Навдивовиж різноманітний талант С. Гординського формувався в духовній атмосфері, що панувала насамперед в родині майбутнього поета, художника, мистецтвознавця, котрий народився ЗО грудня 1906 р. в Коломиї. Від свого батька Я- Гординського, відомого вченого та педагога, він успадкував інтелектуальну пристрасть та тонкий естетичний смак, невтоленну жагу пізнання.
Грунтовна освіта, здобута в престижній академічній гімназії (Львів), навчання малярству у мистецькій школі О. Новаківського (відділ Українського тайного університету у Львові) виявились недостатніми для жадібного до знань і творчості юнака, його шлях прослався до Берліна. Там С. Гординський студіював у візантолога професора В. Залозецького, а невдовзі — в Академії Жуліана та Модерній академії кубіста Фернана Леже в Парижі Зба гачений ідеями тогочасного авангардизму «неовізантолог», С. Гординський, повернувшись до Галичини 1931 р., заснував разом з художниками II. Ковжуном, Я. Музикою та М. Осінчуком Асоціацію Незалежних Українських Митців (АНУМ), на рахунку якої збірник «Екслібрис», близько тридцяти виставок, де експонувалися їхні роботи, а також полотна Пікассо, Модільяні, Деррена та ін. Це угруповання видавало журнал «Мистецтво» (1932—1937), редагова ний С. Гординським, довкола якого гуртувалися митці модерних напрямків. Поет і художник працював водночас співредактором разом з літературознавцем М Рудницьким часопису «Назустріч» (1934—1939). На сторінках названих періодичних видань з’являлися його статті та рецензії про вітчизняне та світове, традиційне та новітнє малярство. С. Гординський — автор монографій «Микола Глушен- ко» (1934), «Тарас Шевченко — маляр» (1940), а також книжок про творчість П. Ковжуна (1944), О. Грищенка (1964), В. Цимбала (1971), Л. Моложанина (1984) — автора пам’ятника Т. Шевченку у Вашингтоні та ін Серед цих праць С. Гординського найпомітніша — про всесвітньо відомого українського авангардиста О Архипенка (1960), динамічна скульптура якого синтезувала традиції українського мистецтва, починаючи від трипільських часів, та пошуки новоєвропейського модернізму. С. Гординський завжди намагався знайти спадкоємні, генетичні лінії сучасного мистецтва. Добре відоме його захоплення візантійським стилем, що зумовило появу окремих аналітико- |
423 |
ілюстративних видань «Українські церкви в Польщі, їх Історія, архітектура» та «Українська ікона XII—XVIII ст.», а також позначилось на його роботах, зокрема монументальних розписах Софійського собору в Римі, вплинуло на його живопис та графіку, що сприймається у контексті авангардизму.
Таке ж органічне переплетення стильових струменів спостерігається і в поезії С. Гординського, продемонстроване дебютною, ним же оформленою збіркою «Барви й лінії» (1933). Смілива асоціативність притлумлювала її стильову еклектику, де нагромаджувались романтизовані елементи футуризму, «неокласицизму» та неоромантизму. Змістове коло замикалося переважно на темі мистецтва, помітне місце у книжці посідали «Листи з Парижа», пройняті пафосом творчого неспокою, атмосферою богемного життя та «парнасизму». Поет усвідомлював свою причетність до європейської культури, якою збагачувався сам і збагачував нею українську лірику, ставив перед собою високі художні критерії, сумірні з правдою життя. Про це, зокрема, йшлося у сонеті «Автопортрет»: Одного лиш боюсь: впадати в трафарет. Аж надто в нас кому затуплювали пера! Я хочу, щоб кохав однаково поет І буревій доби, і квіти, і хмародера. Та найважніше, щоб, зриваючись у лет, Мав кришечку бодай фантазії Бодлера! Водночас поет спирався на версифікаційний досвід Великої України, що розкрився у період духовного відродження 20-х рр., постійно експериментував з художнім словом, ритмомелодикою, урізноманітнював поетику тощо. Те, що Товариство українських письменників та журналістів, яке дотримувалось високих естетичних принципів, відзначило С. Гординського за книжку «Барви й лінії», свідчить, що вона була помітним явищем у тогочасній літературній Галичині. Наступні його збірки («Буруни», 1936; «Слова на каменях», 1937; «Легенди гір», 1939, «Вітер над полями», 1938; «Сім літ», 1939) —то шлях напруженого внутрішнього вдосконалення, кристалізації стилю, намагання поєднати полюси романтики та «парнасизму», що постали в «Барвах й лініях». Ліричний герой С. Гординського — мрійник і мандрівник, він протистоїть убогому животінню обивателя, подеколи епатує його смаки в дусі А. Рембо, М. Семенка чи О. Близька («Цей вечір прослиза, бездарний і тяжкий — заледенілий труп з топельницької морги»), при цьому ніколи не втрачає своєї інтелігентності. Та «нео |
434 |
романтичні» пристрасті не були визначальними для С. Гор- динського, вони врівноважувались «мармуровим спокоєм», витонченим спокоєм французького «парнасизму». вплив ■-ікого він зазнав на собі. Не обминуло його лірилу і за хоплення творчістю київських «неокласиків». Однак спроба поєднати відмінні стильові тенденції була для нього не досить ефективною, призвела швидше до зовнішнього ефекту, на відміну, скажімо, од ІО. Клена, який все-таки досяг синтезу романтичної пристрасті та гармонії, обстоюваної «неокласиками». С. Гординський домігся такої єдності вже в поемі «Сновидів» (1938), в якій змальовано історичну долю України.
Повоєнна збірка «Вогнем і смерчем» (1947) —безперечне досягнення поета, не лише митця, а й громадянина, перейнятого болями й надіями українського народу, на терені якого велося найстрашніше в історії людства протиборство між двома імперіями зла. Пекло війни загострило смак життя і смерті, призвело до переоцінки морально-етичних, релігійних та інших гуманістичних цінностей, коли світ розколовся в апокаліптичній агонії (вірш «Апокаліпсис»). Вірш «Христос» типовий у цьому аспекті: Вже замало нашим устам білого тіла Твого: Ах, скажи це вогнистим пером записати Маркові, Що на барикадах своїх щоденних Голгот Самі випиваємо вино своєї жертовної крові. Лірична інтонація С. Гординського при цьому стає енергійною, ритміка — пружною, пафос — вольовим. С. Гординський збагатив українську літературу художніми перекладами. Помітним явищем стала його антологія «Поети Заходу» (1961), яка охопила не лише твори, починаючи від Горація, що складають духовну скарбницю світового мистецтва, а й ті, які пов’язані з українською тематикою (Г. Аполлінер, В. Гюго) чи асоціюються з нею (Ш. Бодлер, Гельдерлін). С. Гординський видав також у власних перекладах повну збірку поезій Ф. Війона (1973). Неоціненне значення має участь С. Гординського у поширенні творів репресованих сталінським режимом письменників— М. Зерова, М. Куліша, Т. Осьмачки, О. Близька, Є. Плужника та ін., що свідчить про безперервність розвитку української духовності всупереч об’єктивним обставинам, часто штучно розбудованим на його тернистому шляху. Багато зусиль доклав С. Гординський також у популяризації поетичної спадщини Б.-І. Антонича, «Зібрані твори…» якого він видав у 1967 р. разом з літературознавцем і поетом Б. Рубчаком. |
У доробку митця — кілька варіантів перекладів «Слова про Ігорів похід» (1936, 1947, 1950, є ще один, щойно завершений) та літературознавчі розвідки цієї історичної пам’ятки.
С. Гординський, живучи у Франції, залишався українцем і митцем, тісно пов’язаним з рідною землею, її культурою, літературою, мистецтвом. |