ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ XX СТОЛІТТЯ. Книга перша. За редакцією Віталія Григоровича Дончика

Василь Гренджа-Донський (1897—1974)

Провідне місце в історії літературного розвитку Закар­паття 20—30-х років посідає В. Гренджа-Донський — пись­менник, журналіст, громадсько-культурний діяч. Ба­гато в чому йому довелося бути першим. Його поетична збірка «Квіти з терням» (1923)—перша на Закарпатті книжка світського автора, написана українською літера­турною мовою; він перший у художній творчості почав ут­верджувати ідею возз’єднання Закарпаття з радянською Україною; редагував перший закарпатоукраїнський літе­ратурно-художній журнал «Наша земля» (1927—1928), що відігравав велику роль в поширенні знань про українсь­ку культуру й літературу.

Біографія В. Гренджі-Донського типова для інтеліген­ції цього краю, свідоме життя якої почалося ще в умовах


365

 

Австро-Угорщини. Вона пройшла окопи першої світової війни, боролася за радянську владу в Росії і в Угорщині, була свідком насильного приєднання Закарпаття до Чехо- Словаччини й постійно з надією дивилася на Україну.

Народився В. Гренджа-Донський 23 квітня 1987 р. в с. Волове (нині Міжгір’я) у сім’ї лісоруба. Закінчивши цер­ковну дяко-учительську школу, він із 12 років починає тру­дове життя, працює помічником дяка, листоношею, 1915 р. складає іспит за неповну середню школу; цього ж року його мобілізовано до австро-угорської армії, відправлено на фронт. Після закінчення першої світової війни і розпаду Австро-Угорщини В. Гренджа-Донський їде до Будапеш­та, де бере участь в Угорській революції, після придушення Угорської республіки молодий поет нелегально поверта­ється додому, де поринає в літературне життя. Вже перші його збірки «Квіти з терням» (1923), «Золоті ключі» (1923), «Шляхом терновим» (1924) засвідчили, що в літературу прийшов самобутній, талановитий поет. Всупереч традиці­ям XIX ст., коли живе народне слово зневажалося, В.Грен­джа-Донський звертається до народу його мовою, запо­чатковуючи, власне, нову українську літературу на Закар­патті.

Провідне місце в ранній поезії В. Гренджі-Донського посідають соціальні мотиви. Поет оспівує революційне пе­ретворення світу, висловлює віру в той час, коли «здіймем руки всі до бою — і спадуть кайдани». Значення його пер­ших збірок, особливо «Шляхом терновим» не тільки в то­му, що ця книжка, написана літературною мовою й видана фонетичним правописом; айв тому, що пристрасне слово поета закликало народ до активної дії, його палкі звер­тання: «Раби до бою, за любимий край!» сповнені щирої любові до рідної землі.

Від наслідування фольклору поет переходить до влас­них оригінальних поетичних і образних структур, свідомо підносить своє поетичне слово за соціальне й національне визволення краю. Поетична творчість В. Гренджі-Донсь­кого засвідчує, як розвивався його стихійний талант, як оволодівав поет лексикою сучасної української літератур­ної мови, опановував розмаїття художніх форм.

Редагований 1927—1928 рр. В. Гренджею-Донським жур­нал «Наша земля» об’єднав навколо себе прогресивних письменників, популяризував найкращі твори українсь­кої літератури Цензура постійно переслідувала «часопис», і на початку 1929 р. він був заборонений Поезії В. Гренд- жі-Донського, друковані на сторінках цього видання, зма­лювали злиденне життя простого люду:


366

 

ҐІани… Тюрма…

Печаль… Журба…

Кайдани… Поліцай…

Оце мій рідний край!

(«Оце мій рідний край»)


Одночасно В. Гренджа-Донський виступив і як прозаїк. Перша книжка його прози «Оповідання з Карпатських по­лонин» (1925, перевидана в Харкові, 1928) присвячена ма­льовничій природі українських Карпат, звичаям і побуту самобутнього гірського краю. На сторінках «Нашої землі» письменник надрукував цикл оповідань, який згодом склав збірку «Назустріч волі» (Ужгород, 1928—1930). Основна тема книжки — відтворення революційних подій на Закар­патті у 1918—-1919 рр., боротьби з румунськими королів­ськими військами, що окупували південно-східну частину цієї землі.

Мала проза В. Гренджі-Донського представлена тво­рами історичної тематики («Бунт у твердині», «На бабин вечір», «Під ворожими багнетами»), про соціальний визиск селянства й міського робітництва («Там, де вовки неситі виють», «Продана дитина», «Повінь», «Ужгородський го­тель «Солома», «Куди вітер віє», «Попадянка», «Нещасна доля з тими українцями»); в них автор викриває силу­вану чехізацію та мадяризацію українського населення («Країна темряви, нужди, голоду й… чехізації»). Завдяки своїй актуальності оповідання, нариси, репортажі письмен­ника — вражаючий художній документ про життя того­часного Закарпаття.

1928 р. у Харкові виходить збірка поезій В. Гренджі- Донського «Тернові квіти полонин». Літературна критика щиро привітала книжку, «Літературна газета» назвала по­езію В. Гренджі-Донського «жаринкою під попелом». З по­чатку 30-х рр. В. Гренджа-Донський відходить о, активного руху, пафос його поезії пригасає. Остання довоєнна збірка «Тобі, рідний краю» (1938)—це переважно поетична ін­терпретація фольклорно-етнографічних та історичних сю­жетів.

Тоді ж виходять його великі епічні твори — поема «Чер­вона скала» (1930—1938), в основі якої — народні пере­кази про Хустський замок; повість «Ілько Липей карпатсь­кий розбійник» (1936, Львів) — розповідь про одного з останніх карпатських опришків, який загинув од жандарм­ської кулі 14 вересня 1935 р.; історична повість «Петро Пет­рович» (1937), події якої відбуваються у XIV ст.


367

 

Після окупації Закарпаття у 1939 р. поет потрапляє ДО фашистського концентраційного табору, звідки рятується втечею до Братіслави. У Словаччині він проживе другу половину свого життя. Помер письменник 25 листопада 1974 р.

У повоєнні роки В. Гренджа-Донський пише поезії, дра­матичні твори, оповідання, повісті, багато перекладає, йо­го вірші нерідко пройняті тугою за рідним краєм, але є в них і мажорні настрої, зумовлені новими історичними об­ставинами — возз’єднанням Закарпаття з Україною. Не­рідко ця поезія хибує на описовість, декларативність, об­разну одноманітність, як і вся тогочасна українська літе­ратура радянської доби.

На схилі віку В. Гренджа-Донський багато уваги при­ділив драматургії, створив цикл оригінальних драматичних взірців, у яких звернувся до різних періодів історії Закар­паття, намагаючись відобразити традиції мальовничого краю, побут і життя його мешканців, міфологію, пісенну культуру цього регіону Карпат. На підставі народних мі­фологічних уявлень верховинців написано поеми «Скам’я­нілі серця» (1956) і «Русалка» (1945—1956). Карпатські опришки стали героями трагедії «Попадя», що є варіантом обробки баладного сюжету про «камінну душу». У драма­тичній поемі «Верховина» (1954) в трьох символічних кар­тинах відтворено багатовікову боротьбу закарпатців за своє визволення з-під іноземного поневолення. Старовин­на легенда про вигнання татарських орд опрацьована в драматичній поемі «Золоті ключі Срібної Землі» (1955), яку поет вважав кращим своїм драматичним твором. У дра­мі «Зруб» (1948—1963) зображено тяжке соціальне ста­новище закарпатських лісорубів перед першою світовою війною. Трагедію українського села Токаїк на Східній Сло­ваччині В. Гренджа-Донський відтворив у драмі «Токаїк» (1952—1956).

У його післявоєнній прозовій спадщині — кілька повіс­тей та романів («Петрик», «Світанок над горами», «За­пропащені роки»). Пишучи роман-трилогію «Сини Верхо­вини», автор прагнув подати художню хроніку життя краю з кінця XIX ст. до новітніх часів. Однак вдалося завер­шити тільки першу книгу трилогії, у якій оповідь доведена до 1921 р. Перед читачем постає панорама життя старої Верховини: побут, звичаї, вірування, класова, національна й релігійна боротьба, вражаючі картини воєнного лихоліт­тя, прагнення до возз’єднання з Україною, пробудження до політичного й культурного життя.

Головний герой роману — Любомир (Продай) Гри-


368

 

нюх — постать багато в чому автобіографічна. Син верхо­винського селянина-лісоруба, він проходить жорстоку жит­тєву школу в умовах старої Австро-Угорщини, його харак­тер гартується на фронтах першої світової війни і виростає у свідомого захисника прав свого народу. Особисте життя Гринюха тісно переплетене з бідами й турботами усіх вер­ховинців. Роман «Сини Верховини» не тільки художній твір, він — цінне джерело пізнання соціально-економічно­го, культурного поступу, настроїв закарпатських українців перших десятиліть нашого віку.

В.   Гренджа-Донський залишив цікаві «Спогади», на­повнені значним фактичним матеріалом. Про своє життя й літературну творчість письменник розповів у контексті історичних подій і катаклізмів, що відбувалися впродовж першої половини XX ст.

Оглядаючи різнобічну літературну спадщину В. Гренд- жі-Донського, маємо підходити до неї історично, з враху­ванням тих умов, у яких жив і творив письменник, того лі­тературного оточення, в якому він перебував, вирізняючи головне: він був одним із перших, хто почав творити нову сучасну українську літературу на Закарпатті й художньо втілив у своїй спадщині довготривалий і нелегкий шлях цього району нашої землі до всеукраїнської єдності.

 .

Категорія: ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ XX СТОЛІТТЯ. Книга перша. За редакцією Віталія Григоровича Дончика

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.