філософічну спрямованість і психологізм; розвивати вміння учнів задумуватися про вічні істини, про здатність людини протистояти уніфікації й насиллю над індивідуальністю; виховувати любов до поезії. Тип уроку: вивчення нового матеріалу

Обладнання: портрет Ліни Костенко, примірники її творів, епі­граф до уроку.

Так чого ж я шукаю і чим я жива Велемовний світ, велелюдний.

Ви поезія, вірші?

Чи тільки слова?

Л. Костенко

ПЕРЕБІГ УРОКУ

1. Організаційний момент
2. Мотиваційний етап
3. Повідомлення теми, мети й завдань уроку
4. Актуалізація опорних відомостей учнів
   1. 1.   Перевірка виконня домашнього завдання учнями. Тести
   2. 1.   Рік народження

А 1940 Б 1931 В 1930 Г 1936 Д 1935

1. 2.    1956 р. закінчила з відзнакою вищий навчальний заклад

А Московський літературний інститут імені М. Горького Б Київський педагогічний інститут В Московський педагогічний інститут Г Київський літературний інститут Д Харківський національний університет

В

Г

д

1. 3.    Ліна Костенко належить до
   А Київської ніколи поетів

Нью-Йоркської групи
Шістдесятників
«Празької школи» поетів
Неокласиків

4.1968 р. написала листи на захист
А М. Косіва
Б О. Заливахи
В І Світличного
Г І. Драча
Д В. Чорновола

1. 5.   Збірку «Поезії» в діаспорі видано

А 1968 Б 1969 В 1970 Г 1979

1. 6.   Збірка віршів «Над берегами вічної ріки» вийшла

1. 7.   Рік видання роману «Маруся Чурай»

А 1977 Б 1978 В 1980

1. 8.   Місце народження поетеси
   А с. Обухів на Київщині
   Б м. Лубни на Полтавщині
   В м. Охтирка на Сумщині
   Г м. Ржищів на Київщині
   Д м. Сосниці на Чернігівщині
2. 9.   Рік переїзду родини до Києва
   А 1936 Б 1935 В 1940
3. 10.   Рік видання збірки «Наповторність»

А 1977 Б 1980 В 1987

1. 11.   Книга «Сад нетанучих скульптур» з’явилася друком
   А 1980 Б 1977 В 1987 Г 1979 Д

12. Назва твору від авторства якого відмовилася Ліна Костенко
А «Циганська Муза»

Б  «Горохове плем’я»

В  «Чекаю дня, коли тобі скажу»

Г  «Записки українського самашедшого»

Д  «Перевірте свої годинники»

1. Взаємоперевірка учнями робіт. Підбиття підсумків
2. Читання віршів Ліни Костенко напам’ять (2—3 вірша)
3. Прочитати написані листи письменниці

1. Вивчення нового матеріалу
2. Вступне слово вчителя

Ліна Костенко — тонкий лірик, авторка прекрасних віршів, ніжних, чаруючих.

Творчість Ліни Костенко не розмежуєш на інтимну та гро­мадянську: настільки тісно переплелися особисте та суспільне, настільки органічно вони вживлені в художнє полотно й до пев­ної міри навіть живляться одне одним.

Безкомпромісність — ось пароль її поезії. У часи, коли ідео­логічний контроль над словом і думкою людини після короткої хрущовської «відлиги» знову став тотальним, від Ліни Костенко вимагалося бути такою, як усі.

У поезії чується бунт проти стандартизації, спрощення, примі­тивізації людини. Неповторність — ось друге з ключових понять, смислових знаків волелюбної музи Ліни Костенко.

Людмила Тарнашинська писала: «Покликання поета — не тлу­мачити, не з’ясовувати, а передавати в слові своє відчуття часу, його ритм, а його аромат, так само, як не взаємообумовленність

• •                       и                  и                       •                  т • о

того, що ми звемо минулим, торішнім та и майбутнім». І дійсно, поезія Ліни Костенко відтворює плинність часу, кожної миті, яку вона благословляє:

Звичайна мить Звичайна хата з комином На росах і дощах.

Настояний бузок

Оця реальна мить

Вже завтра буде спомином,

А післязавтра — казкою казок.

1. Аналіз творчості

Основні мотиви її творчості — це:

• історія нашого народу;
• єднання людини з природою;
• філософічність буття;
• тема поет і поезії;
• тема кохання;
• тема війни;
• тема творчої праці;
• тема моралі тощо.

Вражає читача щирість висловленої думки, емоційність слова, за допомогою яких розкривається людська душа. І саме над нею найчастіше замислюється письменниця, її хвилює те, що спотво­рює душу, що знищує життя:

Не так цензура та гірка,

Як самознищення поета Брехнею власного рядка.

Ліна Костенко — справжній майстер художнього світу. Вона філософськи осмислює зміст життєвих проблем, розкриває най­суттєвіші почуття людини, її неповторність і складність, супереч­ливість і красу. У її ліриці звучать і мотиви Великої Вітчизняної війни, і роздуми про важливість творчої праці, бажання залишити по собі добру пам’ять, любити людей і природу, берегти їх.

Вірші поетеси наповнені філософською наснагою роздумів про роль мистецтва, відповідальністю митця перед часом, своєю совістю. Костенко засуджує нещирість, пристосуванство й, без­умовно, возвеличує народ, Вітчизну, кохання.

Тематичний обрій поетеси досить широкий. Самобутність її в тому, що вона художньо осмислює загальнолюдські цінності.

Від літератури «соціалістичного реалізму» вимагався тоталь­ний мажор — у ліриці ж Ліни Костенко нерідко переломлювалися драматичні колізії буття. І це, загалом, фундаментальна особли­вість її таланту — трагедійний характер світовідчування. У своїх віршах вона й справді промовляє «від імені болю» (А. Макаров).

Філософська лірика

З великою тривогою Ліна Костенко закликає нас жити в зла­годі й любові. Як заповіт, звучать її слова: «Не відступитися й не покласти лжу на струни». Не можна зрікатися високих іде­алів наших предків, власної культури й мови. Проблеми мови порушені поетесою в кількох її віршах. Найдраматичнішим у поезії «Біль єдиної зброї» є те, що рідній «трагічній мові» труну «не тільки вороги, а й діти власні тешуть». Отаких без­батченків чимало ще й сьогодні «на нашій — не чужій землі». Названа поезія сильна вірою поетеси в те, що дух народу і її мову не вбити нікому:

Безсмертна мова! Ти смієшся гірко.

Ти ж в тій труні й не вмістишся, до речі.

Вони ж дурні, вони ж знімали мірку

З твоїх принижень — не з твоєї величі.

Поезія Ліни Костенко художньо осмислює загальнолюдські вартості, примушує задуматись над тим, що залишає по собі людина. Думки про справжні цінності, про сенс у житті, духовність і бездуховність порушено у вірші «Вже почалось, мабуть, май­бутнє». Тут читаємо: «Шукайте посмішку Джоконди, вона ніколи

У поезії Ліни Костенко є свої лейтмотиви, тобто наскрізні теми, образи.

Уже в перших збірках поетеси болісно зазвучав мотив дитин­ства, убитого війною. Потрясіння, пережите поколінням її ровес­ників у роки фашистської навали, довго мучило пам’ять, відлу­пившись у низці поетичних творів.

Нелегка творча доля Ліни Костенко зумовила появу в її поезії мотиву морального стоїцизму митця, який став на прю зі «світом». Недарма серед її супутників і співрозмовників бачимо Сковороду, Шевченка, Пушкіна,— тих, кого світ ловив, але не впіймав…

Найбільше гармонії та душевної злагоди — у тих віршах Ліни Костенко, де домінує мотив єднання людини з природою.

Тема відпочинку душі серед гармонійної природи, частиною якої є й сама людина, переростає, отже, у мотив апокаліпсису, зникання життя, викликаного людською нерозумністю.

Певно, несподіванкою для давніх читачів Ліни Костенко була поява в її ліриці останніх років мотиву прощання із селянською Атлантидою, «останньою в світі казкою».

Для кожної людини надзвичайно важливими є вміння радіти життю, його незвичайним і буденним подарункам. Ліна Костенко щедро наділена оцим даром радості, умінням відчувати неповтор­ність кожної хвилини, талантом ділитися з усіма своєю трепет­ною любов’ю, своїм щастям буття. Для неї «благословенна кожна мить життя на цих всесвітніх косовицях смерті», вона вдячна за кожен прожитий день: «Вечірнє сонце, дякую за день!».

Пересічна людина не помічає краси навколишнього світу. Ліна Костенко здатна віднайти прекрасне у найнепримітніших речах:

О                                              •       «V    •                          ••                                •       •        тт

«якиись листочок осінній, і вже стоїш в потрясінні». У своїй любові до всього сущого вона ніби зливається з природою, стає гармонійною й невід’ємною її частиною:

Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.

X                                               •                                      о                                             •

І, може, це і є моя наивища сутність.

Поетеса любить перебувати наодинці з деревами й квітами, відпочивати в лісі, біля озера чи річки. У ці дорогоцінні хви­лини очищається душа, сповнюється любові й прощення, гли­бокого розуміння одвічної мудрості й природи, «непорушності віковічних устоїв духовного єства людини, людяності, краси» (Б. Брюховецький).

У пейзажній ліриці Ліни Костенко часто зустрічаємо слово «люблю». Природа, ніби відчуваючи настрій людини, приймає її болі й страждання, наснажує світлою радістю й тихим умиротво­ренням, дарує відчуття скороминущості суєтного людського життя

и •  •          ••      •  • ни

и вічності навколишнього світу, і поетеса відповідає ш любов ю й вдячністю:

Мене ізмалку люблять всі дерева,

І розуміє бузиновий Пан,

чому верба, від крапель кришталева,

мені сказала: «Здрастуй!» — крізь туман.

Чому ліси чекають мене знову, на щит піднявши сонце і зорю.—

Я їх люблю. Я знаю їхню. мову.

Я з ними теж мовчанням говорю.

Якщо, за визначенням В. Панченка, ріка у творах Ліни Кос­тенко є символом стоїцизму, то ліси, сади, взагалі дерева — сим­волом торжества життя. Природа для Ліни Костенко така ж оду­хотворена, як людська душа. Рідкість із зеленим світом — це спорідненість з духовним космосом нашої планети, гостре від­чуття неподільності всього живого. У вірші «Послухаю цей дощ» про це сказано дуже чуйно й водночас відверто:

Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю.

Він добре вам зіграв колись мою присутність.

Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.

Та, може, це і є моя найвища сутність.

Природа, особливо дика, вільна й свавільна, для Ліни Кос­тенко щось значно більше, ніж просто група дерев чи стихія. Це окремий світ у світі, до речі, завжди набагато щедріший і чисті­ший від людського.

Інтимна лірика

Емоційним багатством відзначається й інтимна лірика Ліни Костенко, пронизана мотивом любові як прекрасної стихії ніж­ності й осяяння душі. У книзі «Вибраного» вона складає розділ «Безсмертним рухом скрипаля».

Люблю до оніміння, до стогону, до сліз…

Це дуже характерні для інтимної лірики Ліни Костенко рядки з вірша «Недумано, негадано». Ще й тим характерні, що в них — бунт проти ерзац-почуттів, напівлюбові, лукавства й роз­рахунку.

Такі сади були тоді розхристані.

І вся в гірляндах, як індійська жриця,

Весна ряхтіла в іскорках роси.

Плакучі верби не могли журиться,

Такі були у іволг голоси!

На перший погляд здається, що про кохання тут не сказано жодного слова. Але це поверхове враження. Насправді ж тут кожне слово промовляє про любов. Навіть не промовляє, а кри­чить, шаленіє. Бо йдеться про свято любові. У поетеси немає слів, які про це свято сказали б прямо. Тому вона показує захмелілу від щастя природу — розхристані, немов сп’янілі від весняної повноти життя, сади, гостру свіжість вранішньої роси, що виблис­кує під першими сонячними променями, бентежно-радісний спів птахів, що не дають журитися навіть плакучим вербам. «Настрій» природи абсолютно відповідний настрою сповненої любовними почуттями героїні.

Але, як це завжди буває в Ліни Костенко, найбільш вражаючі рядки — у фіналі твору. Саме вони надають довершеності:

А під вікном цвіли у нас троянди,

Не вистачало трішечки доби А на дошку прозорої веранди Ходили то дощі, то голуби…

Це дає нам відчуття, і бачення середовища, у якому перебу­вали двоє сп’янілих від щастя людей, їм так було добре вдвох, що вони не могли набутися один з одним — «не вистачало трі­шечки доби». При всій зовнішній простоті, остання фраза надає поезії остаточної довершеності.

Якщо все ж таки спробувати схарактеризувати любовну лірику Ліни Костенко зі змістового боку, то треба відзначити, що вона містить досить широкий емоційний спектр цього почуття — від його найвищої піднесеності, своєрідного «піку» почуттєвого під­йому, коли любов, здається, набуває ознак близької до божевілля навіженості, до більш спокійних, навіть пригасаючих станів. Почнемо з поезії, у якій любов — невгамовна пристрасть:

Спини мене отямся і отям,

Така любов буває раз в ніколи.

Вона ж промчить над зламаним життям,

За нею будуть бігти видноколи.

Вона ж порве нам спокій до струни,

Вона ж слова поспалює вустами.

Спини ж мене, спини і схамени,

Ще поки можу думати востаннє,

Ще поки можу, але вже не можу.

Робота з відомостями з теорії літератури План аналізу художнього твору (орієнтовний):

1. 1.   Історія створення.
2. 2.   Тематика (мотиви в ліричному творі).
3. 3.   Ідейна спрямованість твору, його пафос.
4. 4.    Жанр, його особливості.
5. 5.   Головні герої та їхня характеристика (ліричний герой у лірич­ному творі).
6. 6.   Особливості композиції: сюжет (ця особливість стосується неліричного твору), позасюжетні елементи.
7. 7.   Мовно-виражальні засоби у творі.
8. 8.    Місце твору в доробку письменника, національній (світовій) літературі.
9. 3.   Теорія літератури

Образи-архетипи — це образи, які вийшли за межі своєї епохи й набули загальнолюдського значення.

1. 4.    Аналіз поезії Ліни Костенко. Міні-дослідження (робота в групах) Перша група

Пейзажна лірика «Я вранці голос горлиці люблю».

Друга група

Інтимна лірика «Недумано, негадано…».

Третя група

Філософська лірика «Хай буде легко. Дотиком пера…». (Вірш Ліни Костенко «Хай буде легко…» — філософський етюд про пам’ять, про почуття, про відчуття життя, у якому переміша­лися чорне й біле, добро й зло. Людині потрібне інколи не лише солодке, а й гірке, не лише світле, а й темне, щоб більше поці­нувати те добре, світле, що є.)

1. Закріплення знань, умінь та навичок
   1. 1.   Бесіда

• Так у чому полягає особливість індивідуального поетичного стилю Ліни Костенко? (Особливості індивідуального поетич­ного стилю: філософічність, історизм мислення, вишукана традиційність, висока культура поетичного вислову, інте­лектуальність, «заряд актуальної публіцистичності»)
• Які почуття у вас виникали, коли читали ці твори?