План-конспект уроку (розробка уроків)

Урок № 2 ПРОВІДНА РОЛЬ ПОЕЗІЇ У 20-ТІ РОКИ. ПАВЛО ТИЧИНА — НАЙБІЛЬШИЙ МОДЕРНІСТ ЦЬОГО ПЕРІОДУ. ФЕНОМЕН «КЛАРНЕТИЗМУ». «АРФАМИ, АРФАМИ…», «О ПАННО ІННО…», «ВИ ЗНАЄТЕ, ЯК ЛИПА ШЕЛЕСТИТЬ?..»

Урок № 2
ПРОВІДНА РОЛЬ ПОЕЗІЇ У 20-ТІ РОКИ.
ПАВЛО ТИЧИНА — НАЙБІЛЬШИЙ МОДЕРНІСТ
ЦЬОГО ПЕРІОДУ. ФЕНОМЕН «КЛАРНЕТИЗМУ».
«АРФАМИ, АРФАМИ…», «О ПАННО ІННО…»,
«ВИ ЗНАЄТЕ, ЯК ЛИПА ШЕЛЕСТИТЬ?..»
Мета: допомогти учням зрозуміти основні тенденції україн­
ської поезії 1920-х років, познайомити із життєвим
і творчим шляхом П. Тичини, його ранніми збір­
ками, формувати вміння характеризувати основні
мотиви ранньої творчості, розвивати навички ана­
лізу поезій, особливих ознак індивідуального стилю
поета, удосконалювати навички виразного читання,
виховувати почуття людяності, любові до мисте­
цтва, розвивати розуміння прекрасного.
Тип уроку: вивчення нового матеріалу.
Обладнання: портрет П. Тичини, виставка творів поета, аудіо-
запис романсів та хорових творів на слова поета,
книга В. Стуса «Феномен доби», репродукції кар­
тин Сандро Ботічеллі «Весна», Михайла Жука «Біле
і чорне», опорна схема аналізу ліричного вірша.
Я люблю П. Тичину… Приваблює
до себе свіжий аромат його мови,
повної чарівної краси…
А. Кримський
ПЕРЕБІГ УРОКУ
І. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу
1. Повідомлення учня «Роль поезії у 20-ті роки»
У 20-х — на початку 30-х рр. ХХ ст. активно розвивається
література.
У розвитку мистецтва цієї доби поєднувалися традиції дожовт­
невого часу та досвід молодих культурних сил, покликаних до
життя революцією. Про бурхливий розвиток літератури цієї доби
свідчить утворення різноманітних творчих угруповань («Плуг»,
«Гарт», «Ланка», ВАПЛІТЕ, «Молодняк», «Аспанфут», «Нова 28 Уроки української літератури в 11 класі
ґенерація» тощо). У цей час молоді українські письменники часто
відмовляються від традицій класичної літератури та орієнтуються
на літературне життя Західної Європи.
У літературі 20-х рр. ХХ ст. сформувалася яскрава револю­
ційно-романтична течія (П. Тичина, В. Сосюра, В. Чумак, В. Ел-
лан).
У другій половині 20-х рр. ХХ ст. помітне місце займала
ВУСПП (1927-1932) — спілка, яка ставила за мету об’єднати
всіх художників слова, що прагнули до створення єдиної інтер­
національної пролетарської літератури.
Керівники ВУСПП висунули гасло «союзник або ворог», вияв­
ляли нетерпимість до тих письменників, що не належали до
організації (Остап Вишня, М. Куліш, Ю. Смолич, О. Копиленко,
Є. Плужник, Ю. Яновський).
Група київських неокласиків (М. Зеров, М. Драй-Хмара, П. Фи-
липович, М. Рильський) прагнули засвоїти досвід класичної сві­
тової літератури. Чимало митців тяжіли до різних проявів модер­
нізму.
Існували літературні угруповання, які тяжіли до модернізму
в різних виявах: «Аспанфут», «Авангард», «Ланка», «Марс».
У 20-х роках ще була певна можливість розвиватися напрямам,
започаткованим ще на початку ХХ ст. Символізм, характерний
для творів молодого П. Тичини, продовжував розвиватися. Його
представники згрупувалися довкола журналу «Музагет» (Д. Загул,
О. Слісаренко, В. Кобилянський та ін.). Символізм — нетривалий
період в історії нашої літератури, бо його представники відхо­
дили до інших течій — футуризму, революційно-романтичного
напряму.
Виникнувши на початку століття в Італії, футуризм поши­
рився в Україні (спілка «Аспанфут»). Представником цього
напряму був М. Семенко, який шукав нові словесні форми для
вираження динаміки життя, змін, що відбувалися дуже бурхливо
(«Весна», «Степ»). Група «Авангард» тяжіла до конструктивізму.
У перше десятиліття після революції особливо бурхливо роз­
вивається поезія.
Найзначніші постаті серед поетів: В. Чумак (1900-1919),
В. Еллан (1894-1925), П. Тичина (1891-1967), В. Сосюра (1898­
1965), М. Рильський (1895-1964), поети-неокласики.
Єдина збірка В. Чумака «Заспів», у якій він оспівує револю­
цію, вийшла після смерті автора.
В. Еллан-Блакитний — один із зачинателів української радян­
ської поезії. Редактор журналів «Шляхи мистецтва», «Червоний Українська література 1920-1930 рр. Вступ 29
перець». Його перша поетична книга — «Удари молота і серця» —
зобразила грандіозний розмах революційного поступу і перші
кроки будівництва соціалістичного суспільства.
В. Сосюру називають найтоншим ліриком української поезії.
Він автор десятків поем, кількох десятків збірок поезій, автобіо­
графічного роману «Третя рота».
Євген Плужник (1898-1938) — видатний поет і прозаїк, автор
збірок «Дні» (1926) і «Рання осінь» (1927), роману «Недуга».
Творчість М. Бажана (1904-1983), що спершу тяжів до футу­
ризму, характеризується філософською глибиною, епічністю, гро­
мадянським пафосом («Руро-марш», «Протигаз», «Будівлі»).
Тривалий час широкому загалові невідомі були твори західно­
українського поета і прозаїка Б. Лепкого (1872-1941). Він автор
циклу романів про І. Мазепу, відомої в усьому світі пісні «Чуєш,
брате мій».
Відомими поетами у Західній Україні у 20-х рр. ХХ століття
були Б.-І. Антонич («Привітання життя»), О. Ольжич, С. Городин-
ський («Барви і лінії») та інші. Деякі західноукраїнські письмен­
ники (Я. Галан, П. Козланюк, С. Тудор, О. Гаврилюк) з симпатією
ставилися до подій, що відбувалися в Радянській Україні й орі­
єнтувалися на письменників революційно-романтичного напряму.
У 20-х рр. активізувався розвиток прози. У великих епіч­
них творах письменники-реалісти намагалися осмислити і уза­
гальнити події, що відбувалися, зміни в суспільно-політичному
житті народу та його побуті (Ю. Яновський («Майстер корабля»),
П. Панч («Голубі ешелони»), І. Ле («Роман міжгір’я»), А. Головко
(«Бур’ян»).
Серед блискучої плеяди українських письменників початку
ХХ століття — В. Винниченко (1880-1951). Він — один із най-
видатніших діячів українського національно-державного від­
родження (оповідання «Краса і сила», «Малорос-європеєць»,
«Федько-халамидник», «Голота», «Зіна», «Кумедія з Костем»;
романи «Сонячна машина», «Заповіт батьків», «Записки Кирпа­
того Мефістофеля», «Чесність з собою»; драми «Пророк», «Щаблі
життя», «Дисгармонія»).
Для творів Григорія Косинка (1899-1934) — одного з фунда­
торів української прози — характерна імпресіоністична лаконіч­
ність і реалістична місткість авторського письма, ліричність, пси­
хологізм (збірки новел і оповідань «На золотих богів», «Мати»,
«В житах», «Політика»).
За високу письменницьку майстерність проти «масовізму»
виступили члени ВАПЛІТЕ (організація, що виникла в Харкові 30 Уроки української літератури в 11 класі
в кінці 1925 р.). До неї увійшли колишні члени «Гарту», дехто
з «Плугу» і «Жовтня». Організацію очолювали М. Хвильовий,
М. Яловий, О. Досвітній, згодом М. Куліш і Г. Епік.
20-ті роки ХХ ст. — це час гострих дискусій про шляхи і прин­
ципи побудови соціалістичної України та її культури, час, коли,
здавалося, реалізуються найпрекрасніші сподівання народу, і час
особистих трагедій найбільш талановитих представників творчої
інтелігенції, яка під тиском сталінського диктату, розчарува­
лася в ідеалах соціалізму і шукала можливості виходу України
на шляхи демократичного розвитку.
2. Виступ першого учня-«літературознавця»
Павло Тичина — один із найвидатніших українських пое­
тів, рівних якому знайти дуже складно. Народжений у бід­
ній родині, він бачив життя села, міста, церкви, літератур­
ної громади, інтелігенції особисто та зсередини. Тичина бачив
національне відродження, радянське будівництво, бачив мир
і війни — і все те викарбувалося на сторінках його книг. Поет,
який бачив Україну в найрізноманітніших її проявах, який став
Україною, переплавив її в собі, а потім виплеснув зі свого серця,
подарувавши іншим. Вивчення та дослідження творчого спадку
Павла Тичини є дуже актуальним, необхідним для правильного
розуміння українського національного духу — поет відчув його
найглибшу сутність, яка полягала в піснях, у народнопісенній
поезії.
Перша друкована збірка Павла Тичини — «Сонячні кларнети»
вийшла на початку 1919 року, коли поетові було вже двадцять
вісім, але відомо, що писати він почав набагато раніше. Пер­
ший відомий вірш датовано 1906 роком — роком смерті батька.
Цей вірш, який називався «Під моїм вікном» і був присвячений
батькові, почуттям, які охопили дітей після його загибелі. Неба­
гату родину небіжчика Григорія Тичини — бідного дяка з села
Піски — тепер і поготів обсіли злидні:
А як батько вмер —
Мов прийшла зима:
Жити стало гірше, тяжче —
Хліба…й то нема.
Незважаючи на тяжкі обставини, юнак продовжив тоді займа­
тися в монастирському хорі, в Чернігівській семінарії, а душев­
ний смуток виливав у поезії. Тичина познайомився з літератур­
ними колами Чернігова, з 1911 року часто по суботах відвідував Українська література 1920-1930 рр. Вступ 31
літературні вечори в Михайла Коцюбинського, де читав свої вірші,
спілкувався з талановитою молоддю.
Підтримка маститого письменника окрилила юнака, допо­
могла йому рухатися на шляху до себе, творчо розвиватися. Піз­
ніше Тичина згадував: «Коцюбинський, від’їжджаючи з Черні­
гова до Італії, повіз із собою й мої юнацькі вірші, щоб прочитати
їх Горькому». Дружба з такими людьми, як Коцюбинський, дуже
допомагала Тичині. В його творах того періоду часто з’являються
мотиви смутку, проте поетичне відчуття пересилило печаль,
і рання поезія митця все більше наповнюється радісними, опти­
містичними нотами, як наприклад, у вірші «Блакить мою душу
обвіяла», де Тичина пише:
Блакить мою душу обвіяла,
Душа моя сонця намріяла.
Душа причастилася кротості трав
Добридень я світу сказав!
Наступна строфа цього віршу розкриває патріотичні настрої
юного поета, любов до рідної землі, до її природи й сільського
життя:
Струмком серед гаю як стрічка
На квітці метелик мов свічечка
Хвилюють, маюють, квітують поля —
Добридень тобі, Україно моя!
Ентузіазм молоді можна черпати з його віршів повними доло­
нями — Тичина ладен кинути виклик усьому світові, один з його
віршів 1911 року починається й закінчується словами:
Молодий я, молодий,
Повний сили та одваги,
Гей, життя, виходить на бій,
Пожартуєм для розваги!
В інших віршах цього періоду також відчувається глибоке
переживання селянської долі, і це не просто співчуття селянам,
а переживання сільського хлопчика, який залишився свого часу
без батька, з п’ятьма сестрами та чотирма братами, маючи занадто
швидко подорослішати, щоб вижити. Що стосується описів при­
роди в ранній ліриці Тичини, то вони ніколи не стають просто
пейзажами, їхнє місце поруч із головним ліричним героєм.
Навчаючись найкращих, наймелодичніших поетичних прийо­
мів, Тичина не став нічиїм послідовником, не намагався когось
переписати. Юний поет неухильно проступав шляхом мистецького
становлення, формував і вдосконалював свій власний стиль. 32 Уроки української літератури в 11 класі
3. Виступ другого учня-«літературознавця»
У багатьох віршах раннього періоду (1906-1915) помітно,
як молодий Тичина невтомно поширював тематичні й стилістичні
обрії своєї літературної творчості. цікаво в цьому сенсі проана­
лізувати перший друкований вірш Тичини «Ви знаєте, як липа
шелестить. » (1911). Складається він з двох шестирядкових строф,
у яких перші рядки — запитання, а останні — ствердна відповідь.
Така композиція поезії-мініатюри робить її стрункою і елегант­
ною. Від української народної пісні взятий прийом паралелізму:
шелестіння липи місячної весняної ночі й сон коханої, сон ста­
рих гаїв-дідуганів і солов’їне тьохкання.
Картина-елегія намальована лаконічними засобами: короткі
речення передають схвильований стан душі ліричного героя.
Не міг палкий юнак із ліричним хистом оминути в ранній твор­
чості своїй і кохання до жінки. Щирістю почуттів і мистецькою
довершеністю позначений, наприклад, вірш «Коли в твої очі див­
люся…» (1911). Ліричний герой в очах коханої, «чудових, ясних»
побачив і «небо прозоре», і справжнє диво — «брильянтових зір
ціле море». Але досить їй заговорити, як одразу ж розкривається
душевна вбогість обраниці, і на думку спадає затуманене осіннє
поле, де тільки «суха бадилина хитається…Спить груддя важке».
Привабливість людини — передусім її інтелектуальному роз­
витку, зокрема в світтовідчуванні, в мові. Заговорить така лю­
дина — мов пісня з її вуст поллється. Зовсім інша героїня поезії —
байдужа, нецікава. З душевним болем ліричний герой зверта­
ється до неї у поезії: «Кохана, чом серце твої не таке?» Не таке,
як її принадні чудові очі.
Рання поезія Павла Тичини — це свідоцтво, свідок і освід­
чення. Свідоцтво того, що від першого вірша, від першої пісні пое­
тична творчість Тичини була сповнена глибокого ліризму, мело­
дійності та хисту. Свідок процесу творчого зростання поета, який,
обдарований римами та нотами, зміг розвинути свій талант і стати
справжнім майстром, від якого в захваті сучасники та нащадки.
Освідчення поета в коханні — в коханні, яке охоплює й жінку,
й Батьківщину, й увесь білий світ, що йому сам поет кидає виклик.
Творчість Тичини — це освідчення у виклику. Його стиль повен
ентузіазму, вірші насичені питаннями, прозріннями та пориван­
нями. Таким підійшов Павло Тичина до видання своєї першої
збірки — до гри в безсмертя на кларнеті.
Перша друкована збірка Павла Тичини — «Сонячні кларнети»
вийшла на початку 1919 року, коли поет був уже відомим, і збірки
від нього чекали. Тичина вже давно писав, і вже майже сім років Українська література 1920-1930 рр. Вступ 33
друкувався в журналах — перед виходом «Сонячних кларнетів»
він мав уже чималий поетичний доробок, що міг би скласти першу,
«передкларнетну» збірку. Збірка «Сонячні кларнети» явила най­
краще зі здобутків Павла на шляху творчої реалізації, відобра­
зила його експерименти зі словом, із піснею, з розмірами та сти­
лями. Тут сповна розкрилося як те, чого поет навчився в народу,
так і те, що він створив сам, і з народом поділився.
У «Сонячних кларнетах» Тичина відкрив поліфонію не в поєд­
нанні різних типів інтонації — наспівної, говірної, ораторської, —
а в самому наспівному інтонаційному ладі. Специфічна властивість
інтонаційної структури вірша в збірці «Сонячні кларнети» — рап­
тові емоційні сплески в оповідному тексті (вигуки, запитання) —
якесь достоту людське зітхання, спонтанний, внутрішній, незбаг-
нений порух душі, емоційні пориви. Наприклад, у поезії «Дощ»
можна добре побачити, як посеред спокійного чистого тексту,
з’являється схвильований вигук:
Квітчастий луг і дощик золотий,
А вдалині, мов акварелі,—
Примружились гаї, замислились оселі.
А х, серце, пий!
Повітря, мов прив’ялий трунок.
Це рання осінь шле цілунок
Такий чудовий і сумний.
Якщо з наведеної строфи прибрати четвертий рядок, вірш втра­
тить суто тичинівську інтонацію тієї схвильованості, живої сер­
дечності, яка й робить лірику поета неповторним феноменальним
явищем справжнього мистецтва. Особливості синтаксису й архі­
тектоніки в ранніх збірках поета дістали наукову оцінку в нарисі
Ф. Майфета «Матеріали до характеристики творчості Тичини»,
в якому автор спеціально дослідив словесно-композиційні повтори
у вірші поета 20-х років, показав величезне розмаїття числен­
них типів синтаксичного паралелізму й дав їх класифікацію:
1) повтор піввіршів («Над мною, підо мною, Горять світи, біжать
світи»); як його різновид — обернений паралелізм, так зва­
ний хіазм — повтор однорідних словоформ на початку й кінці
рядка («Квітчастий луг і дощик золотий»);
2) повтор рядків («Тікай шепнуло в береги,— лягай, — хитнуло
смолки»);
3) повтори у межах періодів, строф, вірша («О люба Інно…»)
та інші. За цими ж параметрами досліджені такі звукові й син­
таксичні фігури, як анафори, епіфори, стик кільця.
Присутність повторів свідчить і про певний характер вірша. 34 Уроки української літератури в 11 класі
Збільшення кількості повторів — це й збільшення кількості
емфатичних пауз, які, своєю чергою, посилюють словесні й фра­
зові акценти й, отже, сприяють загальній тонізації вірша. Поси­
лення ролі емфатичних пауз — одна із основних ознак вірша
Тичини 20-х років ХХ ст. певною мірою вона виявляє особливості
психічної структури поета — імпульсивність, гостроту, динаміку
його емоційних реакцій. Універсальна система повторів і емфа­
тичних пауз у Тичини визначає сугестивність, впливовість його
вірша. Оскільки впливова сила ритму є силою повторів, то поєд­
нання різних типів повторів (метричних, звукових, словесних,
фразових тощо) багатократно збільшує їх дієвість. Впливовість
ритму підвищується тим, що повторюється форма кола; коло —
рядкове, строфічне, композиційне — найбільш сугестивна рит­
мічна форма, властива танку, музиці, поезії (хоровод, хороколо).
Коло є найчастіше вживаним засобом композиційного розподілу
матеріалу у поезії Павла Тичини 20-х років.
У створенні оригінальної, тонко розгалуженої завершеної
строфи поет поєднує різнометричні стопи, причому не в межах
рядка (кожний рядок у його вірші чистий, однометричний),
а тільки в межах строфи, надаючи строфічній цілості винятко­
вої заокругленості, інтонаційної чистоти (отже, користується
рядковими, а не рядково-стопними логаедами (логаеди з грець.
словоспів). Індивідуальні «словоспіви», мелодійні строфи ми зна­
ходимо в цілому ряді віршів збірки «Сонячні кларнети» («Я стою
на кручі», «Хор лісових дзвіночків», «На стрімчастій скелі»,
«З кохання плакав я», «О панно Інно…» та ін.).
Отже, перша збірка лірики Павла Тичини є значним поступом
як на творчому шляху самого митця, так і для української поезії
в цілому. На етапі її створення Тичина вже випрацював неповтор­
ний власний стиль, який запозичив мелодійність та інструмента­
рій народнопісенної поезії, але вдосконалив її новими зворотами,
компонуванням кількох розмірів і жанрів у межах одного вірша,
драматичним ліризмом тощо. Вірші молодого Тичини мелодійні,
співучі та ліричні, тут мало говірних віршів, а багато з творів,
які ввійшли до «Сонячних кларнетів», пізніше були покладені
на музику видатними композиторами.
4. Звучить аудіозапис поезії «Ви знаєте, як липа шелестить..?»
5. Евристична бесіда
(роздуми вчителя та учнів над збіркою «Сонячні кларнети»)
Учитель. А ви знаєте, хто є автором щойно прослуханої
поезії? Українська література 1920-1930 рр. Вступ 35
Іноді дивуєшся, як щедро природа наділяє деяких людей
талантами. Рясно впала Божа благодать і на Павла Тичину.
Проте, маючи дар співака, музиканта і живописця, він став
поетом. Безперечно, в цьому немалу роль зіграв М. Коцюбин­
ський, який підтримав іскру Божу хлопця. А ще, можливо, вибір
долі зумовлювався тим, що слово має здатність відтворювати світ
всіма засобами мистецтва і слово може і змалювати, і озвучити
і розказати. Але ж бути тим, хто не має ніякого хисту? Невже
така людина нічого не варта.
Сьогодні ми спробуємо торкнутися дивного світу ранньої поезії
Тичини, відчути її серцем і осягнути розумом.
Кажуть, що поет починається, як річка з джерела. Чи мав
Тичина своє джерело?
Орієнтовні відповіді учнів
Так! Це волелюбний рідний край, співуча мова земляків, які
розмовляли, які співали, мову й мелодію сплітаючи воєдино.
Пісня, українська народна пісня — генетичне зерно поезій
П. Тичини.
Учитель. Як весняна повінь, увійшов в українську літера­
туру поет зі своїми ранніми поезіями і першою збіркою «Сонячні
кларнети». Чому ж вона так називається?
6. Виступ учня-«критика»
Перша книжка поезій П. Тичини з незвичайною назвою «Со­
нячні кларнети» (тоді писалося «Сонячні») вийшла друком
у 1918 р. На обкладинці — соняшники.
Кларнет — духовий інструмент. Назва його походить від латин­
ського clavus, що означає «ясний». Так названо інструмент за його
звук — чистий, ясний, бадьорий.
Сонячні кларнети — музика сонця, а сонце — джерело всього
живого, символ життя, радості, розквіту, щастя. Винесений у заго­
ловок книжки цей незвичайний образ-символ якнайкраще відбиває
сутність індивідуального стилю молодого Тичини. Назва збірки —
це поетичне вираження авторського розуміння гармоній всесвіту.
«Сонячні кларнети» — збірка Тичини, яка стала епохальною
книжкою поезій, про яку заговорила вся літературна Європа.
В. Стус у книжці «Феномен доби» пише, що «Компліменти були
великі».
7. Виступ учня-«літературознавця»
У віршах збірки «Сонячні кларнети» поєдналися дві музи —
музика й поезія з братом живописом. Тому картини загово­
рили звуками, звуки утворили полотна, слова засяяли барвами. 36 Уроки української літератури в 11 класі
До збірки П. Тичина включив найкращі свої твори. «Сонячні
кларнети» поділяються на три тематичні групи.
До першої належить лірика з пейзажними й любовними моти­
вами. Це музичні, граційні, живописні вірші (уже відомі нам)
«Гаї шумлять», «А я у гай ходила», «Хор лісових дзвіночків»
та такі, як «О панно Інно…», «Арфами, арфами.», «Ви знаєте,
як липа шелестить..?» та інші. Поезії вражають красою обра­
зів і глибинним розумінням законів природи. Цю групу віршів
справді можна назвати «Світлою нотою збірки».
Друга збірка — це вірші про народне горе, принесене Пер­
шою Світовою війною. «Хтось гладив н и ви .», «Іще пташ ня.».
У них відчувається справжній трагізм; поет майстерно передає
найтонші настрої й почуття.
Третя група тематично поєднується з другою: Україна й рево­
люція («Одчиняйте двері.», «По блакитному степу», «Скорбна
мати» та інші). Поет з позицій власного розуміння добра і зла,
справедливості й народної моралі осмислює, що несе револю­
цію рідному народові. Ці дві групи можемо назвати «скорбними
нотами» збірки.
8. Випереджальне завдання
Збірка «Сонячні кларнети» в оцінці літературної критики (учні
по черзі читають висловлювання, записують у зошити).
Літературознавець Олександр Білецький
«Ніби щойно прокинувшись, він (П. Тичина), відкрив очі
на світ і основне начало всесвіту побачив у ритмічному русі, гар­
монійному звукові, музиці. Цей ритм всесвіту і є «Сонячними
кларнетами».
Поет Микола Бажан
«Ніколи не забуду тієї безсонної ночі дев’ятнадцятого року,
коли мій друг приніс мені книжку з рясними соняшниками на
обкладинці. Ми з ним сиділи в лісі при багатті (бо виїхали всім
технікумом на заготівлю дров): читали, і п’яніли, і кричали
з радості, насолоджуючись красою українського слова, яке з такою
нечуваною нами досі музичністю грало, співало, бриніло, гриміло,
лилося зі сторінок тієї книги.»
Критик Леонід Новиченко
«Сонячні кларнети» явили вже поета сформованого і високо
оригінального в художньому розумінні. Наче відбувся якийсь
могутній внутрішній стрибок. Звідки взяв молодий поет ці роз­
ливи сонячного світла, що струменять у його віршах? Звідки
прийшла до нього, нарешті, дивовижна, незрівняна музика, якою Українська література 1920-1930 рр. Вступ 37
все перейняте в його поетичному світі, музика, що поступає
не лише як провідний принцип віршованої форми, але й однією
з основ образної системи і всього світовідчуття поетового? Марно
шукати відповіді на подібні питання, тут — таємниця таланту».
Письменник Василь Барка
«Тичина — кларнетист, можливо, був найвизначніший лірик
світу у свої «класичні роки (1914-1924)».
9. Аналіз поезії «Ви знаєте, як липа шелестить..?»
Жанр поезії — пейзажна. Це своєрідна форма художнього пі­
знання людської душі.
Вірш «Ви знаєте, як липа шелестить..?» — пейзаж-паралелізм,
що нагадує фольклорні зразки, де картини природи пов’язуються
душевними настроями, а події людського життя часто замальо­
вуються як певна паралель до явищ природи.
Духовна спорідненість ліричного героя зі світом природи пере­
дається всією силою барв, мелодій, голосів рідної землі.
Картини природи і людські почуття чергуються:
Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі? (пейзаж ний етюд)
Кохана, спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі (переж ивання ліричного героя)
Такий паралелізм збуджує в читачів роздуми й переживання.
Риторичні запитання («Ви знаєте, як липа шелестить у місячні
весняні ночі?», «Ви знаєте, як сплять старі гаї?»), риторичні
окличні речення («А солов’ї!.. Та ви вже знаєте, Як сплять гаї!)
привертають увагу до краси весняної ночі, готують слухача
до сприйняття наступної картини.
Вражають інтонації цього твору: ніжність, мелодика слова,
чаруюча принадність пейзажних картин незрівняної української
ночі.
Тичининська ніч нагадує пізній вечір картини Білокур, від­
творений на картині «Квіти і берізоньки ввечері» (Учні розгля­
дають картину).
У музиці «Сонячних кларнетів» оживає ніжна любов, таєм­
ниць світу, чари молодості, краса природи. Доказом цього є пое­
зія «Арфами, арфами.».
10. Виразне читання напам’ять учням вірша «Арфами, арфами.»
11. Слово вчителя
Критик Леонід Новиченко про вірш «Арфами, арфами. » ска­
зав, що до збірки «Сонячні кларнети» епіграфом слід було б узяти 38 Уроки української літератури в 11 класі
цю чудову зі своїм, золотим метеором пісню юності, цей широ-
кодзвонний, неначе й справді виконаний на арфі, гімн весні.
12. Аналіз вірша за схемою (фрагменти виступу)
У поезії всього чотири строфи. Фабула розмежована й поділена
за строфами рівномірно. У першій змальований прихід весни. Поет
подає дивної краси її живописний портрет: «Йде весна, запашна,
квітами-перлами закосичена».
Друга строфа віщує грозу картиною хмар — дум, якими вкри­
вається небо.
У третій — ліричний герой милується весною, що дзвенить
потічками й співом жайворонка.
В останній строфі в артистичній асоціативно-образній формі
розкривається піднесений душевний стан персонажа, який звер­
тається до коханої із закликом відкрити своє серце весні.
Композиції кожної строфи відповідає певна структура фрази
з виділенням найважливіших слів-епітетів. Вони виносяться
на кінець речення й віршованого рядка (самодзвонними, ніжно­
тонними, перламутровими), символічні за змістом позиції.
Головні, ударні рядки в поезії закінчуються чоловічими ри­
мами, наповнюючи енергією й усі інші рими. Для надання уро­
чистості, відкритості, поет майстерно користується властивос­
тями голосних звуків. Візьмемо в першій строфі звук «а», яким
розпочинається вірш:
«Арфами, арфами. Йде весна запашна». Він створює ілюзію
широти, лунності, розложистості. Звуки [а] й [о] — музичні крила
цієї поезії. Характерно, що вірш написаний не одним розміром,
а кількома. Це створює дивну музикальність і тонку мелодійність,
які відзначилися ще літературознавцями 20-30-х років.
«Арфами, арфами.» вражає не тільки гармонійністю звуків,
а й чарівними живописними картинами. Передусім портретом
закосиченої весни (бачимо тут спектр райдуги). А далі сріблястий
тон («квіти-перли») переплітається з голубим кольором, що допо­
магає ліричному герою вираженню глибокої романтичної задуми.
Живописна палітра розширюється: «золотистими», «блакить»,
«перламутровий», «вогневий». Кольори поєднуються, виграють
різними відтінками, допомагаючи відтворити складний спектр
почуттів юної закоханої душі.
13. Виступ учня-«аналітика»
Тичинина весна дуже схожа на дівчину весну, змальовану Сан­
дро Боттічелі, струнку юнку в розкішній світлій сукні, оздобленій Українська література 1920-1930 рр. Вступ 39
витканими ніжними квітковими візерунками. Її золотисто-пше­
ничне волосся уквітчане вінком. На лебединій шиї різнобарвна
гірлянда. Юне обличчя сумне й мудре, тонкі руки підтриму­
ють троянди, які падають, а потім потопають у темно-зеленому
трав’яному килимі. Як і Сандро Боттічелі, Тичина читає книгу
природи очима мрійника й хлібороба. Отож, весну він бачить
з «колосом вій».
14. Інсценізація уривка з біографічної повісті Станіслава
Тельнюка «Павло Тичина» (виконують підготовлені учні)
А втор. Якось П. Тичина прочитав у товаристві свій вірш
«Арфами, арфами.». Усім він сподобався, тільки одна дівчина,
на ймення Поля, сказала:
П оля. А я знаю подібний у Вороного «Весна»:
Має крилами весна
Запашна,
Лине вся в прозорих шатах,
У серпанках і блаватах.
Сяє усміхом примар
З-поза хмар
Попелястих, пелехатих.
Автор. Павло Тичина також знав цей вірш і зрозумів, що
Поля хоче натякнути, ніби його, Тичинин вірш, неоригінальний
чи навіть запозичений! Знітився, не знав, що відповісти. Втрути­
лась Інна — сестра Полі.
Інна. У вас, Павле, зовсім інша музика, зовсім не той настрій.
Микола Кіндратович милується весною, як, пробачте, добродуш­
ний дідок — молодою дівчиною. Він намагається описати її ще
кращою, ніж вона є . А у вас — весна — ваша ровесниця, як ось
Поля чи я. І ви говорите те, що бачите й відчуваєте.
Автор. Павло мовчки дивився на дівчат і думав про Полю.
Гарна, миловидна, запальна. Він розумів, що вона йому дуже-
дуже подобається. А от чи він їй? Він ще не знає, що буде далі.
А далі буде так. Він з Полею стрічатиметься не раз. Покохає
її щемно-безнадійно. Читатиме вірші, говоритиме про музику,
але Поля чогось не договорюватиме.
Учитель. Цьому моменту в житті Тичини художник Михайло
Жук присвятив своє загадкове панно «Біле і чорне».
На передньому плані — дві постаті: темноволосий юнак в ан­
тичному одязі й русява дівчина зі схрещеними на грудях руками.
Хлопець насолоджується чарівними звуками сопілки. Заду­
ма й стриманість на ніжному личкові юнки. Його півпостать 40 Уроки української літератури в 11 класі
охоплюють широкі чорні крила, а її — білі. Створюється таке
враження, що вони пильно рухаються до нас.
Навколо юнака й дівчини буяють квіти. Ближче до нього —
соняшники, чорнобривці, жовті гвоздики (спектр теплих кольо­
рів), а біля неї — віоли, синьота лазорева, татарська гвоздика
(холодні тони).
Портрет юнака написаний з двадцятилітнього П. Тичини,
а дівчини — з Поліни Коновал (доньки чернігівського поета
й драматурга І. О. Вороньківського), яка була першим юнаць­
ким коханням поета. Художник знав історію нещасливої любові
свого учня.
Переконавшись, що дівчина його не кохає, перестраждавши
й перемучившись, Тичина напише вірш «О, панно Інн о.» і пода­
рує сестрі Поліни.
15. Виразне декламування вірша вчителем
16. Аналіз поезії учнями
Для вираження глибокого драматизму ліричного почуття автор
використовує взаємодію музичного й живописного. Він двічі
звертається до зорових образів. Білим кольором зимового пей­
зажу («сніги») підкреслюється самотність героя, який мучиться
й страждає від кохання. А думка-загадка, що любов загублено,
подається в супроводі такої промовистості деталі «цвіли луги».
Музикальність, яка йде від логічних, ритмічних і психологіч­
них пауз, обірваних і номінативних речень («Вікно. Сніги. Зимо­
вий вечір. Тиша. Ми), від цілої системи синтаксичних повторів
та зорової образності, надає поезії великої естетичної цінності.
Переживання персонажа такі глибокі, що здорові враження
переплавляються в музичні, і навпаки,— в здорові: наприклад:
«Я ваші очі пам’ятаю, як музику, як спів» (зорові перейшли
в музичні); «І раптом небо … шепіт га ю . О ні! То очі Ваші»
(музичні перейшли в зорові).
Вірш «О, панно Інно. » складається всього з двох восьмиряд-
кових строф (рівновеликі ямбічні рядки скріплені двома римами),
а скільки в ньому трепетного почуття, щему, ніжності. Здається,
перед нами звичайні прості слова. Але тисячі разів чужі слова
письменник увів у свій контекст, і вони набрали особливої рит­
мічності й образності, заграли, як відшліфований діамант.
17. Відгук Станіслава Тельнюка про вірш
«О, панно Інн о.» (зачитує учень)
«Кожне слово — мов клавіш. Кожне слово — мов інший звук
інший настрій. Все йде на нюансах. Цнотливо. Чисто. Без жодного Українська література 1920-1930 рр. Вступ 41
зайвого слова, яке здатне зіпсувати все враження. Вірш — мов
кришталевий палац, де все просвічує навколо і де не треба ні барви,
ні звука — усе це замінює благородство граней чистого скла.
Для таких поезій потрібен колосальний заряд почуттів. Такі
поезії не пишуться щодня. Навіть Павлом Тичиною».
Слово вчителя
Справді, інтимні вірші П. Тичини «самі просяться в музику».
Мелодії до них створили М. Верківський, М. Скорульський («Ви
знаєте, як липа шелестить..?»), Г. Майборода («Гаї шумлять»),
В. Верховинець («Ми дзвіночки»), П. Козицький («А я у гай
ходила»), П. Синиця («Подивилась я сн о.») і А. Морозов («О, пан­
но Ін н о.»).
18. Звучить романс «О, панно Інно.»
19. Виступ учня-«теоретика»
Вітаїзм також — віталізм (від лат. vitalis — життєвий). Сти­
льова течія початку ХХ ст., проявилася в кількох модерніст­
ських напрямах (неоромантизм, футуризм, експресіонізм). Го­
ловна ознака — відтворення безперервного потоку життя, погляд
на людину як на біологічну істоту. Джерело вітаїзму — учення
Ф. Ніцше про «діонісійське» (темне, інстинктивне) начало куль­
тури. В українській літературі вітаїзм також стверджував життє­
вість, незнищенність нації. Представлений творами М. Хвильо­
вого, Є. Маланюка, О. Ольжича, У. Самчука.
Експресіонізм (від франц. expression — вираження, вираз­
ність) — літературно-мистецька стильова тенденція авангардизму,
що сформувалася в Німеччині на початку ХХ століття. Основний
творчий принцип експресіонізму — відображення загостреного
суб’єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я»,
напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегу­
манізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на роз­
пад духовності, засвідчений катаклізмами світового масштабу
початку ХХ ст.
Визначальні риси експресіонізму:
• зацікавленість глибинними психічними процесами;
• заперечення як позитивізму, так і раціоналізму;
• оновлення формально-стилістичних засобів, художньої образ­
ності та виразності, часом непоєднуваних між собою, як гли­
бокий ліризм і всеохоплюючий пафос;
• суб’єктивізм і зацікавленість громадянською темою.
В український літературі експресіонізм започаткував Василь
Стефаник, який від декадентських поезій у прозі перейшов на 42 Уроки української літератури в 11 класі
засади експресіонізму. Класичний експресіонізм утвердив Осип
Турянський повістю «Поза межами болю». У стильову течію екс­
пресіонізму частково вписується творчість Миколи Куліша («97»),
частково — Миколи Бажана (збірка «17-й патруль»), а особливо
проза Миколи Хвильового (зокрема твір «Я (Романтика)»), Івана
Дніпровського, Юрія Липи, Тодося Осьмачки.
Кларнетизм — світоглядно-естетична концепція Павла Ти­
чини, унікально виражена за допомогою багатьох поетичних засо­
бів: звукових (асонанс, алітерація, звуконаслідування, анафора
й епіфора), зорових (епітет, метафора, індивідуально-авторські
слова), формальних (розміщення строф і рядків у них) тощо.
Термін, запропонований Ю. Лавріненком та В. Баркою для
позначення стильової якості синтетичної лірики раннього П. Ти­
чини й походить від назви його збірки «Сонячні кларнети» (1918).
Кларнетизм указує на «активно ренесансну одушевленість життя»
(Ю. Лавріненко). Синтетичне мислення схильного до «кольоро­
вого слуху» та «слухового кольору» П. Тичини («Арфами, ар­
фами…», «Гаї ш умлять.», «Пастелі» та ін.) зумовлювало одно­
часну «мальовничу музичність» і «музичну мальовничість» його
лірики. Водночас кларнетизм виявився містком, що перекидався
від ідейно-естетичних, почасти врізнобіч спрямованих пошуків
попередніх поколінь до синтетичного типу мислення, що не вкла­
далося в жодну стильову течію. Так, органічний для П. Тичини
символізм переплітався з елементами авангардизму, імпресіо­
нізму, імажинізму, про що поет писав у щоденнику, а разом
з тим — і неоромантизму, неореалізму та необароко. Вплив тичи-
нинського кларнетизму на українську літературу XX ст. виявився
одним із визначальних.
IV. Закріплення вивченого матеріалу
1. Визначте найголовнішу ознаку поезій збірки
«Сонячні кларнети»
Найголовнішою ознакою поезій є тонке спостереження нав­
колишнього світу, замилування його гармонією. А ще — неспо­
діваність першовідкриття. Побачити все довкола ніби вперше —
на це здатний не кожен. Так дитина відкриває світ. Душа поета
теж дитина, сповнена любов’ю і захопленням.
У поетичному сплаві «Сонячних кларнетів» поєднані розпо­
відь, музика, спів, живопис — усе, що було близьким натурі поета.
Кожна картина — жива, радісна, інтонаційно багата. І все ж тут
переважає музичне світовідчуття. Василь Стус у книжці «Феномен Українська література 1920-1930 рр. Вступ 43
доби» наводить слова А. Ніковського: «З духу музики зароди­
лася ця лірика»).
2. Розкрийте особливості творчої манери,
поетичного новаторства П. Тичини
Надзвичайно висока, порівняно з попередниками й сучасни­
ками, образність відтворення світу.
Створення разом з іншими поетами світової літератури (Поль
Верлен, Лайнер Марія Рільке, Артур Рембо) нової поетичної мови
ХХ ст.
Своєрідне порівняння фольклоризму та модернізму.
Слово вчителя
Тичина став поетом, яким Україна пишається перед сві­
том. Оригінальний стиль, щирість інтонацій, дивовижність його
поезій кличуть нас у світ, де панує гармонія і краса. «А серед
усього того,— пише Сергій Єфремов, — стоїть цей дивний мрій­
ник із очима дитини і розумом філософа, з вразливою, спраглою
краси душею художника й потужною мовою справжнього май­
стра слова…».
Так, ідеал П. Тичини — гармонія природи й людини, інте­
лекту й духовності, почуття й обов’язку, національного й загаль­
нолюдського, землі й космосу.
V. Домашнє завдання
1. Вивчити напам’ять вірші «Арфами, арфами.», «О, панно
Інно…»
2. Написати акварель за мотивами збірки «Сонячні кларнети».
3. Скласти міні-твір «Мої враження від світлої ноти «Сонячних
кларнетів» або «Мій найулюбленіший вірш П. Тичини».

Категорія: План-конспект уроку (розробка уроків)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.