Правопис - корсет мови? Фаріон І.

§ 3. Вилученаня початкового и у питомих та давно засвоєних словах

загрузка...

Про операцію «и» в
українському правописі
та її тяжкі наслідки

Історія з початковим и у зазначеній
позиції сягає, на жаль, чи не найяскра-
вішого і найсучаснішого прикладу зрушень
і перебудов у глибинних пластах мови, а
вислідом цього, як зазначає Юрій Ше-
вельов (Шерех), «є втрата власної шкали
вартостей і переключення на систему вар-
тостей другої (розумій російської — І.Ф.)
і фактично панівної мови» . Остання нор-
мативна публікація, що дозволила (але вже
не вимагала) написання з початковим и в
словах инший, инколи, иноді, иней тощо бу-
ла у «Найголовніших правилах українського
правопису» АН (Київ, 1921 р.). Підти-
нання цієї норми найочевидніше саме в
Правописі 1929 р. (!) (і його проекті
1926 р.), де категорично зазначено: «В
початку слова и ніколи не пишеться, тільки
77 Шерех Юрій. Так нас навчали правильних проізношеній
// Пороги і Запоріжжя. — Харків, 1998. — Т. 3. — С. 240.

загрузка...

і: Іван, іти, іскра, інший, іній, іноді, Ірод
тощо» . Таке спрощення ортографії, що не
відповідає фонетичній (звуковій) і фоне-
матичній (звукові типи) системам української
мови, призвело до їхнього руйнування, бо під
впливом написаного в українському мовленні
почав зникати початковий и, а відтак Орфо-
епічний словник A984 р.) подає правильну
транскрипцію лише у трьох словах [іинший],
[іиноді], [іинколи] . І відбувалося це на тлі
діялектологічного атласу української мови, де
засвідчена панівна вимова початкового и, що і
відображено у 99 лексемах «Словаря укра-
їнської мови» A907—1909 рр.) Бориса Грін-
ченка, з них у 67 випадках перед н, р, напри-
клад: индик, ирій, иней, Ирод, иржа; перед в:
ива; перед д: идол; перед ж: ижии,я> перед к:
икавка; перед л: илець; перед м: имбир; перед
с: искра; перед т: ит!; перед ч: ин! та у
похідних від цих слів.
Природно, що вживали початкове и і
знамениті класики, передбачаючи навіть
внутрішню риму:
Сірі гуси в прій, нрій
по чотири, по чотири
полетіли;
Посип индикам,
Гусям дай
(Тарас Шевченко).
Зелений явір, зелений явір,
Ще зеленіша ива,
78 Український правопис (проект). — Державне вид-во
України, 1926. — С. 10.
79 Орфоепічний словник Укладач М І Погрібний — К.,
1981. — С. 251-252, 254.
Найдрастичніший
приклад втручання
ортографії в систему
мови є заміна українсь-
кої шестичленної
системи голосних на
п’ятичленну і відсу-
нення Ш на позицію…
комбінаторного
варіянту[\].
Така заміна статусу и,
якщо вона стане
загальноприйнята,
групує українську
мову разом з російсь-
кою, білоруською,
польською (і сербсь-
кими), які всі мають
звук, але не фонему и,
і протиставляє її
румунській і турецькій,
які мають М (а з
модифікацією ьі — ь -1
в болгарській).
Юрій Шевельов.
Про критеріїв питаннях
українського офіційного
правопису// Українсь-
кий правопис і наукова
термінологія; історія,
концепції та реалії
сьогодення. —Львів,
1996.—С 26
51
Ой між усіма дівчатоньками
Лиш одна мені мила
(Іван Франко)80.
А сучасний видатний письменник Воло-
димир Дрозд витримав не одну баталію у ви-
давництві, аби 1974-ого року його роман вий-
шов з назвою «Ирій». На сьогодні маємо
«чортячо-небезпечного» свідка початкового и
у цьому слові, а саме: вирій, де відбулося
зрощення прийменника в з основою слова:
птахи летіли у вирій (в ирій).
У чому ж суть проблеми? Полягає вона у
кількох площинах, перша з яких історична.
Звук [и] виник в IX—XII ст. способом
злиття давніх звуків, позначених як ьі, и(і):
ьі І „81
У російській мові ця праслов’янська
різниця збереглася: рос. мильїй, мьіло; укр.
милий, мпло. Зберігають давню протистав-
ність ьі (пол. у) / и (пол. і) нижньо- і верхньо-
лужицька, польська і білоруська мови. Такі
мови, як чеська, словацька, болгарська, маке-
донська, сербська, хорватська, словенська усу-
нули розбіжність ьі(у) / и(і) у той спосіб, що
просто заступили ьі(у) звуком и(і) — а не
витворили новий, як наша мова. Могла піти цим
шляхом і українська, однак, як зазначає відо-
мий український мовознавець Орест Ткаченко,
«на перешкоді цьому став занадто розрослий у
80 Цит. За Терлак Зеновій. Найшла зросійщена коса на
«діяспорний» камінь?! //Скиньмо чужі правописні кайдани.
— Львів, 2001. — С 19-20.
81 Півторак Г. Походження українців, росіян, білорусів
та їхніх мов. — К., 2001. — С. 46.
52
ній ікавізм» (вживання звука і — /.Ф.) типу:
осінь (рос. осень), дід (рос. дед), ніч (рос. ночь)
тощо. А це призвело 6 до величезної кількости
омонімів і заразом до нестерпного фонетичного
хаосу. Отож первісне іг1′ утворило разом з ьі
неповторний спільний витвір — проміжний
звук. Виник унікальний «фонетичний шлюб»,
якого не знає жодна слов’янська мова (пор. укр.
нива, риба; польськ. пша, гуЬа; рос. нива, рьіба,
білорус, нива, рьіба).
Друга площина — артикуляційна, себто
вимова звука. Цей звук за ступенем просування
язика вперед або назад і ступенем підняття його
під час творення належить до переднього ряду і
високого підняття. Для внаочненого сприйняття
артикуляційних характеристик [и] пропоную
таблицю класифікації голосних звуків укра-
їнської, польської і російської мов, з якої легко
побачити незаперечну своєрідність нашого [и].
Таблиця класифікації голосних української,
російської та польської мов
\Ряд
Підняттїг\
високе
високо-середнє
середньо — високе
сере дньо- низьке
середнє
низьке
Передній
і (укр.)
и (рос.)
і (пол.)
и (укр.)
у (пол.)
€ (укр.)
€ (укр.)
з(е)-(рос.)
а (пол.)
Середній
ьі (рос.)

Задній
у (укр.)
У (рос.)
и (пол.)
о (укр.)
о (укр.)
о (рос.)
а (пол.)
а (рос.)
82 Ткаченко О. Б. Українська фонетика на історико-ти-
пологічному тлі //Мовознавство. -1998. — № 2-3. — С. 20
83 Донець Л.С., Мацько Р.І. Вступ до мовознавства.
Практикум — К, 1989 — С. 37-38.
Причину виключення
и на початку слова
треба шукати в дуже
типовому, але й дуже
невідповідному, вже
згадуваному нахилі до
спрощення, який не
бере до уваги ні
справжнього стану
мови, ні її історичного
розвитку
Юрій Шерех.
Так нас навчали
правильних проїзно-
шеній //Пороги і
Запоріжжя. Харків, 1998.
— Т.Ш. — С240.
53
Ненормативна напружена вимова нашого
[и], як це характерно для російського [ьі],
змінює його артикуляційну базу, а отже, і ха-
рактер самого звука, який стає для нас чужим
російським звуком [ьі] середнього ряду
верхнього підняття, на приблизність вимови
якого можна натрапити лише в закарпатських
та надсянських говірках, але не в літературній
вимові. Отож кпини щодо напруженого
початкового [и] на кшталт російського [ьі] не
мають під собою жодних підстав. А лише
навпаки: передньо-високо-середній звук (фо-
нема) и, вимовлений без жодного напруження,
серед усіх слов’янських мов належить лише ук-
раїнській! То ж чи не «національно-патріо-
тична» це фонема? Чи ж не тому такий наступ
на неї?
Третя площина — фонетично-фоно-
логічна. У мовленні існує безліч звуків. Навіть
той самий звук різні люди по-різному вимов-
ляють. А в мові «для зручности опису її фо-
нетичної системи»»^ використовують мовоз-
навче поняття фонеми, себто звукового типу,
що вносить розрізнювальне значення у сло-
ва: жити — шити, гніт — ґніт. Образно
фонему називають атомом мови, позаяк вона
головний будівельний матеріал кожного слова.
Щодо української фонеми /и/, то деякі вчені
(чи псевдовчені) стверджують, що насправді
українські звуки [и] та [і] — це одна фонема
/и/ (як у російській [ьі] — це варіянт [и]),
втотожнюючи у такий спосіб шестифонемнии
український ряд (/і/, /и/, /є/, у , /о/, /а/)
із п’ятифонемним російським (/и/, /є/, /у/,
84 Терлак Зеїювій. Найшла зросійщена коса… — С. 20.
54
/о/, /а/): у російській, повторюю, [ьі] не
фонема, а варіянт звука [и], позаяк її
уживання не впливає на кардинальну зміну
значення слова (игрьі — сьіграть), і вона
ніколи не вживається на початку слова. На-
томість українська має низку протиставних за
значенням пар, завдяки /и/, /і/: лис — ліс,
дим — дім. Особливо переконливе таке
протиставлення в антропонімах, топонімах
тощо, які часом через помилкове транслі-
терування, а саме сплутування різних звуків-
фонем и/і (у/і) — позбавлені реальної
ідентифікації: с. ЬузоЬігка / ЬізоЬігка (Ли-
согірка / Лісогірка), с. Ьурупу / Ьірупу
(Липини / Ліпини), с. МугсЬа / МігсЬа
(Мирча / Мірча); прізвища Вигуі / Виїі)
(Бурий / Бурій), СЬогпуі / СЬотц
(Чорний / Чорній) тощо. Однак це чомусь
не є аргументом для тих самих учених, які вва-
жають, що диференційність значення тут
відбувається за рахунок твердих і м’яких
приголосних фонем /л/ — /л’/, /д /— /д’/-
У цьому псевдоаргументові ми виходимо на
складну правописно-фонологічну проблему
про непом’якшені приголосні перед [і].
Згадаймо правописну систему Євгена
Желехівського наприкінці XIX ст., базовану
на принципі «пиши, як чуєш»: хліб, ніжний,
але ніж (ножа), ніс (носа). Себто у двох
перших словах маємо м’яку вимову приго-
лосних [л] і [н] і тверду — у двох наступних.
Як відомо, цю рису «желехівки» Правопис
1929 р. відкинув (як і, до речі, «Словарь»
Бориса Грінченка), на що Василь Сімович
слушно зауважив: «Це вплинуло в нас дуже
фатально на ортоепію, і ми… часто чуємо
55
Тверда вимова
приголосних перед і
має зникнути з
української літе-
ратурної мови,
як давніше в Харкові
зник пам’ятник
Блакитному.
Юрій Шевельов
неорганічну вимову» , а далі — на безрадді
рада: «Тут уже школі (і театрові) припадає
важливе завдання припильнувати справи ор-
тоепії, підручники з граматики мусять звер-
нути на цю справу велику увагу…» . Однак
як-то звернути увагу на те, що не тільки
сховане з очей, а знищене самим правописом?
По-сумному слушні у цьому контексті слова
швайцарського мовознавця Фердинанда де
Сосюра: «… письмо приховує мову від наших
87
очей: перед нами не вдягання, а травестія» .
Однак граматики таки пильнували (!) цієї
риси, і такий ортоепічний стан був норма-
тивний до 1969 року, аж поки не вийшла
«Сучасна українська літературна мова» за
редакцією горезвісного москвофіла Івана
Білодіда, де усупереч твердженню знаного
фонетиста Петра Коструби, зазначено, що
«зубні приголосні не м’якшаться перед і, що
походить з о і з ьі, лише в окремих діалектах
української мови» — а це означає, що такого
непом’якшення в літературній мові нема . Це
своєю чергою суперечить фонематичній
природі мови, яка замість самодостатньої
набуває виразних асиміляційних ознак.
Образно на цю тему висловився Юрій
Шевельов: «Тверда вимова приголосних
перед і має зникнути з української літе-
ратурної мови, як давніше в Харкові зник
пам’ятник Блакитному» .
85 Сімович Василь. Літери і політика… — С. 196.
86 Сімович Василь. Там само. — С. 196.
87 Фердінан де Сосюр . Курс загальної лінгвістики. —
КД998, — С. 44
88 Шерех Юрій. Українська мова… Там само. — С. 239.
89 Шерех Юрій. Там само. — С. 219.
56
А щоб зник зайвий форпост фонеми /и/—
то її слід забрати з початкової позиції. Тоді ос-
таточно за логікою антифонемного статусу /и/,
наприклад, «Заповіт» Тараса Шевченка, як
пропонує проф. Юрій Карпенко з Одеси, слід
читати:
йак умру то поховайте
мене на могілі
серед степу шірокого
на Вкрайіні мілій
шчоб лани шірокополі
і Дніпро, і кручі
було відно, було чути
¦~90
иак реве ревучій
іт.д.
Ну і дістається нашому Тарасові Гри-
горовичу!
З огляду на зазначене, думаю, зрозуміло
читачеві, чому з ініціятиви авторитетного фо-
нетиста і члена нової правописної комісії Ніни
Тоцької вирішено повернути и в ініціяльну
позицію. Не зрозуміло лише, чому це слід
зробити «у деяких словах, особливо перед
приголосними нір…: инакше, иноді, инколи,
инший, инакодумсир, иншомовний, пере-
инакшити, инородець, инопланетянин,
индик, иній, иржа, иржавіти, иржати, ирій,

ирод, икати, икавка» , а не у всіх словах,
наприклад, хоч би зі словника Бориса Грінченка?
90 Карпенко Ю.О Фонетика і фонологія сучасної української
літературної мови. Учбовий посібник для студентів
філологічних факультетів — Одеса, 1996 — С. 82-83.
91 Український правопис. Проект найновішої редакції.
Там само. — С. 4-5.

Не завадить застановитися на ще одному
аспектові «операції и»: нормативному з по-
гляду культури мовлення.
Наше [и] — ненапружене за вимовою,
що зумовлено рівномірним розподілом вимов-
ної енергії між складами українського слова
внаслідок відносно слабкого наголосу в ук-
раїнській мові. «Напад» на цю ненапруженість
і легкість [и], видається, компенсують непра-
вильною його вимовою на місці літери і після
кінцевого твердого приголосного префіксів і
прийменників, наприклад: дез[и]нформаи,ія
замість дезінформація, роз[и]граш замість
роз[і]граш, в [и]нституті замість в [інсти-
туті.
Ця помилка — наслідок інтерференції
(впливу) російської мови, в якій після твердих
приголосних може бути тільки звук [ьі], а,
отже, і вимова: об[ьі]грать, в [ьі]нституте,
дез[ьі]нформация^.
Як бачимо «операція и» надто складна,
щоб не сприймати її як хірургічну.
92 Радевич-Винницький Ярослав Етикет і культура
спілкування. — Львів, 2001 — С 192.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.