом, слід
зарахувати і прізвища, що виникли з форми родового
відмінка однини з закінченням -а (-я) або множини з ну-
льовим закінченням та основою, поширеною суфіксом -ат
(-ят). До перших належать прізвища типу Давида, Демйда,
Захара, Свирйда, до других — Грицев’ят, Процев’ят,
Конят, Щурат. Такі прізвища є пережитком досить давньої
доби і зустрічаються сьогодні рідко. Прізвища Захира,
Свирйда і подібні походять із колишнього родового відмінка
належності, що відповідав па запитання «чий син?» Стаючи
згодом прізвищами, ці означення злилися з формами
називного відмінка на -а (-я) і відмінюються тепер, як
іменники І відміни
Прізвище типу Процев’ят є формою родового відмінка
множини від назви Ппоцев’я («дитина Проця») і мало
значення «одне з Процев’ят», «одне з Процевих дітей». Подібне
значення мали російські генетивні прізвища на -ьіх (Мильїх,
Бсіьіх), однак ці прізвища скам’яніли і залишилися
незмінними, а українські морфологічно асимілювались до
іменників чоловічого роду па приголосний і відмінюються, як
іменники II відміни.
Деяка кількість українських прізвищ утворилася
регресивним, або зворотним (безафіксним), способом словотвору.
Серед них відрізняємо два типи: а) безсуфіксні іменники,
ідо виникли шляхом занепаду суфіксальної частини
відповідного дієслова (Каидйба, Рюма, X вас та, Шепта та ін )
і б) утворені від прикметникових основ (Гнідь, Крих, Рудь,
Швидь).
Прізвища, утворені синтаксично-морфологічним
способом (складанням основ), становлять значну кількісно
і дуже типову для української антропонімії групу. Серед
них існує ряд різновидів, з-поміж яких згадаємо тут
тільки найважливіші:
а) основа прикметника з іменником: Білодуб, Твердо-
хліб, Гнилозуб, Довгошия, Криворога, Маломуж, Рябо-
иіапка;
б), іменникова та дієслівна основи: Вовкодав, Козо різ,
Короїд, Костоглод, Круподер, Муковдз;
в) дієслівна основа та іменник: Гризодуб, Давосйр;
г) прислівник і дієслівна основа: Дар моє рай, Криво-
пуск, Легкоступ, Тихоліз, Худолій;
д) займенник і дієслівна основа: Самохвал, Самокйш;
є) дві іменникові основи: Кожедуб, Лісовір, Ташомйр;
є) числівникова та іменникова основи: Сороколат, Ше-
стопал. Без сполучного звука від числівникової основи
та іменника походять прізвища Півлюд, Півхлдпок, Півто-
44
радні. Родовий відмінок від кількісного числівника
становить перший компонент у прізвищах Двуліт, Полупай,
Полцсшпок, Семибаламут, Семирбзум та ін.
Серед складних прізвищ, утворених синтаксичним
способом, є два підвиди: а) дієслово в формі наказового
способу, поєднане з іменником, що виражає об’єкт дії, як
у прізвищах Варивода, Вернйгора, Загнибіда, Кадйгріб,
Крутиголова, Паливода, Печйборщ, Тягнйбік; б) та ж
форма від неперехідного дієслова, поєднана з іменником,
що виражає суб’єкт, наприклад: Дрижйрука, Шумйвода,
Гуляйвішер.
Деякі складні прізвища виникли в спосіб зіставлення
двох слів, наприклад прикметника з іменником: Великий-
чоловік, — або прислівника з іменником: Нетудйхата.
Більшість складних прізвищ виникла як насмішкуваті
назви, та згодом вони цей відтінок утратили, як і взагалі
прізвища мусили втратити своє первісне лексичне значення.
Морфологічна будова українських прізвищ дуже
різноманітна. Серед них налічуємо понад 200 словотворчих
типів. За своїм поширенням на перше місце висунулись
чотири типи:
1) прізвища з суфіксом -енк-о, як Бондаренко,
Коваленко, Кузьменко, Самійленко, Шевченко. Це нгйтиповіші
українські прізвища. Якщо вони й зустрічаються серед
інших слов’янських народів, то переважно як прізвища
українського походження. Поширені вони в усіх областях
УРСР, проте найпослідовніше в північио-східних У
тринадцяти областях — Київській, Чернігівській, Сумській,
Черкаській, Полтавській, Харківській, Донецькій, Луганській,
Дніпропетровській, Кіровоградській, Запорізькій,
Херсонській, Кримській—вони займають перше місце серед усіх
інших типів українських прізвищ. У середньому четверта
частина всього українського населення цих областей має
прізвища на -енк-о;
2) прізвища з суфіксами -ук(-юк), -чук, як Трохимук,
Іванюк, Максимчук, Кашеринчук, Ковальчук. Вони теж
поширені серед населення всієї України, хоч їх можна
такою ж мірою вважати за основний південно-західний
тип українських прізвищ, як прізвища на -енк-о — за
північно-східний чи східний Перше місце щодо кількості
прізвища цього типу займають у Волинській. Ровенській,
Житомирській, Вінницькій, Хмельницькій,
Івано-Франківській і Чернівецькій областях;
45
3) прикметникові прізвища з суфіксами -ськ-, -цьк-,
-зьк-: Розддльський, Гадяцький, Водолазький. Цей тип
прізвищ теж значно поширений серед населення всіх
областей УРСР, проте перше місце займає в Львівській,
Тернопільській, Одеській та Миколаївській областях. Дуже
багато прізвищ на -ський, -цький, -зький також у
Хмельницькій, Ровенській, Волинській та Івано-Франківській
областях;
4) прізвища, утворені лексико-семантичним способом:
Борис, Кузьма, Сорока, Середа, Мельник. Перше місце
прізвища цього типу займають у Закарпатській області,
зате на другому стоять у шістнадцяти областях
(Волинській, Львівській, Тернопільській, Київській, Черкаській,
Полтавській, Кіровоградській, Дніпропетровській,
Запорізькій, Херсонській, Кримській, Харківській, Чернігівській,
Сумській, Донецькій та Луганській) і в жодній області
УРСР не сходять нижче від четвертого місця серед усіх
прізвищ.
На закінчення цього розділу треба коротко сказати
і про українські прізвища іншомовного походження.
У словниковому складі кожної мови більший або
менший процент становлять запозичені слова, а серед них—
іншомовні за походженням прізвища. Уважаємо, що кожне
прізвище українця є українським прізвищем, хоч воно
може походити, наприклад, із татарської, польської,
румунської, мадярської чи якої-небудь іншої мови. Серед
українських прізвищ іншомовні за походженням прізвища
становлять близько 4 процентів. У тому числі є прізвища
за походженням польські (Дзісь, Мосьондз, Лазенга),
німецькі (Шнайдер, Райц, Шпот), татарські (Галібсй,
Дундук, Мурза), румунські (Блануця, Дзера, Лупул),
мадярські (Мйклоиі, Фекета) та ін.
Причинами появи в нас прізвищ іншомовного
походження можна назвати такі.
По-перше, асиміляція окремих чужинців, які
проживали серед українського народу. Вони зжилися з народом,
який прийняв їх у своє суспільство, засвоїли українську
мову як рідну, проте зберегли давнє родове прізвище.
По-друге, свідоме перекручення українських прізвищ
службовцями урядових органів іншої держави. Так,
наприклад, українське прізвище Озерянський (від назви села
Озеряни Тернопільської області) у минулому було
перероблене на Єзежанський. Перекручене таким чином україн-
ське прізвище фіксувалося особовими документами і в
такому вигляді передавалось нащадкам.
По-третє, іншомовні прізвища могли виникати також
як первісні прізвиська, надавані з різних, сьогодні нам
невідомих, причин. Наприклад, парубок, що повернувся
з військової служби в колишній австрійській армії,
залюбки вживав засвоєні там німецькі слова, от і прозвали
його одним із цих слів (прізвище Ганц, з нім. §ап2
«зовсім»); перекрутив хтось незнайоме йому іншомовне слово, —
воно й ставало його прізвиськом, а згодом родовим
прізвищем (Карнидал, перекручене з кардинал).
Так чи інакше, українські прізвища іншомовного
походження є важливим свідченням про історичні зв’язки
українського народу з його ближчими чи дальшими
сусідами.

Категорія: Довідник українських прізвищ. Ю.К. Редько

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.