Мета:              ознайомити одииадцятикласииків з авангардними

тенденціями в українській поезії 20-х років XX ст., дати поняття «футуризм», охарактеризувати постать М. Семенка в українській літературі, обґрунтувати його значення для розвитку української поезії, шлі­фувати вміння школярів виразно й усвідомлено читати вірші, виокремлювати основні мотиви, го­ловну думку, характеризувати настрій, ритм, роз­вивати експериментаторські, пошукові здібності учнів, виховувати високі морально-етичні риси прос­тої людини.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: портрет Михайла Семенка, роздатковий матеріал «Література в таблицях і схемах», поезії поета.

ПЕРЕБІГУРОКУ

1. I.  Організаційний момент. Мотивація навчальної діяльності учнів II.    Оголошення теми й мети уроку
2. III.   Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу
   1. 1.   Повідомлення учня

Український поетичний авангард кінця XX ст.

Зародився авангард у роки Першої світової війни, набувши бурхливого розвитку в різних видах мистецтва, і відтоді активно заявляє про себе.

Авангардизм у літературі — це явище, що виникає періодично як реакція на певні процеси в суспільстві та самій літературі. Це течія модернізму, його складова частина. У західноєвропейській літературі авангард після 20-х років активізувався в 60-ті рр.; у 80-90-ті рр.— у російській і українській літературах. Авангар­дизм виявився в певні періоди творчості Б. Брехта, П. Неруди,

Передумовою зародження літературного авангарду є кризові періоди розвитку мистецтва, що застоюється, костеніє, тобто певний напрям або стиль вичерпують свої художньо-виражальні засоби й заважають розвитку літературного процесу в цілому, тому виникає нагальна потреба зруйнування попередніх естетичних систем, розчищення місця для зародження нових художніх явищ.

Поетичний авангард ставить перед собою завдання — різке відмежування від старих, віджилих традицій і докорінне онов­лення поетики на всіх рівнях: проблемно-тематичному, мовно­стильовому, жанровому, формальному. На цьому наголошують майже всі дослідники авангардизму (А. Погрібний, Л. Таран,

В.  Пахаренко, В. Моренець, Н. Білоцерківець та ін.). Наприклад,

В.  Моренець у статті «Сучасна українська лірика: модель жанру» пише: «Програмний постулат авангарду — це агресивність щодо традиції, поза якою він насправді позбувається всякого смислу». Суголосну думку в статті «Нарис української поетики» висловлює й В. Пахаренко: «Це мистецтво протесту і руйнування». Отже, авангардизму в літературі належить санаційна (очищувальна) роль.

В українській поезії XX ст. можна вирізнити три хвилі роз­витку поетичного авангарду. Перша хвиля — це так званий істо­ричний авангардизм 1910-1930 рр., представниками якого були Валерій Поліщук, Михайло Семенко, ранній Микола Бажан. Він був покликаний до життя гострою необхідністю очистити україн­ську поезію від застарілих тенденцій — консервативності, хуто­рянства, народницьких ідей, що в першій третині XX ст. галь­мували художні пошуки митців. Проте на початку 1930-х рр. усі естетичні здобутки поетів-авангардистів були нівельовані під тис­ком репресій і засилля соціалістичного реалізму як «єдино пра­вильного творчого методу».

Друга хвиля — творчість поетів діаспори повоєнної доби (Юрія Тарнавського, Емми Андієвської) та деяких шістдесятників (Івана Драча, Миколи Вінграновського), що також містить певні вияви авангарду.

Третя хвиля — це так звана «нова хвиля», постмодернізм — відродження авангардизму в кінці 1980-х — на початку 1990-х рр. Представники цього стильового напряму: угрупування «Бу-ба-бу» (Юрій Андрухович, Віктор Неборак, Олександр Іранець), «Про­пала грамота» (Юрко Позаяк, Семен Либонь, Віктор Недоступ), «ЛуГоСад» (Іван Лучук, Назар Гончар, Роман Садовський); «Нова

1. 2.   Розповідь учителя (учні в ході розповіді складають конспект)

Представник авангардного мистецтва початку XX століття, єдиний, хто виступив і поетом, і теоретиком українського футу­ризму, Михайль Семенко був трагічною і надзвичайно яскравою постаттю української літератури, невиправдано забутим у часи монополії «соціалістичного реалізму».

Михайль Семенко (Михайло Васильович) народився 31 грудня 1892 року в с. Кобинці Миргородського району на Полтавщині. Його мати — Марія Проскуріна — була письменницею й прище­пила любов до літератури ще в дитинстві.

Початкову освіту Семенко здобув у Хорольській гімназії, а по її закінченні — в Курському реальному училищі. 1911 року всту­пає до Петербурзького психоневрологічного інституту. Закін­чивши дворічні загальноосвітні курси відомого педагога А. С. Чер- няєва, він стає студентом природознавчо-історичного відділення педагогічного факультету. Саме на цей період припадає початок творчого шляху поета.

Поетичним дебютом М. Семенка стала збірка «Prelude» (1913). До неї ввійшли традиційні романсові вірші елегійного типу, мило­звучні, сентиментальні, властиві молодим поетам-початківцям. За спостереженням Д. Загула, М. Семенко «співав таким же соло­вейком, як і інші». Перебуваючи в Росії, він не міг залишитися осторонь бурхливих подій у російській літературі, нових творчих напрямів — модернізму, символізму, футуризму. Зрештою, від­кидає як безперспективний модерністський напрям і поступово схиляється до авангарду. Його кумирами на той час були росій­ські поети-футуристи.

1914 року М. Семенко опиняється в Києві. Однак із почат­ком Першої світової війни Михайла мобілізовано до царської армії (за іншими даними Семенко хоче виїхати до Америки, але в 1914 році затримується у Владивостоці).

З 1916 до 1917 р. служить телеграфістом у Владивостоці. Там же вступає до підпільної групи РСДРП (б). Повернувшись до Києва наприкінці 1917 p., саме в розпал визвольної боротьби, активно включається в літературний процес, стає одним із ватаж­ків відродження й розвитку національної літератури.

Його поезії (друковані ще в «Українській хаті») і збірка «Prelude» імпонували українським «модерністам». Але поет, вва­жаючи свою першу збірку лише пробою пера, рішуче пориває з молодомузівцями й хатянами.

М. Семенка приваблює «краса пошуку», «динамічний лет». Переймаючись долею національного мистецтва і України, він у той же час пише твори дуже далекі, або й узагалі відчужені від національних традицій, за що його часто критикують пред­ставники майже всіх літературних течій. З формального боку, творчість М. Семенка схиляється в бік формально-графічного вираження, охарактеризованого нині як поезомалярство. І хоча за обсягом період кверо-футуризму не надто об’ємний, але саме з ним пов’язаний великий скандал: «Легше трьом верблюдам з теличкою в 1/8 вушка голки зараз пролізти, ніж футуристові крізь українську літературу до своїх продертись»,— іронізував з цього приводу згодом Семенко.

Проте футуризм не єдиний напрям творчих зацікавлень поета. Ще в 1915 р. він пише цикл «Крапки і плями», започатковуючи ним «другий період» своєї творчості, позначений відчутним впли­вом імпресіонізму (цикли «Осіння рана», «П’єро кохає»). Це дає поштовх до спроб модернізації традиції лірики.

Вищезгадані цикли написані у формі солдатського щоденника. У поезіях переважає інтелектуальне бачення навколишнього світу, а також тонкий психологічний аналіз, орієнтований у чуттєву сферу людських переживань. З-поміж кращих зразків інтимної та медитативної лірики цього періоду — «Кондуктор», «Ніч», «Заплети косу міцніш!». Значний психологізм певною мірою став наслідком студіювання у відомого психолога Бехтєрєва. Творчий доробок цього періоду дуже плідний — збірки «П’єро здається» (1918), «П’єро кохає» (1918), «Дев’ять поем» (1918), «Дві поезофільми» (1919). Варто зазначити, що нахил до імпре­сіоністичних та символістських мотивів, продиктованих темою кохання, Семенко маскує за П’єро — ліричним героєм, близьким до внутрішніх душевних почувань самого поета. Перший том пов­ного зібрання М. Семенка має назву «Арії трьох П’єро». Третій

Михайль Семенко бере активну участь у суспільному житті літературної України: організовує футуристичний рух у мисте­цтві, видає «Універсальний журнал» (Київ, 1918, виходить лише

2   номери), журнал «Фламінго», у виданні якого бере участь художникА. Петрицький (1919), «Альманах трьох» (Київ, 1920, за підписами М. Семенка, О. Слісаренка, М. Любченка), одне число «Катафалка искусства» та багато ін. Кожне з цих видань гуртувало довкола себе здібну творчу молодь. Саме в них дебю­тували пізніше такі відомі письменники, як М. Бажан, Ю. Янов- ський, Р. Лісовський та багато інших. Представлені в періодич­них виданнях та в збірках поезії були досить різнобарвними за жанрово-стильовою тематикою, але тема стихії міста була домі­нуючою темою Семенка-футуриста.

Своєрідність урбаністичної тематики Семенка, яка вирізняє його з-поміж усіх інших футуристів, полягає у введенні до тек­сту твору науково-технічної термінології, розмовно-побутової лек­сики, синтаксичних ускладнень, а також у майстерному переході від узагальненого до конкретних образів-елементів міста («Ліх­тар», «Тротуар», «Вулиця»). В. Коряк з цього приводу зауважив, що М. Семенко всією творчістю «Споруджує в українській поезії культ урбанізму». Паралельно з творчістю М. Семенко й далі розробляє теорію футуризму. Організовує групи «Ударна група поетів-футуристів» (1921), «Аспанфут» (Асоціація панфутурис- тів, 1921), редагує цілу низку футуристичних одноденок. Заради літератури він навіть жертвує відповідальною партійною посадою, для чого взагалі виходить із партії.

1922 р. він проголошує панфутуристичну теорію, за якою кла­сичне «академічне» мистецтво, досягнувши вершини розвитку, починає агонізувати. А тому, каже Семенко, не треба чекати, поки воно відімре, треба деструктурувати його, аби з уламків сконструювати нове — метамистецтво (надмистецтво).

1924 р. виходить ще одна збірка — «Кобзар», у якій були зібрані твори поета 1910-1922 рр. У протиставленні Шевченко- вому «Кобзареві» — намагання показати суть різниці між літера­турами XIX і XX ст. Нові книги М. Семенка мають назви «Степ»

(1927)   ,          «Маруся Богуславка» (1927), «Малий Кобзар і нові вірші»

(1928)  — поет і далі вперто дратує колег-опонентів по творчій ниві, знову презентуючи свої супре-, футуро- і кубо-поезії, хоча поруч із ними знаходимо й традиційні віршові форми («Океанія», «Туга», «Атлантида» тощо).

У цей час футуризм як літературний напрям зникає. Він вичерпав себе як система ідейно-естетичних настанов, а цікаві елементи його поетики були відкинуті задекларованими проле­тарською літературою естетичними принципами, як шкідливі та антирадянські. Примушений ідеолого-політичною системою «зректися» футуризму, М. Семенко поступово відходить від літе­ратурного процесу. Аби якось засвідчити свою належність до пое­тів, він ще пише принизливий вірш «Починаю рядовим», який був сприйнятий критикою як свідоцтво остаточного краху футу­ризму, що й засвідчив сам лідер цього напряму.

Частково вихід із скрутного становища М. Семенко знаходить у звертанні до жанру памфлету та віршів гострого соціального зна­чення, що імпонувало його гострослів’ю й дотепності. 1930 року виходить збірник памфлетів та віршів М. Семенка «Європа і ми», в якій іронія автора межує з сарказмом.

Збірка публіцистичних віршів «Міжнародні діла» (1933) за ідейно-тематичним наповненням уже нічим не відрізняється від літератури колег: «як усі, М. Семенко прославляє СРСР та викри­ває націоналістичний світ». Єдиний твір, що заслуговує на більш пильну увагу,— поема «Німеччина» (1936), у якій автор у гостро сатиричній формі порушує проблему загрози фашизму. Ідейні та художні цінності поеми свого часу відзначив Ю. Смолич: «Таку річ, на такій висоті поетичного слова і образу, міг дати письмен­ник високої загальної культури, широкої ерудиції і багатого жит­тєвого досвіду».

23 квітня 1037 року в Києві відбувся творчий вечір М. Семенка. А через три дні його заарештували. У зв’язку з тим, що поет меш­кав у Харкові, а до Києва часто навідувався, було навіть підготов­лено два ордери на його арешт. Семенка звинуватили в «актив­ній контрреволюційній діяльності», і надломлений морально й фізично письменник, як свідчать протоколи допитів від 4, 7, 8 травня 1937 року, «зізнається» в усіх пред’явлених обвинува­ченнях: спроба скинути Радянську владу в Україні за допомогою німецьких фашистів та ін. Зізнання він написав під диктовку

23 жовтня 1937 року було винесено вирок — розстріл. Того самого дня вирок було виконано.

1. 3.   Словникова робота

Футуризм — авангардний напрям у літературі й мистецтві, що розвинувся на початку XX століття в основному в Італії й Росії.

У живописі й скульптурі італійській футуризм став предте­чею багатьох наступних художніх відкриттів і течій. Так, Боч- чоні, який використовував у своїй роботі одразу кілька матеріалів (скло, дерево, картон, залізо, шкіру, одяг, дзеркала, електричні лампочки й т. д.) став попередником такого сучасного на сьогодні напряму в мистецтві, як поп-арт. У своїх футуристичних роботах Балла прагнув до об’єднання форми, кольору, руху й звуку.

На світогляд футуристів великий вплив мали філософські погляди Ніцше з його культом «надлюдини» та Бергсона, який стверджував, що мозок може осягати все закостеніле й мертве.

Футуризм — це мистецтво антигуманізму, яке має відбити настання часу техніки. Спрямування футуризму можна виразити трьома «М»: місто, машина, маса. Дві головні ознаки футуризму: по-перше, нове мистецтво зовсім не цікавиться людиною. Психо­логізм оголошується анархізмом. Психологізм — характерна риса міщанської літератури, яка вмирає. Якщо цікавить душа — пізнай машину. По-друге, для цього мистецтва характерний виключний динамізм, опоетизування руху, швидкості, зорові пошуки засобів зображення руху. Зупинка є злом, отже — футуристи вживали такі принципи динамізації («прискорення») свого художнього тексту: тексти записувалися без розділових знаків, без великих і малих букв. На думку футуристів, найбільше перешкод для руху роблять прикметники й прийменники. На перший план висува­ється дієслово. Футуризм — це тотальне заперечення, у тім числі й естетства. Музикою міста вважався шум міста. Панувала пое­тизація потворного, антиестетизм: деякі футуристи, наприклад, видавали свої твори на шпалерах.

До Першої світової війни футуризм в індустріально відста­лій Україні не мав сприятливого ґрунту. Але вже 1913 р. лідер українського футуризму Михайль Семенко видав збірку поезій «Prelude», а 1914 р.— «Дерзання» і «Кверо-футуризм»; за роки революції він видав ще 8 збірок. Він був засновником низки українських футуристичних угруповань і журналів: «Флямінґо» (1919-1921), «Аспанфут» (1921-1924) у Києві, а після переїзду

Крім згаданих, існували ще й менші локальні гуртки футурис­тів: у Харкові «Ком-Космос» (1921), в Одесі «Юголіф» (з участю місцевих російських футуристів), у Москві «СІМ» («Село і місто», 1925), що об’єднувало українських письменників у РСФСР. Орга­нами футуризму в 1920-х рр. були ще «Семафор у майбутнє», «Катафалк искусства» (російською мовою) і «Гольфштром».

Деструкція — руйнування структури будь-чого.

Період панфутуризму у творчій біографії Михайля Семенка пов’язується, перш за все, з надзвичайно плідною діяльністю в плані розробки теоретичного підґрунтя нової течії. Перебува­ючи в контексті актуальної на той час тези про смерть мистецтва, Михайль Семенко формулює свою теорію «деструкції» світового мистецтва й розуміння футуризму, як перехідної ланки від мис­тецтва минулого до майбутнього. Процес розкладу світового мис­тецтва, його деструкція, має, на думку М. Семенка, змінитися конструктивним процесом формування нової культури.

«Матеріал поезії — слово як таке — підпало під енергій­ний процес деструкції… Слово розкладене й використане з усіх боків — як поняття, символ, образ, фарбова пляма, тональний звук і, нарешті, як прозаїзм»,— писав наприкінці 20-х років минулого століття керманич українського футуристичного руху Михайль Семенко.

Його «деструкція» насправді виявляється в небагатьох віршах- маніфестах, покликана прагненням здійснити велику справу —

1. 4.   Виразне читання вірша «Місто»
2. 5.   Бесіда з учнями

• Опишіть свої враження від прослуханої поезії. Ще експери­мент зі словом, звуком)
• У поезії визначте, які образи (зорові чи слухові) переважа­ють? Прокоментуйте свій вибір. (Звуки справді відобража­ють поспіх, шум, гамір, суєту великого. Гримкотить транс­порт, шумлять заводи, йдуть дими, а люди живуть своїм життям — кохають, хворіють, радіють)

1. 6.  Читання віршів «Бажання», «Запрошення»
2. 7.  Аналіз творів

Коментар до виучуваних поезій

Провідним поетичним образом у поезії М. Семенка є місто. Його він оспівував у кількох поезіях з однойменною назвою. Ці твори мають другу назву за першим рядком: «Вдихаю я тонку отруту…», «Блимно і крапно», «Сонце освітлювало…», «Зойк- но вилітали…», «Вечір подощовий…», «Місто мокре», «Ось те сте…». А також у віршах із надзвичайно промовистими назвами, що відображають міську атрибутику: «Будинки», «Тротуар», «Улиці», «Асфальт», «В кафе». Михайло Семенко захоплюється міськими пейзажами, із задоволенням удихає запах бензину, обожнює швидкий рух, який він називає «життєрухом», любить посидіти з друзями в кав’ярні, сходити в кіно, яке входило тоді в моду. У поезії він головним критерієм вартості вважає оригі­нальність думки й словесну гру. Навіть із назв творів Михайла Семенка можна зрозуміти, що він є прихильником неологізмів. Про значення багатьох таких слів читач легко здогадується, а над деякими доводиться задуматись. Твори М. Семенка три­мають читацьку думку в постійному напруженні, тому їх цікаво читати й аналізувати.

Візьмімо, наприклад, вірш «Бажання». Тільки такий оригі­нальний митець, як Михайло Семенко, міг поставити таке без­глузде, на перший погляд, запитання:

• Чому не можна перевернути світ?
• Щоб поставити все догори ногами?

Вірш «Запрошення» — це звернення до прийдешніх поко­лінь. Поет усім тим, хто хоче його «духа визвать» обіцяє пока­зати безліч світів «оригінальних і капризних», безліч шляхів, а також відчинити замкнуті двері. Михайлові Семенку вдалося перемогти «всі стихії й дощі», тому, звичайно, прогулятися з ним уночі було б цікаво.

Таку ж цікаву прогулянку обіцяє поет і в другому вірші з ана­логічною назвою «Запрошення». Цього разу він пропонує підня­тися на Батиєву гору, бо там « гарно », « симпатично й різнобарвно ». Поет знає, що дехто дивиться на футуристів «як на звірів», проте він хоче подолати таке несправедливе ставлення з боку суспіль­ства до нього і його друзів, прагне довіри й доброзичливості з боку читачів, він пише:

Люди ми сильні, молоді, сміливі —

Не боїмось нікого й бажаємо усім добра.

• Визначте образ ліричного героя вірша «Бажання». (Ліричний герой горить бажанням перетворити світ, він уявляє собі, що все буде раціонально, з користю: зорі — дітям, барви — гар­ній дівчині, щоб її покохав хлопець. Герой сповнений радості життя, яку дає природа — гамірливий ярмарок, і напівіро- нічно, напівжартівливо скаржиться, що в неї немає ладу, якого б йому хотілося)

1. 8.   «Відкритий мікрофон»

(спонукання до висловлення власної думки)

Прослухавши поезію «Запрошення», бачимо, що ліричний герой уявляє себе духом із потойбіччя. Він говорить про те, наскільки життя таємниче й загадкове, скільки в ньому доріг, котрі треба подолати, який різноманітний у людини вибір. Пі­знати оте буття й небуття — це дійти «до останнього пункту», від­чинити «двері замкнуті». Не кожний на це зважиться, адже чека­ють на мандрівника «всі стихії й дощі». Прогулятися в пітьму, спробувати осягнути таємниці життя й запрошує читачів поет разом зі своїм ліричним героєм.

• Уявіть, якими репліками могли б ви обмінятися з ліричним

героєм поезії під час «подорожі в пітьму»?

• Висловіть свої погляди на життя та його вибір.

1. IV.   Закріплення вивченого матеріалу
2. 1.   Рольова гра

Від імені письменника розказати про такі етапи його життя:

• здобуття початкової освіти;
• перший поетичний дебют;
• другий період творчості;
• активна участь у суспільному житті літературної України.

1. 2.   Виступ учня-«дослідника» («У світі цікавого» — див. додаток)
2. 3.   Робота з термінами

Для характеристики авангарду в українській поезії 1920-х років виберіть відповідні терміни й поясніть їх значення:

• футуристичні угрупування;
• бароко;
• урбаністичні мотиви лірики;
• літературні організації;
• авангардні тенденції;
• імпресіонізм.

1. V.  Домашнє завдання

1. Вивчити біографію М. Семенка.

2. Уміти аналізувати твори письменника.

3. Підготувати повідомлення про неокласиків.

Додаток до уроку

У світі цікавого (виступ учня-«дослідника»)

Азіатське походження Михайла Семенка — факт загальнові­домий. Анатоль Петрицький залишив нам словесний і акварель­ний портрети лідера українського футуризму: «І ось Семенко. Це людина малого зросту, і під час зустрічі з ним перше, що кидається в очі, це величезна шевелюра волосся, покрученого, як в негра. Коли ви довго приглядаєтеся до нього, помічаєте пару косих очей китайця,— я думаю, що пояснюється це тим, що його мати довгий час жила як не в Японії, так у Владивостоці. Одягався Семенко завжди зі смаком, костюм, що він його найбільше поважав, був світло-сірий і мав на собі плями,— такий, який часто носять бувші греки і турки в екзотичних кафе Одеси. Я і зараз уявляю,