ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ XX СТОЛІТТЯ. Книга перша. За редакцією Віталія Григоровича Дончика

Іван Крушельницький (1905—1934)

Творчість І. Крушельницького вкладається в одне деся­тиліття. З кінця 20-х він стає досить помітною і діяльною постаттю в західноукраїнській літературі і виявляє всебіч­ну обдарованість. Йому належать поетичні збірки «Юний спокій», «Весняна пісня», «Бурі і Вікна»; поеми «Радощі життя», «Залізна корова», «З-над прірви»; драми «Спір за мадонну Сільвію», «На скелях (Каверна № 16)», «Мурий межі»; переклади з німецької літератури, критичні огляди, мистецтвознавчі дослідження «Екслібрис», «Святосляв Гординський», «Георгій Нарбут» та ін.

Народився І. А. Крушельницький 12 листопада 1905 р. у Коломиї в родині інтелігентів. Мати—Марія Слободівна (Марія Степанівна Свобода) була артисткою театру то­вариства «Руська бесіда» у Львові, почасти драматургом; батько — Антін Крушельницький — відомий письменник, автор драм, романів, повістей, редактор журналу «Нові шляхи». У цьому виданні, де згодом опікувався поезією і друкувався І. Крушельницький, часто виступав з розвід­ками з питань будівництва, економіки, тваринництва його брат Б. Крушельницький; другий брат — Т. Крушельниць­кий — писав памфлети, фейлетони, авторську хроніку, знав багато іноземних мов, працював диригентом хору у Львові. Отже, в родині панував дух творчості, і це, звичайно, по­значилося на формуванні особистості майбутнього пись­менника.

І. Крушельницький здобував освіту у Відні (до того бу­ли— гімназія, університет, навчання у Празі). Після цього недовгий час працював на посаді учителя в Стрийській гім­назії, згодом переїхав до Львова. Писати почав рано, дру­кував свої твори в «Літературно-науковому віснику», «Чер­воному шляху» та інших періодичних виданнях. У творчих зацікавленнях поета простежуються впливи західноєвро­пейської літератури, зокрема німецької та австрійської. Зна­ючи кілька іноземних мов, він перекладає з німецької Воль- фа Бірога, Іргіна Егенбрехта, Віллі Р. Фезе, Гуго Гофман- сталя, досліджує Артура Шніцлера, захоплюється імпре­сіоністичною манерою його казок. Одним із своїх учителів


12*


355

 

визнає Гуго Гофмансталя: йому присвячено збірку «Вес­няна пісня», вірш «Гуго Гофмансталеві» (на смерть пое­та), ненадруковані спостереження над поетикою Гофманста­ля *. Особливий інтерес становлять прозові мініатюри-роз- думи І. Крушельницького «З розмов з Гофмансталем». Побудовані у формі діалогу учителя з учнем, вони відбива­ють естетичні погляди автора «розмов» на поезію, поета, природу, театр, проливають світло на деякі особливості ху­дожнього темпераменту.

Добре обізнаний був І. Крушельницький і з В. Сосюрою, М. Бажаном, М. Рильським. І хоч тогочасний критик І. Ко- ломийців стверджує, що поет не зазнавав впливів радян­ських авторів2, проте це не зовсім так. Саме в перших поетичних збірках «Весняна пісня» і «Юний спокій», куди ввійшли вірші 1920—1924 рр., простежуються впливи укра­їнського модерну, які відбивались у його творчій свідомості досить своєрідно. Переважно це виявлялося в імпресіоніс­тичній манері письма. На противагу українській модерніст­ській поезії, мотивам смутку, болю, безнадії, поезія І. Кру­шельницького відкривала світ сонця, весняних настроїв і сподівань. Вже й самі назви перших збірок свідчать, що до літератури прийшов поет, сповнений радості земного буття.

Окреслити певне тематичне коло збірки «Весняна піс­ня» досить складно, бо над усім тут домінує настрій. Це лірика станів душі, що прагне гармонії і знаходить її в зла­годі з природою. Ліричний герой переповнений передчуттям кохання, радості, яка йде від молодості й споглядання кра­си довколишнього світу. Наскрізні образи збірки: весна («мої слова це срібні бренькоти весни»; «летить весна-яр в зелених косах»; «я хочу спів, пісень і мрії, душа — весни»), цвітіння («в долині сріблом сад зацвів»), сонце («ти меш­каєш на кедрових терасах сонця»), спів («в небі йдуть спі­ви — гімн Прометею») — виявляють життєствердний пафос поезії І. Крушельницького. У поетичному відтворенні сві­ту, передачі настрою він — вроджений художник; малюнок, акварель — переважаючі засоби художньої виразності; ко­льорова гама його віршів часто перебирає на себе вира­жальну функцію ідеї, зокрема, у його перших віршованих відгуках на події імперіалістичної війни.

Поетичний образ у І. Крушельницького грунтується на безпосередніх враженнях; метафора, як улюблений засіб


1   ЦДІА у Львові. Ф. 362. Оп. І. Спр. 216. Арк. 75—131.


2    Коломийців І. Лірика останнього десятиліття//Нові шляхи. 1929. С. 2.

 

ХудоЖньоіЧ) зображений, враЖає своєю Несподіваністю Й точністю, сполученням барв і гри світла: «Сонце спливає в розтоплений блеск топазного світла долини»; «ти тінню срібною мене вночі цілуєш, коли я входжу в сад, у місячні каскади»; «на лоні чорних хмар за ударом удар — арфи на хмарах». Вміння тонкими акварельними барвами від­творити природу й навіяти настрій, поєднати реалістичну точність образу з невимушеною, гнучкою ритміко-інтона- ційною структурою суголосне ранньому П. Тичині, а скажімо, лірична мініатюра «Ромашка розкинула вії…», можливо, й безпосередньо навіяна його «Енгармоній­ним».

Найбільша творча активність І. Крушельницького при­падає на «новошляхівський» період (1929—1932). Він ба­гато й плідно працює в різних жанрах і друкується здебіль­шого на сторінках часопису «Нові шляхи». Тут вміщено його драми «На скелях», «Мури й межі», «Спір за мадонну Сільвію», поезії й цикли (більшість увійшла до збірки «Бу­рі і вікна», 1930); мистецтвознавчі розвідки, переклади. Виступає він також із оглядами й рецензіями на поетичні збірки. Окремими виданнями в цей час виходять дослід­ження «Святослав Гординський», «Спиридон Черкасенко», «Шляхи сучасного театру», «Джерела творчості Ярослава Галана», поеми «Радощі життя» (1929) і «З-над прірви»

(1930)       , драма «Спір за мадонну Сільвію» (1930), збірки «Бурі і вікна» (1930), «Залізна корова» (1930). Саме в цей період відбувається процес громадянського змужніння І. Крушельницького, самовизначення в політично складно­му й суперечливому світі, в якому тоді жила Західна Ук­раїна. Поет обстоює демократичну позицію, стає одним з ініціаторів групи ЗУМО з її друкованим органом «Альма­нах лівого мистецтва». У першому номері цього альманаху він закликає до творчого об’єднання митців, здатних тво­рити для «працюючого класу».

У 1929 р. після утворення групи «Горно», декларації її платформи у «Вікнах» 1. Крушельницький подає до редак­ції журналу свої вірші «Блакитна ніч», «Балада про роз­биті мрії», «Хор передміських дітей», чим фактично засвід­чує свою солідарність із платформою «Вікон». У передньому слові од редакції мовиться, що Крушельницький, «пройшов­ши ідеологічну еволюцію, починає наближатись своєю твор­чістю до нашої групи». Насправді у його творчості відбу­вається розширення рамок властивого молодості естетич­ного індивідуалізму, тобто поезія відкрито звертається до життя, злиднів, кривд і гніту, а в ліриці владно утверджу ється герой з народу — робітник («Поема про різьбяра»);

 

політв’язень («Залізна Короба»); знедолені діти («Хор пе­редміських дітей»). Голосніше звучать вимоги соціальної справедливості та голос наростаючого людського протесту.

Втім, разом із посиленням реалістичного начала І. Кру- шельницький залишається на позиціях модернізму, що стає очевидним як у поезії, так і в драматургії. Найбільш ва­гомою та цікавою в його поетичному доробку є збірка «Бу­рі і вікна» (1930), де достоту виявились і світоглядна ево­люція поета, і майстерність та основні риси його поетики. Збірка має чітку композицію: складається з двох частин «Настрої вечірньої години» і «Вікна». Мотиви першої — осо- бистісні, це лірика інтимних переживань; другої — вірші громадянського звучання.

Твори подані за циклами, що свідчить про тяжіння ав­тора до крупних форм, до епічності, так само, як і його звер­нення до притчі, балади — форми, що близько до епосу. (Це тяж’ння помітили й тогочасні критики одразу після виходу його першої книжки, вважаючи, що лірика для І. Крушельницького стане перехідним етапом до творів значніших, зокрема до поем. Так не сталося: поеми й вір­шована драма існували в одночассі з лірикою.)

Роки змужніння й зрілості змінили тональність лірики

І.  Крушельницького, увиразнили її настроєву палітру. Без­журність, радість земного існування поступаються місцем настроям елегійного смутку та зневіри («не бачити мені вже більш обнови, не пережить весни і серця бур»). Так, головний герсй «Балади про багряну купіль…» переживає почуття безвиході: стратив молодість, силу, буяння дум, віру й любов, дійшов до стану самогубства. Щоправда, не слід шукати повного ототожнення його з автором, проте певні моменти близькості переживань є. Це був дещо бо­лючий перехідний процес від ілюзій молодості до реаль­ної дійсності: від юного неспокою до мудрої зрілості. І хоча на самій життєвій біографії поета він мяло позначився, проте властиві цьсму станові нтст ої знайшли в’доб аження в поезії. В одному з кращих творів — «Притчі про правдиве життя» (збірка «Бурі і Вікна»; тут — про дійсне, справжнє) шляхом метонімії передається складний і тривкий стан пе­рехідного періоду. Минулі дні й роки з їхніми ілюзіями в «Притчі…» — це труна, яку треба поховати. Але зробити це не так просто, бо «життя ховати — це найбільший біль». Драматичніть стану героя щораз посилюється епітетами, метаформами, які увібрали емонійно-трагічний заряд; «тру­ну здійняти з розпаччю німою», «це буде позпач, болю дика рать», «то я прощаюсь, сумно так, квильма» тощо. Нато­мість приходить спустошеність. Але й це треба пережити


358

 

іаради нового життя. Завершується балада перемогою над самим собою, життєствердними акордами.

Ознаки «оновленого» життя й світопочування засвідче­ні у друг й частині збірки. Поет прагнув різнобічно пізна іи життя, відтворити його в усій непривабливій грубій си­лі, без прикрас. Відповідно змінюється тематика, образний лад. Лексика поповнюється новими поняттями, символи — новим змістом. Та зміни в авторській свідомості виявля­ються не лише на рівні лексики. Він прагне проникнути в душу людини, перейнятися її болем. Герой «Поеми про різьбяра», виснажений, хворий літній чоловік, щоденно за­ради кусня хліба вирізує з каменя мадонну. Сотворена в муках скульптура починає жити власним життям. Вона стає ритуальною прикрасою церкви, холодна й зневажливо байдужа до злиднів і болю свого творця — «робітника». В душі його назріває бунт, робітник розбиває мадонну і помирає. Стихійне наростання протесту, бунту — ідея поеми.

У 1931 р. вийшла ще одна збірочка — «Залізна коро­ва», до якої, крім віршів, увійшла поема «З-над прірви». Очевидним тут є процес зростання свідомості І. Крушель- ницького. Відгомоном жахів імперіалістичної війни, що за­вдала людям стільки горя, погіршила й без того злиденне існування, перейнята поезія «Лісова осінь», відчуття зрос­таючого вибуху народного гніву декларується у вірші «По­ложили шини».

На особливу увагу заслуговує поема «З-над прірви» (вийшла також окремим виданням). Драматична за зміс­том, вона в експресивній формі відтворює картини голоду, здатного знищити в людині її людяну сутність, штовхнути на злочин. Голод, приниження, несправедливість пробуджу­ють почуття помсти, ідея народного месництва отримує в цій поемі свій подальший розвиток. За всієї художньої ви­разності й експресивності, віршам І. Крушельницького бра­кує конкретно-історичних реалій, чіткої адресації авторсь­кої інвективи. Це дало поживу для пролетарської критики з її апологетикою виключно класового підходу до оцінки літературних явищ. Так, один із «вікнівських» критиків звертає пильну увагу на «речі, щодо яких не можна ска­зати, чи поет може врости в нову класу, в нове суспільство. Споглядальність автора, загальникова фразеологія свідчать тільки про зацікавлення новою для нього екзотичною тема­тикою без глибокого зв’язку з життям цієї класи, про яку поет пише» ’. Певний сенс у тому був: І. Крушельницького, природно, передусім хвилювали проблеми краси й мистецт-


1 Яран К• Немічні пориви//Вікна. 1931. № 3.


359

 

ва, які він трактував із позицій загальнолюдських. Основна їдея написаної 1930 р. драми «Спір за мадонну Сільвію» — пошук ідеалу краси й мистецтва. Побудована на античному сюжеті драму критикували (за «міщанство»), що й зава­дило її постановці на сцені.

Театр, драматургія посідали не менше, ніж поезія, міс­це в інтересах І. Крушельницького. У 1924 р. в журналі «Червоний шлях» з’являється його дослідження «Драматур­ги німецької модерни останніх літ». У надрукованій 1931 р. праці «Шляхи сучасного театру» йдеться як про стан роз­витку сценічного жанру загалом, так і пролетарського те­атру зокрема. Художність — основний критерій в оцінці

І.   Крушельницьким явищ мистецтва, і, викладаючи свої естетичні критерії, він входив у дедалі більші суперечності з «вікнівцями». У цей же час написана й драма «На скелях (Каверна № 16)». Дія її відбувається в Альпах наприкінці першої світової війни, основні персонажі — солдати (в п’єсі вони позбавлені імен і діють під номерами). Написана в експресіоністичній манері, вона має виразний антивоєн­ний, антиімперіалістичний характер.

Окремою книжкою виходить дослідження І. Крушель­ницького «Джерела творчості Ярослава Галана» (1931), в якій розглянуто ранню драматургію відомого публіцис­та, і, зокрема. «Дон Кіхота з Еттенгейму». Автор дохо­дить висновку, що перша драма Я. Галана — плагіат з Вер- фелевої «Хуарес і Максиміліан». На захист письменника стали «вікнівці». І творчість Крушельницького зазнала огульної критики. Так «Відповідь поплентачеві» Я. Галана (Вікна, №7—8, 1931) звучала в дусі найкращих зраз­ків вульгарно-соціологічної критики із поширеними тоді ярликами: «наклепник», «перебуває у міщанській гнилі», «нещасний автор», «явний і прихований фашизм» тощо. У фашизмі, білогвардійщині, «недовір’ї до пролетарського літературного фронту» несправедливо звинувачуються й попутники журналу «Нові шляхи» вже в іншій, не без учас­ті Я. Галана написаній, редакційній статті «Новошляхів- ським попутникам». Все робилося для знищення журналу «Нові шляхи» як фактичної платформи, що об’єднувала різних представників галицької інтелігенції, тісно лучила галицьких письменників із письменниками Східної Ук­раїни.

Журнал проіснував ще 1932 р., І Крушельницький устиг надрукувати частину своєї драми «Мури і межі» на тему села. Того ж року він переїздить до Східної України, де переживає нове творче піднесення. Із захопленням вдивля­ється в «нове» життя, багато їздить, збагачується вражен-


360

 

Ііями… Як пише В. Півторадні, 1. Крушельницький кілька разів зустрічається у Москві з артистами Камерного те­атру на читці своїх п’єс.

У Львові після закриття «Нових шляхів» його справу продовжує досить нетривалий час журнал «Критика», чле­ном редколегії якого лишається 1. Крушельницький. Тут же він друкує й останні свої вірші, написані в Східній Ук­раїні,— «Виплавка чавуну», «Робітник вертається з заво­ду», «Молотарка висипа зерно» та ін. Завжди дуже вимог­ливий до форми, техніки вірша, поетичної виразності мо­ви, він в цих останніх своїх творах збивається на голу декларацію й риторичне уславлення громохкого індустрі­ального світу. Безперечно, з часом втратилась би новизна перших вражень і поет повернувся б до власних естетич­них критеріїв. Але 1934 р. його безпідставно заарештували і в ніч з 16 на 17 грудня стратили.

Загинувши 29-річним, І. Крушельницький не реалізу­вав себе повністю як творча особистість, проте у справі розбудови української культури є і його чималий внесок

 .

Категорія: ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ XX СТОЛІТТЯ. Книга перша. За редакцією Віталія Григоровича Дончика

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.