Правопис - корсет мови? Фаріон І.

§ 4 Вилучення йотації голосних а, у, о (ія, ю, йо) у словах иншомовного походження

загрузка...

Фіялка у саду росла
і непомітна, і мала,
але собою ставна,..
Василь Стус

Правопис 1933 р. скасував уживання
буквосполучення ія у словах иншомовного
походження, а натомість упровадив іа на зразок
матеріальний замість матеріяльний, діалект
замість діялект, що сповна відповідало ви-
мовній нормі російської мови, що укладена під
впливом старослов’янської ортоепії і закріплена
у «Граматиці…» Мелетія Смотрицького як ос-
нова російського граматичного вчення до
XVIII ст. Такі процеси аж ніяк не відповідали
фонетичній природі української мови. І ось чому.
Спробуймо пізнати фонетичну систему як
добре злагоджений оркестр звуків, у якому
кожна скрипка (себто звук) не просто добре
виконує свою роль, але співтворить з иншими.
У такому випадкові мову як витвір мистецтва
метафорично називають «солов’їною», «ми-
лозвучною», «співочою», «ніжною» тощо.
Саме спираючись на фонетичний образ мови,
Через вилучення ія і
введення іа українську
мову не перестали
сприйнятим
милозвучну, яле,
попри це, відчуття
вирваного здорового
зуба зосталося.
Ірина. Фаріон Прославлений
атенський орятор
Горгій D85-380 рр. до
н.е.), аналізуючи
звуковий лад мови і
шукаючи в ньому
гармонії, зазначав, що
«звучання впливає на
думку». А відтак якщо
забрати традиційні для
народу звукові
вібрації, то цей народ
стає уже иншим
народом.
І хоча б тому, що
звуки, які позначають
сутність, творить
ірраціональна сила
кожного етносу,
подарована йому
Богом.
Любов Мацько,
Оксана Мацько.
Риторика Стародавньої
Греціїі Стародавнього
Риму//Дивослово. —
2002.—№ І—С. 35.
не без істини жартують, що італійською
розмовляють з Богом, еспанською з ангелами,
мадярською з гусьми, німецькою з солдатами,
українською — з дівчатами… Зрозуміло, що
через вилучення ія і введення іа українську
мову не перестали сприймати як милозвучну,
але, попри це, відчуття вирваного здорового
зуба зосталося.. ¦
Хоч українська літературна мова нале-
жить до мов консонантного типу, тобто зі
значною кількісною перевагою приголосних
фонем над голосними F:32 — 15,8% : 84,2%)
і посідає за кількістю приголосних п’яте місце
після болгарської C8 приг.), російської і
польської C4 приг), білоруської C3 приг.)
(решта слов’янських мов має ще меншу кіль-
кість приголосних — від 22 до 27), то в
художніх текстах нашої мови у середньому 100
голосних припадає на 140 приголосних. І це
тоді, коли за кількістю голосних A5,8%) вона
аж 19-а серед слов’янських мов (після неї ще
лише три мови: болгарська A5,4), білоруська
A3,2) і російська A2,8)) . Себто важливіше
не скільки фонем, а як вони поєднуються!
Звукосполука іа цілком суперечить цій
вокально-консонантній гармонії поєднання;
тим паче тоді, коли поодинокий збіг двох
голосних трапляється зазвичай на стикові мор-
фем, зокрема префікса і кореня: про/аналіз/
ува/ти; префікса і префікса: ви /о /кремити;
двох основ: високо /авторитетний, теле/
етер тощо. Мабуть, годі уявити, що українська
запозичувала б латинське слово хіеа у тотожній

загрузка...

9/* Качуровський Ігор. Фоніка. — Мюнхен, 1984. — С. 22;
Сучасна українська літературна мова. Вступ. Фонетика. —
К., 1969/- С. 258, 260.
фонетичній одежі: ідеа; чи раптом комусь спало
6 на думку вимовляти рідне діяльність як
діальність, зрештою, на щастя, не вполював
сталінський правопис християн, парафіян,
василіян, а також зайшлого маніяка і недо-
бачив макіяжу… А ще вистояла в репресіях
горстка антропоніміє: чоловічі імена: Андріян,
Християн, Себастіян, Іліян, Купріян, Мар-
кіян; жіночі імена: І я < гр. іоп (мн. іа) «фіял-
ка», Ліліяна, Лія < д.-євр. Іе’а «антилопа»,
Маркїяна поряд із фонетичними алогізмами
АндріаНу Юяіан, Валеріан, Веніамін, Димит-
ріан, Евфіміан, Іліан, Киріак, Лукіліан,
Максиміан, Максимшан, Мартиніан, Марі-
ан, Олімпіан, Севастіан, Севсріан, Флавіан,
Флоріан, Юстиніан; Андріана, Аріадна,
Діана, Киріакія, Ліліана, Ліана, Маріанна,
Олімпіада .
Природно, що мова, пручаючись щодо
чужих фонетичних рис, творила варіянти то
через апостроф, то через пом’якшення на
зразок: Валсрян, Куперян, Лукян, Севс-
р ян, Мар ян (Мар яна); Мартьян (Марти-
ніан) та численні паралельності на зразок
Юліян і Юліан, Андріан і Андріян, Валеріан
і Валер ян тощо. Позаяк наведені антропо-
німи — це давні иншомовні запозичення і
позначення найіндивідуальнішої словесної
сфери людини, то саме вони є тим побіль-
шувальним дзеркалом, у якому очевидні на-
сильницькі мовні викривлення, і власне з них
як ідентифікаційно-офіційних знаків належало
6 очищувати мову від необгрунтованого чу-
жинецького впливу. Іван Огієнко зазначав, що
У5 Скрипник Л.Г, Дзяткшська НП. Власні імена людей
Словник-дошдник — К, 1996.
61
Якщо, наприклад,
еспанську мову ми
можемо уявити у
вигляді будинку з
просторими
кімнатами-
голосівками, що
переділені тоненькими
переборками-
приголоснищ то
німецька уявляється
середньовічним
бургом, де в товщині
грубезних мурів-
приголосних туляться
вузенькі переходи-
голосівки.
Ігор Качуровський,
Мова і фоніка. —
Мюнхен, 1981—С 22
фонетичні закони нашої мови ніяк не допус-
кають неприродних для української мови по-
чаткових Іа, Іе, Іо, \у у власних іменах біблій-
ного походження, через що ми вимовляємо
Єрусалим, Яків, Єремія (Ярема), Йосип,
Юда, тоді як у російській мові закріпилася
грецька, а не єврейська вимова цих імен без
йота, позаяк його у грецькій мові попросту
немає: Иерусалим, Иаков, Иеремия, Иосиф,
Иуда тощо. Отож неприродні для нашої мови
іа-, іе-, іо-, іу- живуть тепер лише у російській
мові, цілком взорованій на грецький, а відтак
церковнослов янськии зразок» .
Наші знані вчені Іван Ющук, Василь
Німчук та ин. відзначають давній звичай ви-
мовляти я на місці иншомовної сполуки іа у
правописах кількох инших слов’янських мов —
у білоруському: дьіядема, дьіялог, матзрьіял;
у хорватському: іі]а<іет, іїї}аЬга%та, іі]аіекі\
сербському: матерщал, соци}ални; маке-
донському: §и}а6етес, цщагонала. Це, як
бачимо, єднає українську не з тим мовним
простором, до якого її так насильно штовхала
(і штовхає) радянська (і теперішня) політика.
Натомість ми поки втішаємось застиглістю
звукосполуки ія у поетичних «Фіялках»
Василя Стуса і БогданаЛгоря Антонича, яким
би не повернуло язика на «фіалку».
Фіялка
Фіялка у саду росла
і непомітна, і мала,
але собою ставна.,.
Ой-йой! Надбігло вже дівча,
фіялочки не поміча,
96 Опєнко Іван. Єремш, Юстин, Йордан (вимова біблійних
імен з й напочатку) //Слово — 1993. — січень.
62
її маленька ніжка
стоптала фіялковий цвіт,
а та і в смерті шле привіт
(Василь Стус).
Фіялки
З очей фіялок смутком кришиш
98
і пригортаєш, сестро рання
(Богдан-Ігор Антонич).
Спочатку було й…
Початковий й у буквосполученнях йо, йу
(графічно ю) до Правопису 1933 р. не мав
альтернативи; наприклад Юда, а не Іуда, як
фіксують тепер словники. Це зумовлено тим
самим фонетичним явищем, що зветься як
інтерференційне зяяння (збіг двох голосних в
иноземних словах), наприклад: Юда, Юдея,
юдаїзм (а не взаконені російські форми Иуда
тощо). Зрештою, всі инші слов’янські мови у
цих лексемах також уживають ю- (іи-):
білорус, юда, юдаизм; болг. юдаизьм; серб,
Іудаизам; хорв. }ис1аігт, словен. )и&еї, макед.
]иіа, польськ. ]и<іа\гт, чеськ. )и<1аігт> словац.
}и<1е}$ку тощо.
* * *
За зразком російської ортографії, а отже,
ортоепГЇ, накинуто правопис іо на початку слів: іон
(гр. іОп), іол «тип вітрильного судна» (голланд.
уо/), хоч, на щастя, маємо йогурт (турец. ]0§игі),
йог (санскр. уб§і), йод (гр. ібсіев), йол, йола
9/ Стус Василь Твори Час творчості — Львів, 1995. —
Т 2. — С. 245.
98 Антонич Богдан-Ігор Поезії. — К, 1989. — С. 154
63
(норв. }дії) «норвезький промисловий човен».
На користь початкового йо свідчать також
власні назви: Иов (Іов), Иона (Іона), Йосип,
Иоан (Іоан(н)), Йордан (Іордан), які здавна
пристосував народ до звичної вимови, як у
словах його, йолоп, йой…
Сумна одіссея йота (й) в словах иншо-
мовного походження привела до ще однієї
аномалії і лише в одному слові з досить високою
частотою уживання: проект < лат.ргоіесіив
«кинутий уперед». Відомо, що Правопис 1933
року заборонив йотацію не тільки а, у, о, але є,
і, то ж до 1946 року слід було писати дїета,
руїна. Вживання йотованих голосних є, і —> є,
ї відновлено Правописом 1946 року, але поза
цим логічним відновленням осиротіло зосталося
лише одне слово — проект (хоч об’єкт < лат.
оЬ]есіи$, суб’єкт < лат. $иЬ]есіит), і, зрозу-
міло, що через «благотворний вплив» російсь-
кої літературної вимови, хоч ортографічно у них
проект, а не прожт.
На жаль, в останньому Проекті 1999 р.
не йдеться про природну йотацію у —> ію на
зразок: тріюмф, радіюс, консилїюм, медіюм,
яка чітко визначена правописом 1929 року:
«Завсігди пишемо в чужих словах і… після всіх
приголосних перед голосними та й, при чім
чуже іа передаємо через ія: матеріяя;
іе через іе: гієна;
їй через ію: тріюмф;
але ю через ю: соціологія»’ .
«Нормалізатори» 1933 року скасували ці
ознаки, і ми до сьогодні пишемо чужомовним
правописом.
99 Українським правопис — С 66

Ніби на знак рівноваги щодо вилученого
вживання й у знакових фонетичних позиціях
української мови ним начинено, сказати 6,
знущальні тепер слова для нашої артикуляції:
йогурт-маракуйя, фойє, майя (народність),
гуйява (рослина тропічна), Савойя, Гойя,
Гавайї, Малайя, Майямі, Фейєрбах тощо
(хоч, на щастя, конвеєр, параноя, секвоя). То-
му запропоновано усунути незакономірний
зайвий й у лексемах такого типу. Тим паче, що
у мовах-джерелах у цих словах подвійний й не
вимовляють і не пишуть. Подвійну йотацію слід
зберігати лише у передаванні буквосполу-
чення — ііі — перед наступним голосним, крім
6: Вайян (УаШапі), Мейє (МеШеі), Рамбуйє
(КатЬоиШеі), але Війон (УШоп)т.
100 Український правопис. Проект найновішої редакції…
— С. 154

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.