ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ XX СТОЛІТТЯ. Книга перша. За редакцією Віталія Григоровича Дончика

Олекса Близько (1908—1934)

«Коли вийшла Влизькова книжка «За всіх скажу», нам треба було зрозуміти, що всі ми початківці, а він п о е т»,— згадував Л. Первомайський2. Тогочасні критики дали напрочуд високу оцінку поетичному дебютові молодо­го автора, що стався 1927 р. Визнання перспективного та­ланту засвідчила і третя премія Наркомосу УРСР, прису­джена поетові за цю збірку.

Вже той факт, що запеклий викривач романтизму Б. Ко­валенко, який підспівував сумнозвісному гаслу «Геть Шіл- лера! Жодних компромісів з романтизмом ми не допус­каємо» 3, спромігся таки визнати естетичну вартість доробку О. Близька як «насамперед романтика револю­ційного», «одного з небагатьох представників революцій­ного романтизму»4, свідчить про те, що заявлені моло­


1  Карбованих слів володар. С. 136.


2  Первомайський Л. Обіцяння і здійснення // Вітчизна. 1968. № 2. С. 148.


3  Коваленко Б. Ще про стилі: Виступ на Пленумі ради ВУСППу від 22 травня 1930 р. //Молодняк. 1930. № 6 (42). С. 78.


4  Коваленко В. Літературно-критичні статті. К., 1962. С. 273—281.


408

 

дим поетом особлива манера, пафос, стильова оригіналь­ність переконували навіть вульгарних нівеляторів худож­нього розмаїття у літературі.

Найточнішим, на нашу думку, у критичній оцінці збір­ки був Я. Савченко: «Я не знаю нічого кращого в україн­ській поезії останнього десятиліття щодо такої шляхетно­сті думок, такого міцного й суцільного пафосного піднесен­ня і, нарешті, такої широти й людяності мислення. Це тим паче вражає, що Влизькові всього… 19 років» ‘. Ці думки критика підтверджують твори поета.

Хто ж він — цей талановитий юнак, який спалахнув яс­кравим метеором на літературному небосхилі України в другій половині 20-х рр.? Біографічні дані про поета над­звичайно лаконічні (що характерно для багатьох репресо­ваних письменників). Народився О. Близько на станції Боровйонка Крестецького повіту Новгородської губернії 17 лютого 1908 р., де його батько служив дяком, псалом­щиком. Там і почав навчання, продовжуючи його у бать­ковому селі Сигнаївка на Звенигородщині. У 13 років важко перехворів на скарлатину і втратив слух. Ця травма компенсувалася вольовим розвитком пам’яті, начитаністю: книжка стала для нього одним із основних джерел фор­мування художньої та соціальної свідомості. Але поезія О. Близька не була книжною. Навчався також у Київсько­му інституті народної освіти.

Перші віршовані спроби О. Близька (як і В. Сосюри чи М. йогансена) написані російською мовою. Початківець зазнав впливу лірики Плєщеєва, Надсона, В. Маяковсько- го. Українську мову йому довелося опановувати самотуж­ки. Як оригінальний поет він дебютував віршем «Серце на норд» у редагованому Б. Антоненком-Давидовичем «Гло­бусі» (1925. № 22). Та писав за інерцією і російською: у фонді рукописів ЦНБ АН України зберігається, напри­клад, «Песня о боцмане Кравце» 2.

Голос громадянського сумління пролунав у вірші «Пое­тові», опублікованому в першому номері створеної як ор­ган ВУСППу «Літературної газети»: «Не лицемір, поете, серцем, І не роби із нього шарж: — Замало глянути крізь скельця На бунт, виспівуючи марш».

Книжка «За всіх скажу» сприймається як відповідь на гострі питання, поставлені дискусією 1925—1928 рр., про шляхи розвитку української літератури. Для багатьох су­часників прихід О. Близька до «Нової генерації» видався


1  Див.: Життя і революція. 1927. № 5. С. 272.


2  Архів ЦНБ АН України. Ф. 75. № 23.


409

 

вкрай несподіваним. «Як потрапив талановитий Близько в- коло Семенкових сателітів, я й досі не можу зрозуміти»,— дивувався Л. Первомайський ‘. А втім, така, на перший погляд, загадкова «метаморфоза» мала свої причини, одну з яких О. Полторацький пов’язував з товаришуванням О. Близька з панфутуристом Г. Шкурупієм 2.

Ще 1924 р. молодий поет з’явився у київській газеті «Більшовик», де зосереджувався «Комункульт» на чолі з М. Семенком, який, за спогадами М. Бажана, охоче гур­тував творчу молодь3. Як повідомляла ця газета (1924, 22 берез.), О. Близько вже брав участь у заходах футу­ристів; а М. Семенко опікувався і здоров’ям молодшого колеги, зокрема, під час спільної подорожі у Німеччину

1926  р.4

У колі «Нової генерації» він не дуже заглиблювався у футуристичні теоретизування, настанови «укрліфу» спри­ймав лише емоційно: йому імпонував пафос заперечення життєвих та художніх стереотипів, поривання до нової ес­тетичної якості тощо. Не слід забувати й психологічних особливостей молодості — підвищеної чутливості та макси­малізму, посиленого «мозкового штурму» узвичаєних цін­ностей.

Певна річ, авангардизм звужував масштаби багатогран­ної естетичної свідомості О. Близька. Його категоричні, хоча й типові для того часу, виступи «проти лірики» зу­мовлені саме футуристичними впливами. Заперечуючи пое­зію як «емоційно насичену річ», а відтак — уподібнену до романсів, неофіт «укрліфу» проголошував, всупереч влас­ній творчості: «Емоцій не хочу. І з ямбом у мене покін- чено»5. Він вдавався здебільшого до сатири з метою ти­пової для авангардизму епатаціі міщанських смаків, «пе­релицьовував» класичні жанри, наприклад, одну, зумисне вульгаризуючи її,— «Ода міщанинові», «Обивателіада» тощо. Подекуди поет видається надміру «зухвалим» у де­формації художніх норм, як у «Міщанській стратегемі», змальовуючи «завулки темної ночі», які «роздирає дзвін гітари», де «живуть Петрарки в кльошах».


1  Первомайський Л. Обіцяння і здійснення. С. 148.


2 Полторацький О. Олекса Близько // Рад. літературознавство. 1967, № 5. С. 69—70.


3  Див.: Бажан М. [Вступне слово] 11 Семенко М. Поезії. К., 1985.

С. 9.


4  Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН Ук­раїни. Ф. 156. С. 96—98.


5  Близько О. Проти емоціональних романів // Універсальний журнал. 1929. № 6. С. 23.


410

 

Є в його доробку і спроби оновлення бурлескно-траве­стійної традиції української літератури, заземлення цінно­стей, «перевдягання» персонажів (ліричного героя) у най­буденніші строї. Вдавався поет і до пародіювання лірики попередників та сучасників — М. Лєрмонтова («Тамара в агонії»), М. Асеєва («Інвектива»), В. Маяковського («Тет-а-тет з Венерою Мілоською»), Б. Пастернака («Ма­теріали до епопеї»). Такі спостереження дали підставу М. Доленго зробити висновок: у своєму «геть-ізмі» О. Бли­зько глузує з того, чим насправді послуговується. Така думка потверджується деякими віршами поета (напр., «Мораль така потрібна мені — Кинь Рафаеля! — Даєш Дені!»). Однак у «Саркастичному романцеро» знаходимо протилежні зізнання: «Я недалекий од рафаелізму». Отже, йдеться про суперечності творчої свідомості митця, поле­мічні перевитрати — а можливо, і своєрідну неоднознач­ність позиції поета. Дотримуючись вимог футуристичного етикету, О. Близько водночас пристрасно виступав і проти вульгаризації класики, і проти її культу та епігонства. Очевидно, він прагнув поєднати авангардизм і національ­ну класику, але, за загальним визнанням, перебування його в оточенні «укрліфу» видається більше грою в авангарди­ста, хоча насправді між цією роллю і справжнім О. Влизь- ком завжди зберігалася певна дистанція. Відтак, стильове ядро його лірики, обростаючи різноманітними, почасти чужорідними, елементами, залишалося, по суті, недотор­каним. Поет не міг відмовитися од традиційних форм — вони живили його імпульсивну музу, дисциплінували її. Про це свідчать, зокрема, «Кострубаті сонети», сповнені спра­гою морської романтики, а також більшість віршів із збір­ки «Живу, працюю» (1930).

Помітним художнім досягненням О. Близька стала книжка «Книга балад» (1930), яка вражала новизною, версифікаційною майстерністю її автора. М. Слабошпиць- кий, аналізуючи Влизькові метаморфози «романтики й ан- тиромантики», слушно зауважив: «Кожна нова книжка… гак разюче відрізняється від попередньої, наче б її писав зовсім інший поет»1. Романтична балада — не випадкова у творчості О. Близька. На цьому терені він знайшов собі опонента — Р. Кіплінга, котрий в деяких своїх творах ро­мантизував британську експансію. Український поет твор­чо засвоював баладну техніку англійського письменника, зокрема «драматичний монолог»; цей прийом відчутний у


1 Слабошпицький М. «В країні й годині своїй…» // Вітчизна. 1987. № 2. С. 161.


411

 

«Баладі з одрубаним хвостом», полемічно спрямованій проти «Мері Глостер» Р. Кіплінга.

У ліриці О. Близька 30-х років зникає псевдомажор, «експериментальне» зухвальство, натомість з’являються риси аналітичного мислення, особливо помітні в невеликій за обсягом ліро-епічній поемі «Мій друг Дон-Жуан» (1934). Автор порушує традиційну для романтизму тему роздвоєн­ня свідомості (Е. Т.-А. Гофман, М. Гоголь, Е. По, О. Уайльд, М. Бажай та ін.). Зміни в поетичному мисленні, художній свідомості О. Близька зумовлювалися суперечливою дій­сністю, охопленою лихоманкою «риштувань, будівництв,, ремонтів, надбудов, відбудов, проектів, забудов і перебу­дов», над якою він іронізував. Поет не міг не помічати тривожних суспільних процесів (як свідчить створений ним образ ілюзорного Ельдорадо), вони спричинили його роз­пач («…тільки не треба віршів. Не треба рим! Кінчай!»). Кругова облога тоталітарної пропаганди породжувала не лише душевне сум’яття, а й, на жаль, ряд заримованих «од» на честь великого вождя: «найміцніший боєць», «в щоденній м’язистій грозі (Велика і скромна людина) В шинелі в простім картузі». Інтуїтивно відчуваючи фа­тальну неминучість розправи, яка нависла над його та життям його ровесників, О. Близько пише 5 березня 1934 р. вірш «Ніч»:

Входь! Проте, як тільки звідси рушиш,

Вчувши гомін сонячних погонь, —

Згинь без спроб в мою сховатись душу,

Бо зустрінеш у мені вогонь.

У листопаді того ж року поета було заарештовано. Зго­дом, після вбивства С. Кірова, долю О. Близька, як і Д. Фальківського, К. Буревія та інших, 13—15 грудня ви­рішила виїзна сесія Військової колегії під головуванням

В.  Ульріха, звинувативши їх «в організації підготовки те­рористичних акцій проти працівників радянської влади» і засудивши до розстрілу.

 .

Категорія: ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ XX СТОЛІТТЯ. Книга перша. За редакцією Віталія Григоровича Дончика

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.