Правопис - корсет мови? Фаріон І.

ЕПІЛОГ

загрузка...

Теперішній Правопис — дитя ста-
лінських часів — з доповненнями 90-го і
93-го років (літера ґ, кличний відмінок
тощо) — це свідчення половинчастих змін,
які відбуваються і не відбуваються вод-
ночас, що насправді відображає глибоку
кризу нашої ідентичности. Несприйняття
Проекту правописних змін виявило, наче
лакмусовий папірець, загрозливу націо-
нальну здеградованість нашого суспільства.
За таких умов написання навіть окремих
слів стало символом ідеологічної позиції
(незалежності чи незалежности, Фрейд
чи Фройд, соціальний чи соціяльний, Афі-
ни чи Атени), а остаточний вибір варіянта
стане врешті-решт показником політичної і
культурної орієнтації суспільства. Тому,
зрозуміло, що вирішення проблеми пра-
вопису, як зазначає Герман Стюарт, зале-
жить не так від лінгвістичних аргументів,
як від можливостей суспільства зберегти
Мотивація обивателя
від Бориса Антоненко-
Давидовича:
Що?! Пропонується
нова реформа
українського
правопису?
Чи не забагато вже
було тих реформ досі
й чи не завдавали вони
шкоди усталенню
певних правописних
форм? Дайте спокій!
Борис Антоненко-
Давидович.
Як ми говоримо. —- К.,
1991 — С 210.

Вирішення
проблеми правопису
залежить не так від
лінгвістичних
аргументів, як від
можливостей
суспільства зберегти
культурно-тціонмьні
традиції у супротиві до
чужої ідеологічної
тенденції.
Герма н Старт
культурно-національні традиції у супротиві
до чужої ідеологічної тенденції .
Правопис, за Степаном Смаль-Стоць-
ким, — це культурна справа, а головний
чинник культури — традиція. І якщо за будь-
якої нагоди підкреслюють потребу правописної
стабільности, себто традиційности, то, як
зазначає Василь Німчук, відразу ж забувають
про найактивніших руйначів цієї традиції.
Тому найперше завдання — відновити пере-
рвану ортографічну традицію як знаковий засіб
самоідентифікації української спільноти та її
внутрішньої єдности.
У тих перманентних баталіях навколо
Проекту правопису виходьмо з простих засад:
1. Філологи не мають обговорювати пра-
вописних проблем із нефілологами хоча б тому,
що юристи не обговорюють із громадськістю,
наприклад, сімейного кодексу, економісти —
бюджету, лікарі — способу лікування, а
освітяни — реформ школи.
2. Назрілі правописні проблеми, як, до
речі, і будь-які инші, треба вміти бачити і
вирішувати негайно. Инакше вони нас по-
глинуть.
3. Не важить громадське опитування
щодо правописних змін, але обговорювати ці
зміни з громадськістю — профанація лінг-
вістики, що має за об’єкт вивчення одну з
найбільших таємниць духу — мову.
Хто і що має робити
Най швець держиться свойого копита,
Аби підошва гладонько пришита;
*41 Г.Стюарт, цит. за Г.М.Яворська. Прескриптивна
лінгвістика… — Київ, 2000. — С. 236.
104
Коваль най держить кріпко за кліщі,
А кравець сидить при своїй іглі!
Каждий най буде майстром на своїм!
Як кого зловлять на ділі чужім,
Скажуть всі люди: «Дивіться дурак,
Замість заліза верг в огонь ходак;
Замість кліщами брав огонь шилом!»
Така-то біда зо свинським ^
А. Для трьох громадських категорій»
знервованих змінами в правописів
або для нефілологів, які хочуть
його обговорювати
Коли і кому спала на думку ідея, що
правопис — це справа не самої Академії Наук,
а громади? 1919-го року. Кому? Професор Іван
Огіенко називав таких людей — «невід-
повідальні особи». Думаю, що, по-перше, —
це політично упереджені щодо будь-якого
кроку в царині української мови, бо ж мова
(вони це інстинктивно розуміють, хоч далеко
не всі усвідомлюють) — найважливіший
чинник існування людини в буттєвому, суспіль-
ному і державницькому аспектах. Вона основа
людського буття, а ми, люди, є мовленням
(Мартин Гайдеґер). Мова — це інстинктивна
самосвідомість, це світогляд, це логіка духу
народу (Гейман Штайнталь).
По-друге, — це національно (розумій і
буттєво) недоформовані, тобто люди з від’ємною
енергетикою без захисного поля безумовної
любови до свого рідного. Нагадаю психологічну
Обізнаність пере-
січного українського
інтелігента у справах
мовознавства мала, і
чим вона менша, тим
палкіші дискусії у
справах правопису
Юрій Шевельов.
Про критеріїв питаннях
українського офіційного
правопису //Український
правопис і наукова
термінологія: історія,
концепції та реалії
сьогодення. —Львів,
1996.-С 19.
Такий вірш ходив Галичиною у травні 1859 р. у час
азбучної війни (див. статтю І.Франка…).

загрузка...

Теперішній
правопис—це
московський сарафан
на українському тілі.
Ірина Фаріон
концепцію мови німецького ученого Геймана
Штайнталя: «За своїм народженням людина
належить до якогось народу, і тим самим її
духовний розвиток зумовлений відповідним
чином». Отож чим зумовлений духовний
розвиток цих людей? Чужою ідеологією,
чужим менталітетом, чужим буттям. Відтак —
вони не є собою. То яке право на инших може
мати людина, що не здатна ідентифікувати себе
через національне я?
По-третє, — це дилетанти — у найгір-
шому разі із загостреним почуттям суб’єк-
тивізму. Про них можна сказати і поетично:
Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрость би була своя.
А то залізете на небо:
«І ми не ми, і я не я,
І все те бачив, і все знаю…»
(Тарас Шевченко).
Який сенс дискутувати з людьми цих
категорій? Хіба зі сліпими говорять про квіти?
106
Б. Для тих, кому не на часі
правописні зміни
Мовляв, ну й проблеми знайшли у наш
буремно-злиденний політико-економічний час.
До речі, без іронії — «О прекрасний час,
неповторний час!» Тільки зуміймо це побачити.
По-перше, коли виникає проблема, то її
слід вирішувати. А вона у нас кричуща, бо
теперішній правопис — це московський
сарафан на українському тілі.
По-друге, правописні і мовні зміни
завжди суголосні з політико-економічними
кризами і злетами, позаяк сама мова у всіх її
проявах категорія політична і державницька.
Спробую це довести.
1. У час шаленої релігійно-політичної
полеміки 1619 року видатний мовознавець Мелетій
Смотрицький творив свою «Граматику сло-
в’янську», яка цілих 150 літ була за головне
джерело граматичних знань усього кириличного
слов’янського світу. Саме ця граматика закріпила
багатостраждальну літеру ґ.
2. Три патріоти «Руської трійці» Маркіян
Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький
без огляду на стабільний історико-етимо-
логічний правопис Галичини і розлите по всьому
краї «язичіє» (мішанка староукраїнського і
старослов’янського елементів) остаточно
усунули з нашого правопису т> (ер), що втратив
своє звучання; замість ьі впровадили и; давні
о, є стали передавати через і. Пророком, як
відомо, у свому краю не будеш, тому в Галичині
спершу ці новації не закріпилися, однак вони
гарно, з легкої руки Левка Боровиковського,
проросли на Великій Україні.
3. Далеко не в благодатні для українства
часи творив Пантелеймон Куліш (згадаймо
хоча б розгром Кирило-Мето діївського братст-
ва, Валуєвський та Емський укази і з десяток
инших заборон українського слова). Але саме
він і саме тоді зібрав і широко спопуляризував
усе те найкраще з фонетичного правопису, що
зробили письменники й учені XIX ст., за що
його, як завше, звинуватили у політичному
сепаратизмі, а його правопис назвали «знаме-
нем русской розни» та ще й приплели до цього
«польские деньги, которьіе действительно
кокетничают с кулишивкой». Чом не сучасні
Необхідно скинути
^наукові лінгвістичні
плащики»,
за висловленням
Михайла Грушевсь-
кого} які прикривають
проросійські або
пропольські чи якісь
інші теорії підкорення
українства і вдягнути
український правопис
у національні шати, як
це прийнято в циві-
лізованих країнах,
Левко Полюга.
Думки з приводу нового
українського правопису
1996р. //Мовознавство.
~-1995.—№1.—С12.
107
…коли ми вже такі
унікальні, то чому й
нам в обох рідних
мовах не мати по два
правописи? Для
держави і для
громадянського
суспільства, І нехай
держава звикло дбає
про убогих, а ми
подбаємо про себе
самі
І годі вже нарікати на
правописний хаос Ті,
хто вимагає твердого
-правописного закону»,
здається, щиро не
розуміють, що
накликують замість
«хаосу» 20-х років
XX ст. державне
«єдинообразіє» 30-х, яке
змусило нас тепер
називати те попереднє
десятиліття -Розстрі-
ляним відродженням».
Вадим Дивнич.
Недержавний правопис
державної мови //
Критика. — Число 53. —
Березень, 2002.—Сії
аналогії у звинуваченнях теперішніх авторів
запропонованого Проекту?
4. Під час московської валуєвської реак-
ції (указ 1863 р. про заборону української
мови), а саме 1873 р. у «Записках юго-запад-
ного отдела географического общества» (туди
входили такі вчені, як: Володимир Антонович,
Михайло Драгоманов, Павло Житецький,
Микола Лисенко, Павло Чубинський) знахо-
димо вже цілком сучасний фонетичний право-
пис, однак хохол Юзефович розпочав завзяту
боротьбу проти нього — і як наслідок, Емський
указ 18.05.1876 року: «… чтобьі при печатании
исторических памятников безусловно удер-
живалось правописаніе подлинников, в произ-
веденіях же изящной словесности не бьіло
допускаємо никаких отступлений от общепри-
нятого русскаго правописанія».
5. У кривавому січні 1919 р. професор Іван
Огієнко укладає «Правила українського пра-
вописания», покладені в основу Правопису
1929 р., а в його свідомості, очевидно,
відлунюють торішні розстріли Героїв Крут і
тритижневе розстрілювання більшовиками
кожного, хто мовить по-українському (на
вулицях Києва розстріляно понад 3.500 осіб).
6. Під акомпонемент масових розстрілів,
репресій і голодомору 1933 року радянські
«мовознавці» активно працюють над фоне-
тичною і морфологічною асиміляцією нашого
правопису. І як наслідок — створено радянсь-
кий новояз і Ното $оуіеііІШ8а.
7. Вибухали бомби 1942 року, а совєтсь-
кий уряд в Україні доручив АН поновити
роботу над упорядкуванням українського
правопису, який і було затверджено ще до
108
закінчення війни 8.05.1945 р. Очевидно, тоді,
попри всі зусилля вчених, остаточно підірвалася
на бомбі літера ґ. І ще, мабуть, вибухи за-
глушили вкраїнсько-російські відмінності у
написанні великих і малих літер, у розставленні
розділових знаків, у відмінюванні іменників IV
відміни (у родовому відмінку імени, а не імені,
як у російській). Очевидно, внаслідок контузії
українська мова почала набувати російського
обличчя. І цю контузію прегарно закріпив, як
відомо, «Російсько-український словник»
1948 р., де взаконено такі «розсипи», як: болт
(замість прогонич), учбовий (зам. навчаль-
ний), глиба (зам. брила), верховний (зам.
найвищий)… і сахарі
Зовсім не на часі все це робилося!
В. Для тих, які вважають,
що запропоновані правописні зміни
розхитують усталені норми
і спричинюють хаос
Так, погоджуюся. Розхитували, розхи-
тують і будуть розхитувати, як робили це,
наприклад, видатні письменники і науковці
XIX ст., борючись із історико-етимологічним
правописом і врешті досягнули його фонетичної
основи. Розхитуватимемо й надалі хоча 6 тому,
що, нарешті відкривши для себе істинні пра-
вописні норми, негідно писати й говорити за
позамовними правилами волюнтаристів, не-
вігласів і чужинців. Розхитуватимемо й надалі
тому, що саме в межах одного закону народ-
жується инший; саме від незнання прямуємо
до знання; а знання дає непоборну певність,
109
що цей Проект — це поступ у звільненні мови
від рабських пут ЗО—60-их років.
Ми—це читачі
«Сучасности»,«/»,
«Критики» й ще
багатьох українських
часописів, що не
визнають правопису,
якого нам накинуто
після1930 р.
Це нам догоджала
діяспора, зберігаючи
для нас український
правопис скрізь,
куди Країна Рад не
дотяглася своїми
чобітьми
Всі наші видання
послуговуються
практично власними
системами, різною
мірою повертаючи
норми харківського
правопису або
роблячи власні
пропозиції.
Вадим Дивнич.
Недержавний правопис
державної мови //
Критика — Число 53- —
Березень, 2001 —Сії
Г. Для енергійних, мудрих,
сильних, наполегливих…
і завжди грамотних
Після всіх цих перелічених жахів сталося
свято: ми таки отримали гідний Проект ук-
раїнського правопису, що повертає нас, власне
з метою руху вперед, у нормативний, науко-
вий, національно наповнений мовосвіт. Ми
маємо можливість позбутися чужої форми, що
встигла спотворити і сам зміст. Попри це, ми,
свідомі унікальної незнищенности, всупереч
усьому йдемо до самих себе. Адже вже років
п’ять у Львові, наприклад, існують видав-
ництва, що самотужки, без волі на то зверх-
ників, працюють за стрижневими нормами
Правопису 1929 р. Це «Літопис», «Місіонер»,
«Свічадо», «Журнал фізичних досліджень»
тощо, у Києві — ж. «Сучасність», «Критика»
і т.д. Згадаймо, як блискуче розпочинав цю
роботу канал 1+1 та ІСТ\(*., а тепер продов-
жують редактори новин на каналі СТБ та
окремі кореспонденти 1-го каналу націо-
нального радіо, тоді як у часи совдепії всі
періодичні видання і видавництва регулярно
одержували «чорні» списки питомих українсь-
ких лексем, що опинилися начебто поза мовним
законом. Словом, джина випущено з пляшки.
Сильні не відступають — вони діють через
слово.
110
І\ Як узаконити віднайдену істину?
Щоб затвердити нові, тобто добре
напрацьовані старі правописні норми пот-
рібно:
а) навчитися любови до себе через рідну
мову і культуру;
б) знати, чому так правильно, а по-ин-
шому неправильно;
в) хотіти знати, як правильно, бо від хо-
тіти — до творити пів кроку.
Потрібен і соціяльний чинник. Державні
зверхники: президент, прем’єр-міністр, віце-
прем’єр-міністр, міністр освіти, — осягнувши
три попередні чинники, мають схвалити із
доопрацюванням цей Проект як нагальну
потребу часу, як свідчення національного
поступу, як гаранта природного і само-
бутнього розвитку нашої мови. Згадаймо до
слова, що перемога фонетики над етимологією
у 90-ті роки XIX ст. в Галичині та Буковині
по семилітній упертій боротьбі сталася го-
ловно тому, що за неї стояли урядовці. Бо
Степан Смаль-Стоцький та Федір Ґартнер
своєю працею «Руська граматика» A893 р.),
яку впровадили у школи, переконали їх у ве-
ликій користі правописної реформи. І це тоді,
коли наради вчених у Львові і Чернівцях
висловлювалися проти зміни правопису. І це
тоді, коли російський уряд (їх, як бачимо,
всюди повно) висловив ноту дипломатичного
протесту проти зміни етимологічного письма
на фонетичне… Чом не сьогоднішнє шарпан-
ня російсько-українських «сношений» на теми
«ущемлення прав русскоязьічньїх»? А тут ще
й новий правопис на їхні імперські голови…
Теперішній пра-
вопис —це радянська
версія української
мови.
Володимир Кулик.
Правописне божевілля//
Критика. — 2001 —
травень. — С. 12.
Відмова від правопису
1933 р> і його
подальших косметич-
них редакцій
дев}ятдесятих років —
це нагальна потреба
часу, це свідчення
національного
поступу, це гарант
природного і само-
бутнього розвитку
нашоїмови.
Ірина Фаріон
ш
У будь-якому разі
правопис слід
унезалежнити від
позамовних чинників,
а тим паче
радянської доби, що
методологічно і
методично творила
через правопис
радянську версію
нашоїмови.
Світ мови невичерпний. Він безмежний у
вдосконаленні. Аби лиш ми вдосконалювалися
у відкритті правди.
Правопис — це форма чи сутність мови?
Якщо форма, то вона має випливати із внут-
рішньої будови мови, витлумачуючи і стверд-
жуючи її традиції; якщо сутність, то її слід
оформити відповідно до природних мовних
закономірностей. У будь-якому разі правопис
слід унезалежнити від позамовних чинників, а
тим паче радянської доби, що методологічно і
методично творила через правопис радянську
версію нашої мови. Якщо застосувати Стусів
вислів, що «письмо з помилками — це як нев-
миті руки чи зуби»* , то в теперішньому одязі
наша мова за окремими фонетико-морфоло-
гічними ознаками нагадує цілком розхитану
систему Тож чи не зодягнути її у природний
корсет, припасований до тіла. І буде вона
струнка, граційна — і неповторна.
Ірина Фаріон
Р.5.
2002 рік розпочався із чергових волюн-
таристських висновків: на початку року
Правописну комісію переведено з Кабінету
Міністрів у підпорядкування НАН України та
Міністерства освіти й науки. 19 лютого опри-
люднено новий склад комісії на чолі з істориком
І.Курасом та філософом В.Кременем, «поси-
лює» її «лінгвістичну» спрямованість і одіозний
археолог П.Толочно. Натомість без жодного
143 Стус Василь. Листи до сина. — Івано-Франківськ,
2001. — С. 150.
112
обґрунтування (бо й так зрозуміло) виведено
з Правописної комісії найпотужніших лінгвіс-
тичних авторитетів — професорів Віктора
Коптілова, Анатолія Погрібного, Олександра
Пономарева, Івана Ющука, Ніну Тоцьку,
Івана Вихованця, Ніну Клименко, Андрія
Бурячка, Павла Чучку, Миколу Штеця, Ми-
хайла Лесева, Олександра Гаркавця — а для
колишнього очільника Правописної комісі,
директора академічного Інституту української
мови, член-кореспондента Академії наук Васи-
ля Німчука приберегли місце… рядового члена.
«Видається неймовірним, але ревізування
Правописної комісії відбулося без відома навіть
Інституту української мови НАН України,
який і мусив би бути тією установою, що в
першу чергу мала б відповідати за рівень
компетентности комісії, за ті чи ті правописні
норми»‘ .
Без відома Інституту української мови так
званою «кваліфікованою більшістю голосів
присутніх членів» новоспеченої угодовської
української національної комісії з питань пра-
вопису 19 грудня 2003 року на основі проекту
«Українського правопису» за науковою ре-
дакцією В. Русанівського (К., 2003) — а це
в принципі чинний теперішній правопис —
прийнято шість нововведень.
Ці нововведення надто гучно назвати
косметичним припудренням українськомов-
ної споруди радянського зразка. Це торжество
Обов’язок держави і
наукової громад-
ськосте — системою
авторитетних заходів
зняти у суспільства
психологічні гальма,
що перешкоджають
людям адекватно
сприймати мовну
ситуацію в країні
взагалі, неминучість
правописних змін
зокрема.
Пам’ятаючи при цьому,
що наукові проблеми
не розв’язуються
референдумом.
ЮрМ Бадзьо.
Тривожна аналогія: на
обрії 1933-й?//
Літературна Україна. —
2001 —11 квітня.
Український правопис — повернення до національних
засад. — К„ 2003. — С. 6.
113
радянського мислення і радянської української
мови! Всі засадничі фонетико-морфологічні
норми залишилися поза увагою «надійних ре-
форматорів».
Пропоную читачам це псевдорефор-
мування змученої української мови, визнаючи,
на щастя, слушність 3, 6, 7 пунктів та абсолют-
ну наукову неспроможність (особливо форму-
лювання: деякі ін.; та ін.; згідно з вимовою?!)
й ідеологічно-совєтську спрямованість пунктів
1,2,4,5.
1. Взяти за основу нової редакції «Ук-
раїнського правопису» проект «Українського
правопису» за наукової редакцією академіка
В.МРусанівського (К., 2003).
2. Писати букву ґ в питомих і засвоєних
загальних та власних назвах — прізвищах і
топонімах — згідно з вимовою: дзиґа, Ґонта,
Ґрещук, Ґоронда та ін.
3. Писати слово пів завжди окремо від
сусідніх слів, якщо воно означає «половина»»
напр.: пів години, пів яблука, пів Києва та ін.
4. Писати у загальних назвах тільки г,
незалежно від того, Ь чи ? вимовляють у мові-
джерелі (гербарій, гіпотеза, газета, гол). В
окремих словах, запозичених переважно через
російську мову з англійської, відповідно до Ь пере-
дбачено й далі писати х: хобі, хокей, ноу-хау та ін.
5. У загальних назвах іншомовного поход-
ження подвоєння приголосних звичайно не пере-
даємо: тона, нето, бруто та ін., але ванна, вілла,
манна, булла, бонна, пенні та деякі ін.
6. Поширити «правило дев’ятки» на
правопис іншомовних власних назв: Аристо-
тель, Едип, Занзибар, Сиракузи та ін.
114
7. Не вживати звук й у словах параноя,
зоя, феєрверк, фоє та ін.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.