План-конспект уроку (розробка уроків)

Урок № 67 РОСІЙСЬКОМОВНА УКРАЇНСЬКА ПОЕЗІЯ ТА ЇЇ ОСОБЛИВОСТІ (ОГЛЯД)

Мета:                познайомити одинадцятикласників із життєвим

і творчим шляхом російськомовних українських поетів; знати про російську поезію та її особливості, про ставлення цих поетів до історії українського народу, його культури та звичаїв; аналізуючи вірші, визначити основні теми творчості поетів; розвивати вміння учнів зв’язно й грамотно викладати свої думки; виховувати любов до поезії.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: портрети поетів, збірки віршів, епіграф.

С Украиной в крови я живу на земле Украины

Б. Чичибабін

ПЕРЕБІГ УРОКУ

  1. I.   Організаційний етап
  2. II.   Мотивація навчальної діяльності
  3. Забезпечення емоційної готовності
  4. Продовжте незакінчене речення
  • «Найважливіше в житті людини — це…».
  • «Сьогоднішній урок навчить мене…».
  1. III.    Повідомлення теми, мети й завдань уроку
  2. IV.   Вивчення нового матеріалу
  3. Вступне слово вчителя

На початку XXI ст. в українському літературознавстві ро­сійськомовні художні твори, написані українцями впродовж XVIII-XX ст., тільки-но починають досліджуватися в контек­сті розвитку національного письменства. Проте проблема пере­гляду й переоцінки художньої спадщини іншомовних літера- торів-українців є однією з найактуальніших, тому що суспіль­

 

Сучасна українська література


567


ство в силу різних обставин, а передовсім через нерозробленість механізмів ідентифікації іншомовної творчості наших співвіт­чизників, ще не схильне сприймати російськомовну художню спадщину І. Богдановича, М. Ушакова, JI. Кисельова, JI. Вишен- ського, Б. Чичибабіна, Г. Винського, В. Наріжного, О. Сомова, М. Маркевича, А. Погорільського, М. Гоголя та інших у контек­сті українського письменства.

Доцільність опрацювання російськомовної прози М. Ушакова, JI. Кисельова, JI. Вишенського, Б. Чичибабіна в річищі розвитку української літератури обумовлюється тим, що в ній знайшли своє втілення й осмислення національні історія, міфологія, усна народна творчість, етнографія, література, тобто народний дух, світогляд, мораль, які вони трансформували та презентували в іноземному культурному просторі. Виправданість вивчення художнього доробку літераторів у системі національного пись­менства виправдовується ще й тим, що вони, як свідчать твори, листи, спогади рідних, друзів, були свідомими свого українського походження.

  1. Робота в групах

Перша група. Життя й творчість Миколи Ушакова

Микола Миколайович Ушаков (1899-1973) — один з най­більш помітних російськомовних поетів України, відомий також своїми перекладами творів Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Укра­їнки, П. Тичини, В. Сосюри. М. Рильського та інших українських поетів і письменників. За заслуги перед радянською літерату­рою в 1973 р. поет був нагороджений Державною премією У PCP імені Т. Шевченка. З 1995 р. Національна спілка письменників України присуджує українським поетам, які пишуть російською мовою, літературну премію ім. М. М. Ушакова.

Друга група. Життя й творчість Леоніда Вишеславського

  1. Дитинство.

Вишеславський Леонід Миколайович народився 18 березня 1914 р. в м. Миколаєві в сім’ї інженера. З 1922 р. жив і навчався в Харкові. (Дід одержав парафію у Павлівці, і майбутній поет певний час навчався в школі, викладання в якій велося україн­ською мовою).

Это там предо мною возник в блеске вишен, лент и губ девичьих, многострунный песенный язык — истинная нежность и величье.

 

568


Уроки української літератури в 11 класі


Навчався Леонід Вишеславський у цій школі недовго, а потім, як він сам напише, «батьки відвезли мене до Харкова».

Харків — особливий розділ у житті поета-початківця. Свій пер­ший вірш написав він саме в Харкові в березні 1925 р. Харків — це і його дружба, і по-справжньому родинні стосунки з двома цікавими, видатними людьми — вітчимом Леонідом Гавриловичем Платоновим, захопленим викладачем біології, людиною величез­них знань і надзвичайно широкого кругозору, а також його рід­ним братом, українським письменником і вченим Юрієм Плато­новим. Від них — любов до біології та астрономії.

Але Харків — це й школа «Металіст», і перші публікації в журналах «Красное слово» і «Молодая гвардия». Юний поет, розкритикований за вірші «Природа» і «Солнце», за порадою стар­ших колег, написав вірші «Ударная ночь» та «Бригада литейщи­ков». На той час він був уже студентом робфаку.

  1. Фронт.

Про серце, що птахом випурхнуло з грудей вмираючого, заві­яного заметіллю солдата,— одна з найкращих ліричних балад Вишеславського. Свого часу вона запала в душу не одному юно­му поетові й читачу. З неї Іван Драч розпочав і свою перед­мову до двотомника «Избранного» Леоніда Вишеславського — «…И выпорхнуло сердце».

Поезію неможливо переказувати. Її треба читати рядок за ряд­ком. І не процитувати тут баладу. Динамічна, емоційна, вона свого часу неодноразово звучала по радіо та з естради. Душев­ністю й щирою скорботою зворушували слова про бійця, який замерзає в степу,— «кругом враги, и некуда податься».

К утру замерзший человек уснул навек. На крылья век слетел уже усталый снег.

Не слышит мертвый ничего…

А из-под куртки у него вспорхнуло сердце.

Війну Леонід Вишеславський пройшов від першого до остан­нього її дня. З липня 1941 р. й до самої Перемоги. Пішов на фронт, будучи членом Спілки письменників, аспірантом університету

«              •         тл   • ••      •     •       •

и викладачем педінституту. В армії служив літпрацівником і спец- кореспондентом кількох армійських газет. Неодноразово бував на передовій. Перед закінченням війни став літпрацівником газет Південно-Західного та 1-го Українського фронтів. А якщо гово­рити мовою довідкового видання «Письменники України у Вели­кій Вітчизняній»: «брав участь в обороні Харкова, Києва, Херсона,

 

Сучасна українська література


569


Ростова-на-Дону; визволенні Харкова, Києва, Житомира, Тер­нополя, Львова, а також Кракова, Праги. Був поранений і кон­тужений».

На парадному піджаку, що його поет соромився вдягати навіть у свята,— стрічки орденів Вітчизняної війни обох ступенів, Чер­воної Зірки, Дружби народів, «Знак Пошани» і безліч медалей.

В «Избранном» кращі твори про війну зібрано в розділі «Фронт». У них — справжня історія Великої Вітчизняної, кон­кретні свідчення очевидця «дней поражений и побед», скорбота відступу…

Толпы беженцев. Дети и скарб на возах, в тучах пыли и мух угоняемый скот.

Долго с камнем в груди, темнотою в глазах мы глядим молчаливо на этот исход…

А в «Дороге на Николаев» — вірші з 1941 р.— особливо за­пам’ятовується образ военного лихоліття:

Дома, возмездие и гнев за каждой стенкой притаив, стоят, от сажи потемнев, глаза бумагой залепив.

Безпосередні враження тяжких доріг війни, прості щоденни­кові записи несуть таку емоційну наповненість, що й через деся­тиліття їх не можна читати й слухати без хвилювання. І тому особливо зрозумілі щирий гнів та обурення поета, викликані пові­домленнями про те, що кіноепопея про Велику Вітчизняну війну йшла в кінотеатрах СІЛА під назвою «Невідома війна».

Я, пройдя среди громов и средь молнии, лютый холод изведав и зной, до скончания дней переполнен «неизвестною» этой войной.

Та й серед громів і блискавок, у важкі й сумні хвилини війни рядки Леоніда Вишеславського сповнені найщирішої віри в Пере-

П                                                                и                                                         ••                             •                                                      •               • ••

могу. В одному з наикращих своїх творів, а може, і всієї воєн­ної лірики — «Чайка», що дав назву одній із його книжок, поет вимовив слова, які стали рефреном для багатьох:

Нам было дано возвратиться.

Такими уж мы рождены.

Написано ці рядки в серпні 1942 р. Вірш про мудрокрилого птаха чайку, яка крізь бурі та знегоди завжди повертається до

 

570


Уроки української літератури в 11 класі


рідного гнізда, прикрашав чимало збірок поезії воєнних років і книжки автора.

Хрестоматійні рядки про війну Леоніда Вишеславського, що стали відомими всьому світу, процитувала перша людина Землі, яка побувала в космосі. Юрій Гагарін прочитав їх, відповідаючи на запитання допитливих кореспондентів: «Чи любите ви поезію?» Він пам’ятав вірші про солдата, який дві ночі не стулив очей біля кулемета й першим на світанку ввірвався до визволеного міста.

Он слезы радости заметил

в глазах у женщины чужой.

Невдовзі в газеті з’явився ще один виступ Гагаріна. Перший космонавт написав, що йому дуже сподобалися вірші Леоніда Вишеславського: у них без зайвих слів, коротко і ємно сказано про головне.

  1. Зоряні сонетит

«Пачка стихов», відправлена в «Правду»,— рукопис книги Леоніда Вишеславського «Звездные сонеты», що принесла пізніше особливу популярність українському поетові. А стаття Юрія Гага­ріна у відповідь на його лист стала передмовою до них. Хочеться процитувати її майже повністю. «Поет Леонід Вишеславський, чий вірш «Визволитель» був згаданий у книжці «Дорога в кос­мос», надіслав мені рукопис своєї нової поетичної збірки «Зоряні сонети». Мені дуже сподобалися ці вірші. Це краще, що за остан­ній час я читав про космічні польоти…

Леонід Вишеславський малою кількістю слів сказав багато


У
м                                                                                                 •            •                        • и                                                                                      •

його сонетах усе на місці, надійно та прекрасно, і немає

нічого зайвого, усе, як на космічному кораблі».

Ця невеличка книжечка, що принесла поетові справжню славу,

  • • тт         • и   •• •

визрівала не один рік. У ній успадковане від вітчима і дядька прагнення до розгадки таємниць світобудови, вміння бачити і рух небесних світил, і кульбабу, що тягнеться до сонця, і про­будження від зимової сплячки «маленького муравья». А ще — здатність у порухах материнської руки, яка розгойдує дитячу колиску, бачити вічність. Завдяки цьому «Звездные сонеты» спо­внені глибокої людської мудрості, ніжності та краси, вчать ося­гати «души неведомые дали, миры звезд».

А головне — любити.

Любимый мой,какие в мире звезды!

Ты погляди! Ты только погляди!

Рецензенти книги й дослідники творчості Вишеславського у своїх відгуках про «Звездные сонеты» відзначали не тільки

 

Сучасна українська література


571


їхню філософську глибину, емоційність та духовну наповненість, а й новаторський підхід поета до самої форми вірша, яку він май­стерно використовував, описуючи події, що вразили світ: «Про­шло лишь сто, сто небольших минут, а на Земле уже иная эра, которую космической зовут»,— і тут же — розмірковування про споконвічні людські почуття та пориви, що прийшли до нас із найглибших часів:

«Видишь сад? Он твой. А я твоя навеки»…

Є в «Звездных сонетах» і один чудовий вірш, що виявився пророчим,— «Сонет моей звезды»:

У каждого своя звезда.

Об этом давным-давно от бабки слышал я

и,   всматриваясь в звездные края, я думал: и моя там светит где-то…

Початок шістдесятих. Цій невідомій зірці звіряв свою душу поет і шукав, дивлячись у небо: «Де ж вона?»

У жовтні 1986 р. Леонід Вишеславський одержав конкретну відповідь на своє риторичне запитання. Це було «Почесне сві­доцтво» Інституту теоретичної астрономії Академії наук СРСР, який очолював у Радянському Союзі дослідження малих планет, підписане директором Інституту теоретичної астрономії С. Лав­ровим і першовідкривачем М. Черних. У ньому повідомлялося: «Цим свідчить, що мала планета № 2953, відкрита радянськими астрономами, одержала назву на честь Леоніда Миколайовича Вишеславського. Відтепер ця невід’ємна частина Сонячної сис­теми називатиметься мала планета (2953) УУвНЕЗЬАУІА (Вишес- лавія)».

Матеріал для вчителя

Народився 18 березня 1914 р. в м. Миколаєві в сім’ї інже­нера. 1938 р. закінчив філологічний факультет Київського уні­верситету. Під час Великої Вітчизняної війни був військовим кореспондентом. Після війни захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата філологічних наук. Тривалий час був відповідальним редактором журналу «Радуга». Поет писав росій­ською мовою.

Перші вірші були надруковані в 1933 р. у московському жур­налі «Молода гвардія». 1936 р. у Києві вийшла перша книжка віршів. 1938 р. і перша збірка «Здрастуй, сонце!» Збірка «Чайка» (1946) (кращі вірші фронтових років). Збірки «Подвиг мрійни­ків» (1949), «Пісня з Дніпра» і «Молодість світу» (1951), «Шля­хами правди» (1952), «Спорідненість» (1955), «Простір» (1956),

 

572


Уроки української літератури в 11 класі


«Єдність землі» (1958), «Щедрість» (1960) — вірші післявоєнного часу відтворюють трудовий ентузіазм, героїку мирної праці.

У книгах «Зоряні сонети» (1962), «Садівник» (1968), «Лоно» (1972), «Сковородинівське коло» (1980), «Сніжна весна» (1981) та ін. головна увага звернена на сучасність і моральні проблеми епохи.

Книги «Піонерська таємниця» (1950), «Марусин букет» (1953) написані для дітей.

Він є автором літературознавчих досліджень про творчість В. Маяковського, статей з питань сучасного літературного про­цесу, передмов до збірок молодих поетів, рецензій.

За двотомник віршів «Основа» (1974) і збірку «Поезії» (1974) удостоєний премії імені П.Г. Тичини «Чуття великої родини» (1975).

За збірку «Близька зоря» (1983) удостоєний Державної пре­мії УРСР імені Т. Г. Шевченка.

Зробив переклад російською мовою твори Т. Шевченка (поеми «Мар’яна — черниця», «Царі», «Псалми Давидові» таін.), М. Ста- рицького (вірш «Дивлюсь на тебе і минуле…»), кілька сонетів

  1. I.       Франка, Лесі Українки, вірші М. Рильського, М. Бажана, П. Тичини. У його перекладі окремими книжками вийшли твори В. Ткаченко, М. Гаска, О. Сороки, В. Бровченка.

Українською мовою окремі твори Л. М. Вишеславського пере­клали М. Рильський, П. Тичина, М. Бажан, В. Сосюра, В. Бров­ченко, А. Кацнельсон, О. Ющенко та ін.

Член Національної спілки письменників України (1939). Помер Вишеславський Леонід Миколайович 26 грудня 2002 р.

Основні твори

  1. Ветвистое дерево: Стихи.— К.: Худож. лит, 1969.— 205 с.
  2. Города и годы: [Стихотворение].— М.; 1995.— 8 с.
  3. Глоток времени: Новые стихи.— К.: Рад. письменник, 1970.— 71 с.
    1. Грунт: Поезії різних років / [Авториз. пер. з рос. М. Рильського та ін.].— К.: Молодь, 1973.— 151 с.
    2. Звёздные Сонеты и земние строфы.— К.: Дніпро, 1980.— 342 с.
      1. Избранное (1987-2002).— К.: Изд. Дом Дмитрия Бураго, 2004.— 80 с.
      2. Избранное: стихотворения, проза.— К.: Этнос, 2008.— 638 с.
      3. Маяковський серед нас.— К.: Держлітвидав, 1960.— 133 с.
        1. Нам было дано возвратиться: Стихи. Письма. Дневники. Фотогра­фии (1941-1945).— М.: Тегга, 2005.— 100 с.

10. Николаевская колыбель: Стихи о родном городе.— К.: Голов, спеці- аліз. ред. літ. мовами нац. меншин України, 2000.— 94 с.

  1. Основа: Избранное. В 2-х т.— К.: Дніпро, 1974.

 

Сучасна українська література


573


  1. Река: Стихотворения.— К.: Рад. письменник, 1975.— 75 с.
  2. Снежная весна: Кн. стихов.— К.: Рад. письменник, 1981.— 126 с.
  3. Это — Родина моя! — К.: Молодь, 1961.— 136 с.

Третя група. Життя й творчість Бориса Чичибабіна

А мне, как ветру, мало мастерства

Поет-шістдесятник, лауреат Державної премії СРСР (1990).

Справжнє прізвище — Полушин. Народився в Кременчуці, жив у Харкові. Протягом трьох десятиліть був одним із найві- доміших й улюблених представників творчої інтелігенції міста (1950-1980). Із кінця 50-х рр. його вірші в рукописах широко розповсюджувалися по всій країні. Офіційне визнання прийшло до поета тільки наприкінці життя, у роки перебудови.

Борис Чичибабін виховувався в сім’ї офіцера, закінчив школу на батьківщині Іллі Рєпіна — у Чугуєві Харківської області. Псев­донім узяв на честь двоюрідного діда по лінії матері, академіка Олексія Євгенійовича Чичибабіна, видатного вченого в галузі органічної хімії й одного із перших радянських «неповернен­ців». 1940 р. Борис почав навчання на історичному факультеті Харківського університету, але на початку війни був призваний на військову службу на Закавказький фронт.

1945 р. вступив на філологічний факультет ХДУ, але в червні

1946    р. був зарештований і засуджений на 5 років таборів «за анти- радянську агітацію». Можна передбачити, що причиною арешту були вірші «Мать моя посадница», де були, наприклад, такі рядки:

Пропечи страну дотла,

Песня-поножовщина,

Чтоб на землю не пришла Новая єжовщина!

У тюрмі Чичибабін написав «Красные помидоры», а в таборі — «Махорку», два яскравих образи «тюремної лірики». Ці вірші покладено на музику й співаком Леонідом («Льошкой») Пугачо- вим, широко розійшлися по країні:

Школьные коридоры, тихие, не звенят…

Красные помидоры Кушайте без меня.

50-ті рр., після повернення із таборів, починають наміча­тися нові теми поезії Чичибабіна. Це, перш за все, громадянська лірика, «новый Радищев — гнев и печаль», якого викликають «государственные хамы», як у вірші 1959 р. «Клянусь на знаме­ни весёлом» («Не умер Сталин»).

 

574


Уроки української літератури в 11 класі


Потім приєднується маловживана тема в післявоєнній поезії — співчуття пригніченим народам радянської імперії — кримським татарам, євреям, «зневаженій вольності» Прибалтики — і солідар­ність з ними («Крымские прогулки», «Еврейскому народу»). Ці мотиви співзвучні у Чичибабіна з любов’ю до Росії й російської мови, глибокої поваги до Пушкіна й Толстого («Рідна мова»), а також із синівською ніжністю до рідної України.

У меня такой уклон:

Я на юге — россиянин,

А под северным сияньем Сразу делаюсь хохлом.

У 60-ті pp. XX ст. світ побачили 4 збірники віршів. Але в цих книгах було чимало творів, що звучали декларативно, у дусі апо­феозу. Навіть назва збірника «Плывёт Аврора» відштовхнула при­хильників творчості поета.

Така втрата індивідуальності привела Б. Чичибабіна до глибо­кої духовної кризи. («…Уходит в ночь мой траурный трамвай»):

Я сам себе растлитель и злодей,

и стыд, и боль как должное приемлю,

за то, что всё придумывал — людей и землю.

А хуже всех я выдумал себя…

Вийшов із депресії, коли закохався.

(«Сонеты к Лиле»)

«Уход из дозволенной литературы… был свободным нрав­ственным решением, негромким, но твёрдым отказом от самой возможности фальши». Чичибабін повертається до роботи еконо­містом у «трамвайне управління», пише для себе й друзів. Його темами стають кохання, природа, книги.

1973 р., після виходу збірника в самвидаві та публічного про­читання вірша про «воровські похорони» Твардовського, Чичиба­біна виключають зі Спілки письменників. Його відповідь така:

Нехорошо быть профессионалом:

Стихи живут, как небо и листва.

Что мастера? — Они довольны малым.

А мне, как ветру, мало мастерства.

Завдячуючи прямоті й відсутності фальші, поезія Чичибабіна в 70-80 pp. XX ст. стає відомою інтелігенції й за межами Харкова. У роки перебудови його вірші активно друкують газети і журнали.

1990 р. за книгу «Колокол» поет отримав Державну премію СРСР. Бере участь у роботі спілки «Меморіал», дає інтерв’ю, виїз­дить в Італію, в Ізраїль.

 

Сучасна українська література


575


Але прийняти результати перебудови йому було дуже складно. Не міг змиритися з розпадом Радянського Союзу, відобразивши це у вірші «Плач по утраченной Родине».

Похорон Бориса Чичибабіна в грудні 1994 р. в Харкові був багатолюдним. На вулиці, що назвали на його честь, була від­крита меморіальна дошка зі скульптурним портретом.

Четверта група. Життя й творчість Леоніда Кисельова

Леонід Кисельов — феномен поетичний чи психологічний.

Я постою у края бездны И вдруг пойму сломясь в тоске,

Что все на свете — только песня На украинском языке.

(Леонид Киселев)

Леонід Кисельов відомий українському читачеві на Заході

з  невеличкої добірки поезій та короткої біографії, надрукованої в журналі «Сучасність» (1973, 7-8) та із статті Івана Кошелівця, вміщеної в цьому ж журналі в 1981 р.

На Україні, до появи його перших українських віршів у 1968 р., ім’я Кисельова було знане тільки вузькому колу київ­ських письменників старшої та молодшої генерації.

Народився він у Києві, в 1946 р., в родині російськомовного письменника Володимира Кисельова. Не сягнувши зеніту свого поетичного обдарування, помер у жовтні 1968 р. від недуги лей­кемії, проживши всього двадцять два роки.

У кінцевому підсумку наших шукань національного поетового кореня виявляється, що мати Леоніда — єврейка. Хоч у творчій біографії будь-якого письменника це не найосновніше питання, але у випадку Кисельова така деталь важлива й може кинути більше світла на таємницю його поетичної трансформації — пере­ходу від поезії російської до української.

Учився на факультеті іноземних мов Київського універси­тету на перекладацькому відділенні, спеціалізуючись, здається, в англійській мові. Не зважаючи на молодий вік, він вражав усіх не тільки начитаністю й широким знанням світової літератури, але й знанням точних наук — складних правил квантової меха­ніки, кіберенетики; міг говорити про останній футбольний матч чи найновіший закордонний фільм. Захоплювався й знав старо­давнє мистецтво, мозаїки й фрески Київської Софії, цікавився примітивним мистецтвом Никифора, любив поезію Шевченка, раннього Тичини, Драча, Вінграновського, Блока, Пастернака, Гумільова, Данте, Щекспіра, Рільке й Лорки, американський джаз, українську та парагвайську пісню.

 

576


Уроки української літератури в 11 класі


Ю. Щербак дає наступний мазок до зовнішньго й внутріш­нього портрета Кисельова: «Обличчя нерухомо-смагляве, і це робило його схожим на молодого веніціанця.., проте темпера­ментом Льоня надто відрізнявся од італійців: був малорухомий

і  повільний (звичайно, не на футбольному полі), слова вимовляв тихо і наче мляво…».

Коли Кисельов захворів — невідомо, але з поеми «Первая любовь!», написаної 1962 р., коли йому було шістнадцять, можна догадуватися, що в тому часі він уже хворів на невиліковну недугу. Родина, друзі й лікарі-спеціалісти докладали всіх зусиль, а поль­ські пілоти привозили ліки з Парижа, щоб рятувати, як тоді гово­рили, майбутнього Лєрмонтова, Пушкіна або й Шевченка.

Почав писати російською мовою в 1959 р. Перша добірка його віршів побачила світ в 1963 р. в березневому числі московського журналу «Новый мир», головним редактором якого тоді був Олек­сандр Твардовський,— з наступною приміткою: «Леонид Киселев, ученик 10 класса школы 37, г. Киев». «Первые стихи». Того ж року в квітневому числі журналу «Радуга» було надруковано два його короткі вірші. Вірш «Цари» в журналі «Новый мир», в якому десятикласник зневажав особу царя Петра І, ще й поси­лаючись на Шевченка, викликав у Києві сенсацію, а в Москві серед російської інтелігенції й академічних російських кіл — обурення й протести. Після того молодого поета перестали дру­кувати в російській радянській періодиці.

П’ять років пізніше, 12 квітня 1968 р., за кілька місяців до смерті Кисельова, з’явилася в «Літературній Україні», з уве­денням Івана Драча, добірка його українських поезій «Перші акорди».

Посмертно вийшли дві його книжки російської й української поезії — перша в 1970 р. під назвою «Стихи. Вірші» (у видавництві «Молодь»), а друга, що є доповненням першої, у 1979 р., (також у видавництві «Молодь») під двомовною назвою — «Последняя песня. Остання пісня».

24 роки по смерті він став лауреатом Державної премії імені П. Тичини, ще через два роки — членом Спілки письменників України; ім’ям Леоніда Кисельова названий молодіжний поетич­ний фестиваль.

Загадковим для нас лишається питання, чому молодий поет, до того ж неукраїнського роду, вирішив переключитись з росій­ської на українську мову. Загадково воно тим більше, що цей зво­рот стався в часи відвертої русифікації в Україні; в часи, коли

 

Сучасна українська література


577


•*                                                      и                                                                                  ^ ч                                                                                                                       •

українська мова и культура стали об єктом принижування навіть своїми, українського роду, чиновниками — республіканськими урядовцями та академіками починаючи, а сільським учителем кінчаючи.

Молодий поет виявив якщо не світоглядову заангажованість, то тяжіння серця і мислі до України вже в перших своїх росій­ських віршах, надрукованих у 1963 р. («Цари», «Вірші про Тараса Шевченка», «Я забуду»), себто понад п’ять років перед своєю смертю. Формували його різні чинники. Писати україн­ською мовою заохочував його батько, а в дитинстві він потрапив під вплив непокірного духу й майстерності Шевченкового вірша. Продовжував свою поетичну підготовку в середовищі прекрас­них майстрів-шістдесятників: Драча, Вінграновського; знав твор­чість і долю популярного нонконформіста Василя Симоненка, Ліни Костенко, Василя Голобородька й ряду інших, що впли­вали на нього своїми небуденними відкриттями в мові, образі, експресії, і що були для нього прикладом поетичної майстер­ності…

У книжці Володимира Кисельова «Веселий роман» прототип Леоніда — молодий київський поет Леон на прохання друзів про­читати свої вірші, проказав «схвильовано і палко»:

…все на свете — только песня На украинском языке.

На запит «А чому українською мовою?» Леонід відповів: «А ось цього я не вмію пояснити. Я так відчуваю. Та якщо вва­жати поезію одним із засобів самовизначення, то доведеться при­миритися з тим, що я саме так самовизначаюсь».

  1. Робота в малих групах

Аналіз поезій

1    група. Микола Ушаков. «Стихи о Шевченко».

2    група. Леонід Вишеславський. «Мова».

3    група. Борис Чичибабін. «С Украиной в крови…».

4    група. Борис Чичибабін. «Тарас».

5    група. Леонід Кисельов. «Я позабуду все обиды…».

6    група. Леонід Кисельов. «Цари».

7    група. Леонід Кисельов. «Язык не может сразу умереть…».

Аналіз вірша Леоніда Кисельова «Царі»

У березневому випуску «Нового світу» за 1963 р. під рубри­кою «Перші вірші» надрукували добірку Льоні, учня. У журналі

 

578

 

Уроки української літератури в 11 класі

 

так і було зазначено: «Леонід Кисельов. Учень 10 класу ніколи № 37, м. Києва». Нечуваний випадок.

Але це не найголовніше — те, що автор десятикласник. Справа в тому, що в збірці був дуже сміливий у той час антиімперіаліс­тичний (як сказали б нині) вірш «Царі», що закінчувався такими двома чудовими рядками:

За долгую историю России —

Ни одного хорошего царя…

І це не тільки — «ни одного хорошего царя». Юний поет дозво­лив собі критично написати про Петра І, посилаючись на Тараса Шевченка. Нечувана зухвалість викликала миттєву реакцію: на вірш школяра накинувся в газеті «Літературна Росія» один із провідних літературознавців, член-кореспондент Академії наук СРСР Дмитро Благий. Він заявив, що «поету-десятикласнику не годиться так писати про великі святині».

Отже, перша в житті публікація Леоніда Кисельова викликала серйозний резонанс. Сам же поет поставився до повчань «ідеоло­гічного метра» з властивою йому іронією, і написав на свій вірш самопародію.

Вірші «Царі»-1 та «Царі»-2 (для Д. Благого) вперше були на­друковані в книзі Леоніда Кисельова «Тільки двічі ми живемо», яку було видано в Києві в 90-х рр. XX ст.

Літературний рід — лірика.

Жанр — ліричний вірш.

Вид лірики — громадянсько-патріотична лірика.

Мотив — засудження правлячої верхівки держави.

Художні засоби: епітети (цари плохие, державный конник, …), метонімія (Не Петр, а те голодные, босые в болоте основали Петро­град), метафори (в болоте основали Петроград, …) тощо.

Віршовий розмір — ямб.

Римування — перехресне.

Слово вчителя

Завершуючи аналіз цих поетичних творів, спробуємо визна­чити виражені в них почуття. Адже призначення поезії — тор­катися найтонших струн душі, пробуджувати все найкраще в людині.

  1. V.   Підбиття підсумків уроку. Оголошення результатів навчальних досягнень VI.       Домашнє завдання

Підготуватися до контрольної роботи.

Категорія: План-конспект уроку (розробка уроків)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.