Уже перші, надруковані на початку 20-х років XX ст., вірші О Стефановича привернули увагу літературних кіл української еміграції у тогочасній Чехословаччині. Згодом він зажив слави одного з найталановитіших поетів «празької школи», але його замкнутість, самоізольованість і, очевидно, особлива вимогливість, не дали змоги помножити її, самоутвердитись уже в новій, другій еміграції, де він жив більш ніж скромно, опинившись фактично поза літературним життям української громади. На Україну оригінальна поезія О. Стефановича не дійшла, не мала тут жодного відгуку й визнання.
Стефанович народився 5 жовтня 1899 р. в селі Милятині Острозького повігу на Волині в сім’ї православного священика. У 1919 р. закінчив Волинську духовну семінарію у Житомирі, та духовну стезю не обрав. 1922 р. виїхав д- Чехословаччини, там закінчив філософський факультет Празького Карлового університету (1928), відвідував та кож заняття в Українському вільному університеті, захистив докторську дисертацію на тему «А. Метлинський — поет» (1932). У Празі постійного заробітку не мав, терпів велику матеріальну скруту, підробляв домашнім учителем, різноробом. 1944 р. його силоміць вивезли в робітничі табори до Німеччини, де він прожив до 1949 р. Цього ж року прибув до США, працював робітником на фабриці в м. Буффало, навчав дітей в українській православній су* ботній школі, жив самотньо, убого. Помер 4 січня 1970 р. За цими, зовні скупими фактами життя О. Стефановича приховане велике й напружене інтелектуальне життя поета, яке реалізувалося у його натхненній поетичній спадщині. Друкуватися О. Стефанович почав 1923 р. в укра |
433 |
їнській емігрантській пресі — журналах «Мова Україна», «Веселка», «Український студент», «Студентський вісник», згодом у львівському «Літературно-науковому віснику». Перша його книжка «Поезії. Збірка І. (1923—1926)» вийшла у Празі в 1927 р. «коштом «Українського Союзу студентської еміграції з північно-західних земель України»; друга збірка поезій з’явилася теж у Празі в 1939 р. Живучи в США, О. Стефанович підготував до друку збірку «Кін- цесвітнє», яка за життя поета надрукована не була. Вони увійшли до «Зібраних творів» О. Стефановича (Торонто, 1975), упорядкованих Б. Бойчуком зі вступною статтею
І. Фізера. Батьки готували сина до духовної кар’єри. Волинська духовна семінарія була російськомовним навчальним закладом і не дала майбутньому поету ані найменших знань української мови й літератури. Любов до рідної мови він успадкував від багька-українця та селянського оточення. Потрапивши в еміграцію, О. Стефанович уже зробив свій вибір: Україна, її воля й державність. У Празі опинився в середовищі української інтелігенції, що гуртувалася навколо Українського вільного університету, Педагогічного інституту ім. Драгоманова, Української господарської академії в Подєбрадах, Українського інституту громадознав- ства та інших культурних і видавничих центрів. У Празі тоді жили й працювали відомі українські письменники: О. Олесь, С. Черкасенко, Є. Малашок, О. Теліга, О. Ля- туринська, Ю. Дараган, Наталена Королева, О. Ольжич та інші письменники, які й сприяли тому, що молодий О. Стефанович став поетом, посів одне з провідних місць серед празької групи. Перші друковані твори О. Стефановича ще позначені символістською поетикою й образністю, але досить швидко він знаходить свої теми і свою образну систему. Розмаїтий тематичний діапазон його поезії підпорядковується індивідуальному світобаченню — особливо яскраво це відобразилося у «Волинських сонетах». • , Барвисті, соковиті переважно краєвиди рідної Волині, картини селянського достатку, пахощі осіннього саду, осінні пейзажі краю відтворені ним зримо і конкретно. Осінь у Стефановича персоніфіковано в образах то княгині Лади, гожої господині, смаглолицьої молодиці з круглими синіми очима, то сумної вдови, що підмальовує свою убогу хату. Та поруч із ліричним настроєм — реалії тогочасного життя. Деякі ранні поезії О. Стефановича позначені літера |
434 |
турними впливами («Ілля Муромець на роздоріжжі», «Пісня чукчі»). Поет розробляє теми і образи давньої україн- ської історії та міфології, створює ремінісценції на сюжет ■•Слова о полку Ігоревім», блискучу версію «Плачу Яро- елавни». Звертається він до зловісного й загадкового міфологічного образу Дива, сприймаючи цього «чорнокрилого», «людиноликого птаха» як провісника поразки Ігоревих полків. Полісемія цього образу в поезії О. Стефановича очевидна. Якщо в ранніх поезіях Див є суто українським поганським божеством, то згодом він трансформується в образ світового зла. О. Стефанович перекидає містки від давнини до тривожної сучасності, і цей перегук віків стає чи не головною доменою його історіософських візій.
Дві постаті з історії козаччини оспівані О. Стефановичем, це Петро Дорошенко й Богдан Хмельницький («Дорошенко», «Богдана стрічають»),— державні мужі, які найбільше зробили для реалізації ідеї незалежності України. Від них золота нитка пам’яті тягнеться до героїв Базару, Крут и Бродів («Крути», «До Базару», «Вічна слава», «До Бродів») і вершинних постатей українського національного духу — Сковороди, Шевченка, Гоголя, Оль- жича («Шевченко», 1928, 1936, 1964, 1965; «Гоголь», 1965; «О. Ольжичеві», 1942; «Ольжич», 1946; «Нам не знать, як згашено кров», 1949). Найвищим злетом української державності в розумінні гіоета є княжа доба, а вже її відлунням стали козацькі часи й українська революція 1917—1920 рр. Свідок і учасник вікових визвольних змагань українців для О. Стефановича — золотоверхий Київ над Дніпром, якому присвятив одну з перлин своєї лірики — вірш «Київ» (1937): Підійнявся злотно—зелено, А за тло — густа синьота. Хай яка впаде вагота, її скине смагле рамено. йшов Баїий на нього не двічі, Та зникав туманом примар, — Він стоїть, мов князь-володар, йому вічність дивиться в вічі. Значне місце в його поезії посідає біблійна, релігійна тема, опрацьована на різних рівнях — від світлих різдвяних віршів до глибоких філософсько-містичних роздумів про суть християнства і його трактування кінця світу. Висвітлюється вона не в ортодоксально-догматичній, а в морально-побутовій і філософській площинах із залученням народного розуміння важливіших подій всесвітньої історії. |
435 |
Улюблені його теми — Різдво Христове («Різдво», «Різдвяна казка», «Ялинка», «Різдвяне», «Свіжеє сіно, ясла кленові»), Великдень («Великоднє», «Впади, годино», «Великоднє», «Христос воскрес», «На Великдень»), колядки («Коляда»), яскраві євангельськії історії («Зачаття», «Біля сфінкса», «Христос», «З євангелії», «Гетсиманія», «Зречення»), молитви («Молитва», «Чи на рідних полях», «Молитва», «Хай гнівна десниця скине»). Особливо вражаючі є змальовані апокаліптичні картини («З Апокаліпси», «День гніву»), написані 1942 р„ в розпал другої світової війни. О. Стефанович вкладає у події біблійної історії своє розуміння й сприйняття загальнолюдських цінностей. У кількох варіантах він створив образ хреста, що його «степи собі на перса із доріг кладуть» і який, розпростерши свої рамена над могилами, лежить на тлі України як «її проклятіє, злодух».
Біблійна тема у поезії О. Стефановича співіснує з язичницькою, дохристиянською українською міфологією, складає своєрідне поетичне двовір’я, суголосне двовір’ю в народній поезії. Його образи Перуна, Ярила, Либеді, Дива, русалок, водяників, лісунів, полісунів. Лади живуть у тих же часових і просторових вимірах, що й біблійні образи. Паралельно опрацьовував О. Стефанович й античні мотиви. Цикл сонетів під назвою «З Античних мотивів», який складається з п’яти творів на сюжети давньогрецької міфології: «Сатир і Німфа», «Аполлон і Дафна», «Золотий дощ», «Дракон і Прозерпіна», «Ехо». позначений легкою еротикою, що йде від класичних першоджерел. Апокаліптичними візіями пройнята остання збірка поезій О. Стефановича «Кінцесвітнє», над якою поет працював в останні роки життя, хоч задум виник ще у Празі. Вона увібрала тяжкі й темні видива автора, спричинені катаклізмами в природі. Збірку завершує єдиний великий твір О. Стефановича — поема «Кінець Атлантиди» (1949), яка в грізних звуках і похмурих барвах зображує цю на- півлегендарну світову катастрофу, «щоб смолоскипом остроги вона заблисла у віках». Тут все пройняте диким рухом, вогнем і гуркотом, незмірним жахом кінця, що має настати заради очищення душ і сердець майбутніх поколінь. Нечисленні ліричні вірш? О. Стефановича, поетичні мініатюри передають бентежний стан молодої душі, її мрії і сподівання, віддзеркалюють своєрідну філософію життя сучасника-українця, освячену ідеєю нестримного руху, борні і чину: |
436 |
Просто. Не йти праворуч Ані вліворуч — ні. Хай лише вітер поруч, Вічний сурмач борні. Вітер, що хмарі— в груди, — В груди, в горби хребта… Поруч хай вітер буде, А в далині — мета. Чорно кругом чи біло, Не зупиняти рух. Може зламатись — тіло, Але ніколи — дух. О. Стефанович по-своєму осмислював хід історичного розвитку світу й України, постійно шукав для цього неповторні поетичні форми й засоби їх вираження. Вся його поезія позначена виразною романтичною настроєністю, високою музичністю вірша. Як і всі мистецькі твори, вона може сприйматися й тлумачитися по-різному. Багато в ній недомовленого, окремі думки й образи накреслені лише ескізно, у гранично сконденсованих фразах, за якими приховується цілий комплекс історичних подій та образів. О. Стефанович — високий майстер техніки вірша, бездоганно володів його формою, невтомно працював над удосконаленням рими, ритмомелодики, звукоструктури рядка. Він знаходив вдалі внутрішні рими, доводив до віртуозності алітераційне звучання тексту з нагромадженням і чергуванням приголосних звуків і однокореневих слів. У сріблі місяця лебеді срібні. Срібні лебеді в срібній воді… («Ой високо став місяць у небі») Загадковий естетичний код поезії О. Стефановича ще не розшифрований до кінця, він чекає вдумливих дослідників і тонких поціновувачів. Серед поетів української діаспори середини XX ст. він має визнання як один із найбільших і найцікавіших сучасних поетів. Заворожувала оригінальна тематика й поетика його віршів, їх колоритна образна система і мелос, високий інтелектуалізм і, звичайно, міцно закладена історична пам’ять, українська ментальність, ненав’язлива національно-патріотична ідея. Через певні історичні обставини, особисту вдачу й самітнє життя О. Стефановича його поетичний образний світ до певної міри загерметизований. Поет свідомо оберігав свій талант від служби швидкоплинному сьогоденню, а мав своє вроджене, чітко окреслене світобачення, у яке лише ніби випадково вривалися звуки реального життя. |
437 |
За словами І. Фізера, «потік поетичної свідомості О. Стефановича, як би сказав Бергсон, пливе назад, а не вперед, пливе у світ «зберігаючої пам’яті», де лірична творчість — це, буцімто, теперішній час, епічна — минулий, а драматична — майбутній Він не допускав у свою поезію перехідного, дрібного й буденного, зосереджувався на вищих цінностях, виробивши той аристократизм духу, якого не вистачає українській поезії. Духовним передтечею і зразком для О. Стефановича був Т. Шевченко, що своїм «Кобзарем» запалив «огонь мистецтва», від якого «гримить космічне, вічне Кракатао» («Шевченко», 1928).
Порівняння поезії О. Стефановича з творчістю тогочасних поетів в Україні тягне нитку до раннього П. Тичини, неокласиків і С. Плужника. Між ними багато спільного як у тематиці, так і в поетиці, вибагливій простоті й безпо- середньості вислову. Як поети йому найбільше імпонували О. Близько і О. Ольжич. Невелика за обсягом, але вагома за змістом і образно- стильовими пошуками поезія О. Стефановича помітно розширює й збагачує новітній поетичний контекст, заповнюючи ще одну прогалину українського поетичного всесвіту. СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Антонич Б.-І. Поезії. К., 1990. Атом серця: Українська поезія першої половини XX ст. К., 1992. Близько О. Вибране: Поезії. К., 1988. Вороний М. Твори. К-, 1989. Гординський С. «І переливи барв, і динамічність ліній»: Вірші і поеми. Львів, 1990. Драй-Хмара М. Вибране. К, 1991. Еллан-Блакитний В. Поезії. К., 1983. Зеров М. Твори: У 2 т. К., 1990. Т. 1. Йогансен М. Поезії. К-, 1989. Карманський П. Поезії. К., 1992. Клен Ю. Вибране. К., 1991. Лепкий Б. Твори: У 2 т. К., 1990. Т. 1. Маланюк Є. Поезії. Львів, 1992. Маланюк Є. Земна мадонна. Братіслава, 1991. Олесь О. Твори: у 2 т. К-, 1990. Плужник Є. Поезії. К., 1991. Розсипані перли: Поети «Молодої музи». К., 1991. Розстріляна муза: Антологія поезії. К., 1992. Свідзинський В. Поезії. К., 1986. Семенко М. Поезії. К., 1985. Сосюра В. Твори: У 4 т. К., 1986—1987. Стрілецька Голгофа: Поезії. Львів, 1992. Тичина П. Сонячні кларнети. К., 1990. |
1 Фізер І. Вступна ст&гтя II Стефанович О. Зібр. творів. Торонто, 1975, С. 7—8. |
438 |
Українська хата: Поезії 1910—1914. К-, 199б. Фальківський Д. Поезії. К., 1989. Филипович П. Поезії. К., 1989. Філянський М. Поезії. К-, 1989. Чумак В. Чевоний заспів: Поезії. К., 1991. Чупринка Г. Поезії. К-, 1991. Агеєва В. Олекса Слісаренко. К., 1990. Бойко-Блохін Ю. Твори. К-, 1992. Весни розспіваної князь: Слово про Антонича. Львів, 1989. Гальченко С. Текстологія поетичних творів Тичини. К., 1990. Жулинський М. Із забуття — в безсмертя. К., 1990. З архіву П. Г. Тичини: 36. документів і матеріалів. К., 1990. Ільницький М. Богдан-Ігор Антонич. К., 1991. Клочек Г. «Душа моя сонця намріяла»…»: Поетика «Сонячних кларнетів» П. Г. Тичини. К., 1986. Новиченко Л. Поетичний світ Максима Рильського. К-, 1980. Тельнюк С. Молодий, я молодий…: Поетичний світ Павла Тичини (1906—1924). К-, 1990. Шерех (Шевельов) Ю. Не для дітей. Нью-Йорк, 1964; Друга черга, 1977; Третя сторона, 1991. |