ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ XX СТОЛІТТЯ. Книга перша. За редакцією Віталія Григоровича Дончика

Олекса Стефанович (1899—1970)

Уже перші, надруковані на початку 20-х років XX ст., вірші О Стефановича привернули увагу літературних кіл української еміграції у тогочасній Чехословаччині. Згодом він зажив слави одного з найталановитіших поетів «празь­кої школи», але його замкнутість, самоізольованість і, оче­видно, особлива вимогливість, не дали змоги помножити її, самоутвердитись уже в новій, другій еміграції, де він жив більш ніж скромно, опинившись фактично поза лі­тературним життям української громади. На Україну ори­гінальна поезія О. Стефановича не дійшла, не мала тут жодного відгуку й визнання.

Стефанович народився 5 жовтня 1899 р. в селі Милятині Острозького повігу на Волині в сім’ї православного свя­щеника. У 1919 р. закінчив Волинську духовну семінарію у Житомирі, та духовну стезю не обрав. 1922 р. виїхав д- Чехословаччини, там закінчив філософський факультет Празького Карлового університету (1928), відвідував та кож заняття в Українському вільному університеті, захис­тив докторську дисертацію на тему «А. Метлинський — поет» (1932). У Празі постійного заробітку не мав, терпів велику матеріальну скруту, підробляв домашнім учителем, різноробом. 1944 р. його силоміць вивезли в робітничі та­бори до Німеччини, де він прожив до 1949 р. Цього ж ро­ку прибув до США, працював робітником на фабриці в м. Буффало, навчав дітей в українській православній су* ботній школі, жив самотньо, убого. Помер 4 січня 1970 р.

За цими, зовні скупими фактами життя О. Стефано­вича приховане велике й напружене інтелектуальне життя поета, яке реалізувалося у його натхненній поетичній спад­щині. Друкуватися О. Стефанович почав 1923 р. в укра­


433

 

їнській емігрантській пресі — журналах «Мова Україна», «Веселка», «Український студент», «Студентський вісник», згодом у львівському «Літературно-науковому віснику». Перша його книжка «Поезії. Збірка І. (1923—1926)» ви­йшла у Празі в 1927 р. «коштом «Українського Союзу студентської еміграції з північно-західних земель України»; друга збірка поезій з’явилася теж у Празі в 1939 р. Живучи в США, О. Стефанович підготував до друку збірку «Кін- цесвітнє», яка за життя поета надрукована не була. Вони увійшли до «Зібраних творів» О. Стефановича (Торонто, 1975), упорядкованих Б. Бойчуком зі вступною статтею

І. Фізера.

Батьки готували сина до духовної кар’єри. Волинська духовна семінарія була російськомовним навчальним за­кладом і не дала майбутньому поету ані найменших знань української мови й літератури. Любов до рідної мови він успадкував від багька-українця та селянського оточення.

Потрапивши в еміграцію, О. Стефанович уже зробив свій вибір: Україна, її воля й державність. У Празі опинився в середовищі української інтелігенції, що гуртувалася на­вколо Українського вільного університету, Педагогічного інституту ім. Драгоманова, Української господарської ака­демії в Подєбрадах, Українського інституту громадознав- ства та інших культурних і видавничих центрів. У Празі тоді жили й працювали відомі українські письменники: О. Олесь, С. Черкасенко, Є. Малашок, О. Теліга, О. Ля- туринська, Ю. Дараган, Наталена Королева, О. Ольжич та інші письменники, які й сприяли тому, що молодий О. Стефанович став поетом, посів одне з провідних місць серед празької групи.

Перші друковані твори О. Стефановича ще позначені символістською поетикою й образністю, але досить швид­ко він знаходить свої теми і свою образну систему. Роз­маїтий тематичний діапазон його поезії підпорядковується індивідуальному світобаченню — особливо яскраво це від­образилося у «Волинських сонетах».                                  • ,

Барвисті, соковиті переважно краєвиди рідної Волині, картини селянського достатку, пахощі осіннього саду, осін­ні пейзажі краю відтворені ним зримо і конкретно. Осінь у Стефановича персоніфіковано в образах то княгині Ла­ди, гожої господині, смаглолицьої молодиці з круглими синіми очима, то сумної вдови, що підмальовує свою убогу хату. Та поруч із ліричним настроєм — реалії тогочасного життя.

Деякі ранні поезії О. Стефановича позначені літера­


434

 

турними впливами («Ілля Муромець на роздоріжжі», «Піс­ня чукчі»). Поет розробляє теми і образи давньої україн- ської історії та міфології, створює ремінісценції на сюжет ■•Слова о полку Ігоревім», блискучу версію «Плачу Яро- елавни». Звертається він до зловісного й загадкового мі­фологічного образу Дива, сприймаючи цього «чорнокри­лого», «людиноликого птаха» як провісника поразки Іго­ревих полків. Полісемія цього образу в поезії О. Стефа­новича очевидна. Якщо в ранніх поезіях Див є суто українським поганським божеством, то згодом він транс­формується в образ світового зла. О. Стефанович переки­дає містки від давнини до тривожної сучасності, і цей пе­регук віків стає чи не головною доменою його історіософ­ських візій.

Дві постаті з історії козаччини оспівані О. Стефанови­чем, це Петро Дорошенко й Богдан Хмельницький («До­рошенко», «Богдана стрічають»),— державні мужі, які найбільше зробили для реалізації ідеї незалежності Ук­раїни. Від них золота нитка пам’яті тягнеться до героїв Базару, Крут и Бродів («Крути», «До Базару», «Вічна слава», «До Бродів») і вершинних постатей українського національного духу — Сковороди, Шевченка, Гоголя, Оль- жича («Шевченко», 1928, 1936, 1964, 1965; «Гоголь», 1965; «О. Ольжичеві», 1942; «Ольжич», 1946; «Нам не знать, як згашено кров», 1949).

Найвищим злетом української державності в розумінні гіоета є княжа доба, а вже її відлунням стали козацькі часи й українська революція 1917—1920 рр. Свідок і учасник вікових визвольних змагань українців для О. Стефанови­ча — золотоверхий Київ над Дніпром, якому присвятив одну з перлин своєї лірики — вірш «Київ» (1937):

Підійнявся злотно—зелено,

А за тло — густа синьота.

Хай яка впаде вагота, її скине смагле рамено.

йшов Баїий на нього не двічі,

Та зникав туманом примар, —

Він стоїть, мов князь-володар, йому вічність дивиться в вічі.

Значне місце в його поезії посідає біблійна, релігійна тема, опрацьована на різних рівнях — від світлих різдвя­них віршів до глибоких філософсько-містичних роздумів про суть християнства і його трактування кінця світу. Ви­світлюється вона не в ортодоксально-догматичній, а в мо­рально-побутовій і філософській площинах із залученням народного розуміння важливіших подій всесвітньої історії.


435

 

Улюблені його теми — Різдво Христове («Різдво», «Різд­вяна казка», «Ялинка», «Різдвяне», «Свіжеє сіно, ясла кле­нові»), Великдень («Великоднє», «Впади, годино», «Вели­коднє», «Христос воскрес», «На Великдень»), колядки («Коляда»), яскраві євангельськії історії («Зачаття», «Бі­ля сфінкса», «Христос», «З євангелії», «Гетсиманія», «Зре­чення»), молитви («Молитва», «Чи на рідних полях», «Мо­литва», «Хай гнівна десниця скине»). Особливо вражаючі є змальовані апокаліптичні картини («З Апокаліпси», «День гніву»), написані 1942 р„ в розпал другої світової війни. О. Стефанович вкладає у події біблійної історії своє розуміння й сприйняття загальнолюдських цінностей. У кількох варіантах він створив образ хреста, що його «степи собі на перса із доріг кладуть» і який, розпростер­ши свої рамена над могилами, лежить на тлі України як «її проклятіє, злодух».

Біблійна тема у поезії О. Стефановича співіснує з язич­ницькою, дохристиянською українською міфологією, скла­дає своєрідне поетичне двовір’я, суголосне двовір’ю в на­родній поезії. Його образи Перуна, Ярила, Либеді, Дива, русалок, водяників, лісунів, полісунів. Лади живуть у тих же часових і просторових вимірах, що й біблійні образи.

Паралельно опрацьовував О. Стефанович й античні мо­тиви. Цикл сонетів під назвою «З Античних мотивів», який складається з п’яти творів на сюжети давньогрецької мі­фології: «Сатир і Німфа», «Аполлон і Дафна», «Золотий дощ», «Дракон і Прозерпіна», «Ехо». позначений легкою еротикою, що йде від класичних першоджерел.

Апокаліптичними візіями пройнята остання збірка пое­зій О. Стефановича «Кінцесвітнє», над якою поет працю­вав в останні роки життя, хоч задум виник ще у Празі. Вона увібрала тяжкі й темні видива автора, спричинені катаклізмами в природі. Збірку завершує єдиний великий твір О. Стефановича — поема «Кінець Атлантиди» (1949), яка в грізних звуках і похмурих барвах зображує цю на- півлегендарну світову катастрофу, «щоб смолоскипом ост­роги вона заблисла у віках». Тут все пройняте диким ру­хом, вогнем і гуркотом, незмірним жахом кінця, що має настати заради очищення душ і сердець майбутніх поко­лінь.

Нечисленні ліричні вірш? О. Стефановича, поетичні мі­ніатюри передають бентежний стан молодої душі, її мрії і сподівання, віддзеркалюють своєрідну філософію життя сучасника-українця, освячену ідеєю нестримного руху, бор­ні і чину:


436

 

Просто. Не йти праворуч

Ані вліворуч — ні.

Хай лише вітер поруч,

Вічний сурмач борні.

Вітер, що хмарі— в груди, —

В груди, в горби хребта…

Поруч хай вітер буде,

А в далині — мета.

Чорно кругом чи біло,

Не зупиняти рух.

Може зламатись — тіло,

Але ніколи — дух.

О. Стефанович по-своєму осмислював хід історичного розвитку світу й України, постійно шукав для цього непо­вторні поетичні форми й засоби їх вираження. Вся його поезія позначена виразною романтичною настроєністю, ви­сокою музичністю вірша. Як і всі мистецькі твори, вона може сприйматися й тлумачитися по-різному. Багато в ній недомовленого, окремі думки й образи накреслені лише ескізно, у гранично сконденсованих фразах, за якими при­ховується цілий комплекс історичних подій та образів.

О. Стефанович — високий майстер техніки вірша, без­доганно володів його формою, невтомно працював над удосконаленням рими, ритмомелодики, звукоструктури ряд­ка. Він знаходив вдалі внутрішні рими, доводив до вірту­озності алітераційне звучання тексту з нагромадженням і чергуванням приголосних звуків і однокореневих слів.

У сріблі місяця лебеді срібні.

Срібні лебеді в срібній воді…

(«Ой високо став місяць у небі»)

Загадковий естетичний код поезії О. Стефановича ще не розшифрований до кінця, він чекає вдумливих дослід­ників і тонких поціновувачів. Серед поетів української діаспори середини XX ст. він має визнання як один із найбільших і найцікавіших сучасних поетів. Заворожувала оригінальна тематика й поетика його віршів, їх колоритна образна система і мелос, високий інтелектуалізм і, звичай­но, міцно закладена історична пам’ять, українська мен­тальність, ненав’язлива національно-патріотична ідея. Че­рез певні історичні обставини, особисту вдачу й самітнє життя О. Стефановича його поетичний образний світ до певної міри загерметизований. Поет свідомо оберігав свій талант від служби швидкоплинному сьогоденню, а мав своє вроджене, чітко окреслене світобачення, у яке лише ніби випадково вривалися звуки реального життя.


437

 

За словами І. Фізера, «потік поетичної свідомості О. Стефановича, як би сказав Бергсон, пливе назад, а не вперед, пливе у світ «зберігаючої пам’яті», де лірична твор­чість — це, буцімто, теперішній час, епічна — минулий, а драматична — майбутній Він не допускав у свою поезію перехідного, дрібного й буденного, зосереджувався на ви­щих цінностях, виробивши той аристократизм духу, якого не вистачає українській поезії. Духовним передтечею і зразком для О. Стефановича був Т. Шевченко, що своїм «Кобзарем» запалив «огонь мистецтва», від якого «гри­мить космічне, вічне Кракатао» («Шевченко», 1928).

Порівняння поезії О. Стефановича з творчістю тогочас­них поетів в Україні тягне нитку до раннього П. Тичини, неокласиків і С. Плужника. Між ними багато спільного як у тематиці, так і в поетиці, вибагливій простоті й безпо- середньості вислову. Як поети йому найбільше імпонували

О. Близько і О. Ольжич.

Невелика за обсягом, але вагома за змістом і образно- стильовими пошуками поезія О. Стефановича помітно роз­ширює й збагачує новітній поетичний контекст, заповнюю­чи ще одну прогалину українського поетичного всесвіту.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Антонич Б.-І. Поезії. К., 1990.

Атом серця: Українська поезія першої половини XX ст. К., 1992.

Близько О. Вибране: Поезії. К., 1988.

Вороний М. Твори. К-, 1989.

Гординський С. «І переливи барв, і динамічність ліній»: Вірші і поеми. Львів, 1990.

Драй-Хмара М. Вибране. К, 1991.

Еллан-Блакитний В. Поезії. К., 1983.

Зеров М. Твори: У 2 т. К., 1990. Т. 1.

Йогансен М. Поезії. К-, 1989.

Карманський П. Поезії. К., 1992.

Клен Ю. Вибране. К., 1991.

Лепкий Б. Твори: У 2 т. К., 1990. Т. 1.

Маланюк Є. Поезії. Львів, 1992.

Маланюк Є. Земна мадонна. Братіслава, 1991.

Олесь О. Твори: у 2 т. К-, 1990.

Плужник Є. Поезії. К., 1991.

Розсипані перли: Поети «Молодої музи». К., 1991.

Розстріляна муза: Антологія поезії. К., 1992.

Свідзинський В. Поезії. К., 1986.

Семенко М. Поезії. К., 1985.

Сосюра В. Твори: У 4 т. К., 1986—1987.

Стрілецька Голгофа: Поезії. Львів, 1992.

Тичина П. Сонячні кларнети. К., 1990.


1 Фізер І. Вступна ст&гтя II Стефанович О. Зібр. творів. Торонто, 1975, С. 7—8.


438

 

Українська хата: Поезії 1910—1914. К-, 199б.

Фальківський Д. Поезії. К., 1989.

Филипович П. Поезії. К., 1989.

Філянський М. Поезії. К-, 1989.

Чумак В. Чевоний заспів: Поезії. К., 1991.

Чупринка Г. Поезії. К-, 1991.

Агеєва В. Олекса Слісаренко. К., 1990.

Бойко-Блохін Ю. Твори. К-, 1992.

Весни розспіваної князь: Слово про Антонича. Львів, 1989.

Гальченко С. Текстологія поетичних творів Тичини. К., 1990. Жулинський М. Із забуття — в безсмертя. К., 1990.

З архіву П. Г. Тичини: 36. документів і матеріалів. К., 1990. Ільницький М. Богдан-Ігор Антонич. К., 1991.

Клочек Г. «Душа моя сонця намріяла»…»: Поетика «Сонячних клар­нетів» П. Г. Тичини. К., 1986.

Новиченко Л. Поетичний світ Максима Рильського. К-, 1980.

Тельнюк С. Молодий, я молодий…: Поетичний світ Павла Тичини (1906—1924). К-, 1990.

Шерех (Шевельов) Ю. Не для дітей. Нью-Йорк, 1964; Друга чер­га, 1977; Третя сторона, 1991.

 

Категорія: ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ XX СТОЛІТТЯ. Книга перша. За редакцією Віталія Григоровича Дончика

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.