Творчість І. Крушельницького вкладається в одне десятиліття. З кінця 20-х він стає досить помітною і діяльною постаттю в західноукраїнській літературі і виявляє всебічну обдарованість. Йому належать поетичні збірки «Юний спокій», «Весняна пісня», «Бурі і Вікна»; поеми «Радощі життя», «Залізна корова», «З-над прірви»; драми «Спір за мадонну Сільвію», «На скелях (Каверна № 16)», «Мурий межі»; переклади з німецької літератури, критичні огляди, мистецтвознавчі дослідження «Екслібрис», «Святосляв Гординський», «Георгій Нарбут» та ін.
Народився І. А. Крушельницький 12 листопада 1905 р. у Коломиї в родині інтелігентів. Мати—Марія Слободівна (Марія Степанівна Свобода) була артисткою театру товариства «Руська бесіда» у Львові, почасти драматургом; батько — Антін Крушельницький — відомий письменник, автор драм, романів, повістей, редактор журналу «Нові шляхи». У цьому виданні, де згодом опікувався поезією і друкувався І. Крушельницький, часто виступав з розвідками з питань будівництва, економіки, тваринництва його брат Б. Крушельницький; другий брат — Т. Крушельницький — писав памфлети, фейлетони, авторську хроніку, знав багато іноземних мов, працював диригентом хору у Львові. Отже, в родині панував дух творчості, і це, звичайно, позначилося на формуванні особистості майбутнього письменника. І. Крушельницький здобував освіту у Відні (до того були— гімназія, університет, навчання у Празі). Після цього недовгий час працював на посаді учителя в Стрийській гімназії, згодом переїхав до Львова. Писати почав рано, друкував свої твори в «Літературно-науковому віснику», «Червоному шляху» та інших періодичних виданнях. У творчих зацікавленнях поета простежуються впливи західноєвропейської літератури, зокрема німецької та австрійської. Знаючи кілька іноземних мов, він перекладає з німецької Воль- фа Бірога, Іргіна Егенбрехта, Віллі Р. Фезе, Гуго Гофман- сталя, досліджує Артура Шніцлера, захоплюється імпресіоністичною манерою його казок. Одним із своїх учителів |
12* |
355 |
визнає Гуго Гофмансталя: йому присвячено збірку «Весняна пісня», вірш «Гуго Гофмансталеві» (на смерть поета), ненадруковані спостереження над поетикою Гофмансталя *. Особливий інтерес становлять прозові мініатюри-роз- думи І. Крушельницького «З розмов з Гофмансталем». Побудовані у формі діалогу учителя з учнем, вони відбивають естетичні погляди автора «розмов» на поезію, поета, природу, театр, проливають світло на деякі особливості художнього темпераменту.
Добре обізнаний був І. Крушельницький і з В. Сосюрою, М. Бажаном, М. Рильським. І хоч тогочасний критик І. Ко- ломийців стверджує, що поет не зазнавав впливів радянських авторів2, проте це не зовсім так. Саме в перших поетичних збірках «Весняна пісня» і «Юний спокій», куди ввійшли вірші 1920—1924 рр., простежуються впливи українського модерну, які відбивались у його творчій свідомості досить своєрідно. Переважно це виявлялося в імпресіоністичній манері письма. На противагу українській модерністській поезії, мотивам смутку, болю, безнадії, поезія І. Крушельницького відкривала світ сонця, весняних настроїв і сподівань. Вже й самі назви перших збірок свідчать, що до літератури прийшов поет, сповнений радості земного буття. Окреслити певне тематичне коло збірки «Весняна пісня» досить складно, бо над усім тут домінує настрій. Це лірика станів душі, що прагне гармонії і знаходить її в злагоді з природою. Ліричний герой переповнений передчуттям кохання, радості, яка йде від молодості й споглядання краси довколишнього світу. Наскрізні образи збірки: весна («мої слова це срібні бренькоти весни»; «летить весна-яр в зелених косах»; «я хочу спів, пісень і мрії, душа — весни»), цвітіння («в долині сріблом сад зацвів»), сонце («ти мешкаєш на кедрових терасах сонця»), спів («в небі йдуть співи — гімн Прометею») — виявляють життєствердний пафос поезії І. Крушельницького. У поетичному відтворенні світу, передачі настрою він — вроджений художник; малюнок, акварель — переважаючі засоби художньої виразності; кольорова гама його віршів часто перебирає на себе виражальну функцію ідеї, зокрема, у його перших віршованих відгуках на події імперіалістичної війни. Поетичний образ у І. Крушельницького грунтується на безпосередніх враженнях; метафора, як улюблений засіб |
1 ЦДІА у Львові. Ф. 362. Оп. І. Спр. 216. Арк. 75—131. |
2 Коломийців І. Лірика останнього десятиліття//Нові шляхи. 1929. С. 2. |
ХудоЖньоіЧ) зображений, враЖає своєю Несподіваністю Й точністю, сполученням барв і гри світла: «Сонце спливає в розтоплений блеск топазного світла долини»; «ти тінню срібною мене вночі цілуєш, коли я входжу в сад, у місячні каскади»; «на лоні чорних хмар за ударом удар — арфи на хмарах». Вміння тонкими акварельними барвами відтворити природу й навіяти настрій, поєднати реалістичну точність образу з невимушеною, гнучкою ритміко-інтона- ційною структурою суголосне ранньому П. Тичині, а скажімо, лірична мініатюра «Ромашка розкинула вії…», можливо, й безпосередньо навіяна його «Енгармонійним».
Найбільша творча активність І. Крушельницького припадає на «новошляхівський» період (1929—1932). Він багато й плідно працює в різних жанрах і друкується здебільшого на сторінках часопису «Нові шляхи». Тут вміщено його драми «На скелях», «Мури й межі», «Спір за мадонну Сільвію», поезії й цикли (більшість увійшла до збірки «Бурі і вікна», 1930); мистецтвознавчі розвідки, переклади. Виступає він також із оглядами й рецензіями на поетичні збірки. Окремими виданнями в цей час виходять дослідження «Святослав Гординський», «Спиридон Черкасенко», «Шляхи сучасного театру», «Джерела творчості Ярослава Галана», поеми «Радощі життя» (1929) і «З-над прірви» (1930) , драма «Спір за мадонну Сільвію» (1930), збірки «Бурі і вікна» (1930), «Залізна корова» (1930). Саме в цей період відбувається процес громадянського змужніння І. Крушельницького, самовизначення в політично складному й суперечливому світі, в якому тоді жила Західна Україна. Поет обстоює демократичну позицію, стає одним з ініціаторів групи ЗУМО з її друкованим органом «Альманах лівого мистецтва». У першому номері цього альманаху він закликає до творчого об’єднання митців, здатних творити для «працюючого класу». У 1929 р. після утворення групи «Горно», декларації її платформи у «Вікнах» 1. Крушельницький подає до редакції журналу свої вірші «Блакитна ніч», «Балада про розбиті мрії», «Хор передміських дітей», чим фактично засвідчує свою солідарність із платформою «Вікон». У передньому слові од редакції мовиться, що Крушельницький, «пройшовши ідеологічну еволюцію, починає наближатись своєю творчістю до нашої групи». Насправді у його творчості відбувається розширення рамок властивого молодості естетичного індивідуалізму, тобто поезія відкрито звертається до життя, злиднів, кривд і гніту, а в ліриці владно утверджу ється герой з народу — робітник («Поема про різьбяра»); |
політв’язень («Залізна Короба»); знедолені діти («Хор передміських дітей»). Голосніше звучать вимоги соціальної справедливості та голос наростаючого людського протесту.
Втім, разом із посиленням реалістичного начала І. Кру- шельницький залишається на позиціях модернізму, що стає очевидним як у поезії, так і в драматургії. Найбільш вагомою та цікавою в його поетичному доробку є збірка «Бурі і вікна» (1930), де достоту виявились і світоглядна еволюція поета, і майстерність та основні риси його поетики. Збірка має чітку композицію: складається з двох частин «Настрої вечірньої години» і «Вікна». Мотиви першої — осо- бистісні, це лірика інтимних переживань; другої — вірші громадянського звучання. Твори подані за циклами, що свідчить про тяжіння автора до крупних форм, до епічності, так само, як і його звернення до притчі, балади — форми, що близько до епосу. (Це тяж’ння помітили й тогочасні критики одразу після виходу його першої книжки, вважаючи, що лірика для І. Крушельницького стане перехідним етапом до творів значніших, зокрема до поем. Так не сталося: поеми й віршована драма існували в одночассі з лірикою.) Роки змужніння й зрілості змінили тональність лірики І. Крушельницького, увиразнили її настроєву палітру. Безжурність, радість земного існування поступаються місцем настроям елегійного смутку та зневіри («не бачити мені вже більш обнови, не пережить весни і серця бур»). Так, головний герсй «Балади про багряну купіль…» переживає почуття безвиході: стратив молодість, силу, буяння дум, віру й любов, дійшов до стану самогубства. Щоправда, не слід шукати повного ототожнення його з автором, проте певні моменти близькості переживань є. Це був дещо болючий перехідний процес від ілюзій молодості до реальної дійсності: від юного неспокою до мудрої зрілості. І хоча на самій життєвій біографії поета він мяло позначився, проте властиві цьсму станові нтст ої знайшли в’доб аження в поезії. В одному з кращих творів — «Притчі про правдиве життя» (збірка «Бурі і Вікна»; тут — про дійсне, справжнє) шляхом метонімії передається складний і тривкий стан перехідного періоду. Минулі дні й роки з їхніми ілюзіями в «Притчі…» — це труна, яку треба поховати. Але зробити це не так просто, бо «життя ховати — це найбільший біль». Драматичніть стану героя щораз посилюється епітетами, метаформами, які увібрали емонійно-трагічний заряд; «труну здійняти з розпаччю німою», «це буде позпач, болю дика рать», «то я прощаюсь, сумно так, квильма» тощо. Натомість приходить спустошеність. Але й це треба пережити |
358 |
іаради нового життя. Завершується балада перемогою над самим собою, життєствердними акордами.
Ознаки «оновленого» життя й світопочування засвідчені у друг й частині збірки. Поет прагнув різнобічно пізна іи життя, відтворити його в усій непривабливій грубій силі, без прикрас. Відповідно змінюється тематика, образний лад. Лексика поповнюється новими поняттями, символи — новим змістом. Та зміни в авторській свідомості виявляються не лише на рівні лексики. Він прагне проникнути в душу людини, перейнятися її болем. Герой «Поеми про різьбяра», виснажений, хворий літній чоловік, щоденно заради кусня хліба вирізує з каменя мадонну. Сотворена в муках скульптура починає жити власним життям. Вона стає ритуальною прикрасою церкви, холодна й зневажливо байдужа до злиднів і болю свого творця — «робітника». В душі його назріває бунт, робітник розбиває мадонну і помирає. Стихійне наростання протесту, бунту — ідея поеми. У 1931 р. вийшла ще одна збірочка — «Залізна корова», до якої, крім віршів, увійшла поема «З-над прірви». Очевидним тут є процес зростання свідомості І. Крушель- ницького. Відгомоном жахів імперіалістичної війни, що завдала людям стільки горя, погіршила й без того злиденне існування, перейнята поезія «Лісова осінь», відчуття зростаючого вибуху народного гніву декларується у вірші «Положили шини». На особливу увагу заслуговує поема «З-над прірви» (вийшла також окремим виданням). Драматична за змістом, вона в експресивній формі відтворює картини голоду, здатного знищити в людині її людяну сутність, штовхнути на злочин. Голод, приниження, несправедливість пробуджують почуття помсти, ідея народного месництва отримує в цій поемі свій подальший розвиток. За всієї художньої виразності й експресивності, віршам І. Крушельницького бракує конкретно-історичних реалій, чіткої адресації авторської інвективи. Це дало поживу для пролетарської критики з її апологетикою виключно класового підходу до оцінки літературних явищ. Так, один із «вікнівських» критиків звертає пильну увагу на «речі, щодо яких не можна сказати, чи поет може врости в нову класу, в нове суспільство. Споглядальність автора, загальникова фразеологія свідчать тільки про зацікавлення новою для нього екзотичною тематикою без глибокого зв’язку з життям цієї класи, про яку поет пише» ’. Певний сенс у тому був: І. Крушельницького, природно, передусім хвилювали проблеми краси й мистецт- |
1 Яран К• Немічні пориви//Вікна. 1931. № 3. |
359 |
ва, які він трактував із позицій загальнолюдських. Основна їдея написаної 1930 р. драми «Спір за мадонну Сільвію» — пошук ідеалу краси й мистецтва. Побудована на античному сюжеті драму критикували (за «міщанство»), що й завадило її постановці на сцені.
Театр, драматургія посідали не менше, ніж поезія, місце в інтересах І. Крушельницького. У 1924 р. в журналі «Червоний шлях» з’являється його дослідження «Драматурги німецької модерни останніх літ». У надрукованій 1931 р. праці «Шляхи сучасного театру» йдеться як про стан розвитку сценічного жанру загалом, так і пролетарського театру зокрема. Художність — основний критерій в оцінці І. Крушельницьким явищ мистецтва, і, викладаючи свої естетичні критерії, він входив у дедалі більші суперечності з «вікнівцями». У цей же час написана й драма «На скелях (Каверна № 16)». Дія її відбувається в Альпах наприкінці першої світової війни, основні персонажі — солдати (в п’єсі вони позбавлені імен і діють під номерами). Написана в експресіоністичній манері, вона має виразний антивоєнний, антиімперіалістичний характер. Окремою книжкою виходить дослідження І. Крушельницького «Джерела творчості Ярослава Галана» (1931), в якій розглянуто ранню драматургію відомого публіциста, і, зокрема. «Дон Кіхота з Еттенгейму». Автор доходить висновку, що перша драма Я. Галана — плагіат з Вер- фелевої «Хуарес і Максиміліан». На захист письменника стали «вікнівці». І творчість Крушельницького зазнала огульної критики. Так «Відповідь поплентачеві» Я. Галана (Вікна, №7—8, 1931) звучала в дусі найкращих зразків вульгарно-соціологічної критики із поширеними тоді ярликами: «наклепник», «перебуває у міщанській гнилі», «нещасний автор», «явний і прихований фашизм» тощо. У фашизмі, білогвардійщині, «недовір’ї до пролетарського літературного фронту» несправедливо звинувачуються й попутники журналу «Нові шляхи» вже в іншій, не без участі Я. Галана написаній, редакційній статті «Новошляхів- ським попутникам». Все робилося для знищення журналу «Нові шляхи» як фактичної платформи, що об’єднувала різних представників галицької інтелігенції, тісно лучила галицьких письменників із письменниками Східної України. Журнал проіснував ще 1932 р., І Крушельницький устиг надрукувати частину своєї драми «Мури і межі» на тему села. Того ж року він переїздить до Східної України, де переживає нове творче піднесення. Із захопленням вдивляється в «нове» життя, багато їздить, збагачується вражен- |
360 |
Ііями… Як пише В. Півторадні, 1. Крушельницький кілька разів зустрічається у Москві з артистами Камерного театру на читці своїх п’єс.
У Львові після закриття «Нових шляхів» його справу продовжує досить нетривалий час журнал «Критика», членом редколегії якого лишається 1. Крушельницький. Тут же він друкує й останні свої вірші, написані в Східній Україні,— «Виплавка чавуну», «Робітник вертається з заводу», «Молотарка висипа зерно» та ін. Завжди дуже вимогливий до форми, техніки вірша, поетичної виразності мови, він в цих останніх своїх творах збивається на голу декларацію й риторичне уславлення громохкого індустріального світу. Безперечно, з часом втратилась би новизна перших вражень і поет повернувся б до власних естетичних критеріїв. Але 1934 р. його безпідставно заарештували і в ніч з 16 на 17 грудня стратили. Загинувши 29-річним, І. Крушельницький не реалізував себе повністю як творча особистість, проте у справі розбудови української культури є і його чималий внесок |