Швидкоплинність часу, духовна ущербність,
викликана роздвоєнням моралі, примусове, а опісля й
несвідоме зречеїшя національних традицій призвели до
того, що підростаюче покоління залишилося без
історичної пам’яті. На крутих’і довгих життєвих
вибалках ми розтрусили безцінні скарби, що припали
пилюкою років. І коли, нарешті, прийшов час збирати це
неоціненне багатство по невеликих крупинках, то
виявилося, що золотошукачів не так уже й багато. Здається, жодному з язичницьких свят християнство
не приділяло такої пильної уваги, як Купалові. У багатьох
літописах та митрополичих посланнях суворо
засуджувалися і піддавалися анафемі «бісівські ігрища».
Не одне століття висів дамоклів меч над одним з
найпоетичніших обрядів, котрий дійшов, хоч і
видозмінено, до нашого часу. Склалася дивна ситуація: над
обрядом однаково збиткувалися ворогуючі між собою
церковники і атеїсти. Нині Купальський обряд знову
повертається до села, але, будемо відвертими, його тра-
диційний сюжет знівельовано. До нього долучені штучні
персонажі — Водяника, Нептуна, Мавку тощо.
День Купала припадає на сьоме липня і збігаегься з
літнім сонцеворотом. У давніх слов’ян Дажбог — бог
Сонця — був найшанованішим серед інших міфологічних
святих. Ведучим стержнем, довкола якого відбуваються
дійства, є купальський вогонь як символ Сонця. Основні
дійові особи обряду — це Марена й Купало (За
В. Скуратівським; 184 сл ).