ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ XX СТОЛІТТЯ. Книга перша. За редакцією Віталія Григоровича Дончика

Михайло Могилянський (1873—1942)

Як письменника його не знає сьогодні ні український, ні російський читач. Ім’я М. Могилянського з’являлося досі на сторінках преси лише у зв’язку з коментуванням листів та статей видатних діячів української культури. Ті, хто па­м’ятав Київ часів М. Зерова, П. Филиповича, згадував його як одного з відомих членів української Академії наук ’. Ад­вокат за освітою, талановитий трибун-полеміст, публіцист, Могилянський був ще й політиком, членом конституційно- демократичної партії, зустрічався з Г. Плехановим, диску­тував з В. Леніним, як вчений-філолог виявив себе в кри­тиці та літературознавстві. Товаришував із М. Грушев- ським, М. Зеровим, А. Кримським. М. Могилянський — це ще одна трагічна літературна доля,— адже більшість його художніх творів залишилося в рукописах. Письменник при­служився до розвитку інтелектуального напряму україн­ської прози

Народився М Могилянський 22 листопада 1873 р. в Чер­нігові, в сім’ї юриста. Тут закінчив класичну гімназію, піс­ля якої вступив на юридичний факультет Петербурзького університету. Українські зацікавлення М. Могилянського не були випадковими. «Пісні і казки,— як він сам згаду­вав,— навколишня народна стихія, пізніше український те­атр— були факторами його органічного українства, що послаблювалося зр>сифікованою сім’єю та школою, в якій все українське було рішуче заборонено» 2. Проте у батька зберігалося празьке видання Шевченкового «Кобзаря», піз­ніше духовним учителем став М Драгоманов. М. Могилян­ський в ідейно-естетичних орієнтирах пішов за ним, об­стоюючи європейський шлях розвитку української літера­тури, свою позицію сформулював у статті «О культурном творчестве» (1912). Національна культура, на його думку, повинна перебувати в постійному контакті із світовою; давати світові своє надбання і черпати з неї, перетворюю­чи загальнолюдське в національне. «Украинская интелли­генция,— писав він,— отличается национальной неустойчи­востью. Дать же ей необходимую национальную устойчи­вость бессильны народнические настроения, ее может дать только полнота национальной жизни с постановкой во гла­


1 Безсмертні / Збірник спогадів про М. Зерова, П Филиповича і М. Драй-Хмару. Мюнхен, 1963. С. 240.


2 Могилянский М. Девяностые годы. Воспоминания // Былое. 1924. № 23. С. 135.


624

 

ве ее полноты культурного творчества, могущего удовле­творить мятежные искания, ответить на пытливые вопросы сложной души современного человека» ‘.

Як літератор М. Могилянський заявив про себе спершу російськомовними драмами («Мираж» — 1902; «Тина» — 1904; «Усталые»— 1906) та критичними працями («Три стихотворения в прозе» — 1895; «Поэзия Надсона» — 1897; «Критические наброски» — 1898; «О культурном творчест­ве: украинская проблема»— 1916). Але він постійно попу­ляризував українську літературу, друкуючись в російських періодичних виданнях «Речь», «Новости», «Свобода и куль­тура», «Украинская жизнь», «Слово», «Запросы жизни», «Современник», «Украинский вестник». Ерудиція письмен­ника, знання іноземних мов давали йому змогу бути постій­ним автором «Нового Енциклопедичного словника» Брок­гауза і Єфрона. Тут вміщені, зокрема, його статті про М. Вербицького, В. Винниченка, М. Вороного, Л. Глібова, М. Драгоманова, В. Забілу, М. Заньковецьку, М. Коцю­бинського, Панаса Мирного, О. Олеся. Статті про видатних діячів вітчизняної культури дали грунт для наступних літе­ратурознавчих розвідок.

Важко передбачити, як могла скластися подальша твор­ча біографія М. Могилянського, якби не його дружба з М. Коцюбинським. Бо саме він остаточно схилив молодого літератора до українського письменства. Перші оповідан­ня прозаїка почали з’являтися в «Літературно-науковому віснику» та «Українській хаті». Це «Наречена», «Недоля», «З темних джерел», «Коротке побачення», «Згуба», «Сльо­зи», «Млості», «Покута». Прикметно, що вже в них окрес­лився основний мотив усієї подальшої творчості письмен­ника — пошуки людиною гармонійної єдності особистого й громадського, біологічного й соціального, індивідуального й колективного. Згодом усі згадані оповідання увійшли до збірки «Оповідання» (Петроград, 1916).

Побутовий малюнок чи психологічна ситуація? На це запитання М. Могилянський дав відповідь ще в ранній юно­сті. 1 тому, коли М. Коцюбинський радив йому описати хроніку середніх дідичів Чернігівщини, він, не замислюю­чись, відповів, що «побутовий матеріал якось не зв’язу­вався у нього з моральними й психологічними завданнями, втілення яких в образи є для нього «голосом», що кличе до творчості». А спонукало бажання пізнати почасти підсві­


‘ Могилянский М. О культурном творчестве // Украинская жизнь, 1912 № 4 С. 11.


625

 

домі процеси людської психіки, що взагалі було характер­ним для мистецтва кінця XIX — поч. XX ст.

М. Могиляпський органічно розвивав традиції психоло­гічної прози М. Коцюбинського та В. Винниченка, його ос­мислення своєрідності обох митців у статті «Коцюбинський і Винниченко»1 дає змогу глибше збагнути тенденції і власної прози. Про близькість світовідчуття з Винничен- ковим автор зізнавався у листі до М. Коцюбинського то­го ж таки 1912 р.: «Нема,— писав він,— дорогий Михайле Михайловичу, сонця, лірики та м’якого тону і в моїх опові­даннях. Навпаки, в них досить жорсткого тону. Треба Вам сказати, що всі вони дуже коротенькі; дія в них перенесена вглиб душі, а температура піднята до більшого «каления»… «Наречену» — саму боявся посилати (до «Літературно-на­укового вісника».— Ред.), та й тепер за неї боюсь. З зов­нішнього боку вона дуже легко може здатися «порнографіч­ною». А мені буде дуже жаль, як вона не пройде. І жаль тому, що вона кільце в ланцюзі. Витягти його і весь ланцюг порветься» 2. «Ланцюг», який не хотів розривати М. Моги- лянський,— це, на перший погляд, перебіг життя у таких віхових обмеженнях, як народження і смерть, а точніше: любов і смерть. Перебіг між «точками» найвищого злету мобілізації усіх духовних та фізичних сил людини. А глиб­ше— то це значною мірою фрейдистське розв’язання М. Могилянським проблеми підсвідомого: джерело психіч­ної енергії він вбачав у двох протилежних тенденціях — в сексуальному інстинкті та потягу до смерті.

Вже у першій збірці, проектуючи людину як біологіч­ний феномен на соціальний грунт, він заглиблюється в пошуки «людського в людині», тих моральних параметрів, завдяки яким їй вдавалося б залишатися на рівні своїх найвищих духовних можливостей. Це інтуїтивно й підвело письменника до думки про певний культурний регістр лю­дини як гальмівний чинник вседозволеності її «безмежних можливостей», той рівень, на якому з’являються відчуття честі й гідності. Такий комплекс проблем знайшов подаль­шу розробку у романах «Честь» (1929), «Всюду страсти роковые» (1939), «Хильда» (1941).

Жовтневий переворот М. Могилянський ніби сприйняв, повернувшись 1923 року з Петрограда в Україну. У 20-ті роки активно включається в громадське життя: очолює Ко­місію по складанню «Біографічного словника діячів Ук­


1 Див.: Могилянский М. Коцюбинский и Винниченко // Украинская жизнь. 1912. № 6. С. 57.


2 Чернігівський літературно-меморіальний музей М. М. Коцюбинсь­кого. № 1615. А. 2098.


628

 

раїни» при Українській Академії наук, активно виступає як критик та літературознавець. За ідейно-естетичними уподобаннями він був близький до групи «неокласиків». І вже цим багато визначалося. На диспуті 1925 року, най­старший з усіх, він сказав: «…вмирати за ідею, за комунізм часто буває легше, ніж жити для ідеї, для комунізму і своїм життям крок за кроком зміцнювати і закріпляти йо­го позиції. Тут часто людини не вистачає, бо у неї немає тієї культури, яка утворює нову людину, формує її і яка так потрібна для нових відносин нового життя» І саме тому боротьбою за нову людину, її культурний рівень, ду­ховність загалом були перейняті усі подальші літературні виступи письменника — як критичні, так і художні.

В українську новітню літературу М. Могилянський уві­йшов передусім як критик, літературознавець, грунтовний знавець світової літератури, а вже потім як майстер сло­ва. Заговорили про нього як про письменника лише після скандального оповідання «Вбивство», надрукованого жур­налом «Червоний шлях» (1926). Критика, нехтуючи пра­вом на умовність в художньому творі, витлумачила його надто тенденційним, як таке, в якому не схвалювалося повернення М. Грушевського в Україну. Через цей твір ім’я М. Могилянського потрапило і до статті А. Хвилі «Марні надії ворогів» (Комуніст. 1926. 17 серп.), спрямо­ваної проти діяльності Д. Донцова, а принагідно і проти М. Хвильового, якого той підтримував, та проти всіх, хто поділяв погляди М. Хвильового. Після цієї публікації «ле­гальне» творче життя письменника припинилося, залиши­лося єдине — виступати під псевдонімами. У такій формі побачили світ його передмови до творів Марка Вовчка (1927), Ганни Барвінок (1927), О. Стороженка (1927), до збірників «Досвітні огні» (1927), «Веселий оповідач» (1927), «П. Куліш» (1927). А от роман «Честь» (1929), «Всюду страсти роковые» (1939), «Хильда» (1941) зали­шилися неопублікованими.

Не опублікований у харківському видавництві «Літера­тура і мистецтво» роман «Честь» привернув пильну увагу внутрішніх рецензентів, і вони навіть дали йому оцінку в офіційній пресі. У передовій статті «Літературної газети» від 21 липня 1933 р. зазначалося: «… ворог знахабнів до того, шо одверто підсовує нам свої отруйні шовіністичні «твори» в надії, що їх ніхто не викриє. Досить покликатись на те. М. Могилянський не посоромився прислати до ЛіМу


1 Шляхи розвитку сучасної літератури / Диспут 24 травня 1925 р. К., 1° С 48


627

 

свій твір «Честь», який ідейним спрямуванням нічим не різ­ниться від славнозвісного «Вбивства»

Безпосереднім прототипом головного героя «Честі», за визнанням самого письменника, став хірург С. П. Колом- нін, який 1886 р. застрелився, вважаючи винним себе у смерті прооперованої хворої. Трагічний випадок з життя лікаря ліг і в сюжетну основу роману, хоча особливість побудови твору цим не вичерпується.

Історія життя духовно багатої, творчої особистості лі­каря Каліна раз у раз переривається коментуванням висо­коосвіченого оповідача, почасти іронічно настроєного, який має вихід до читача у своїх безпосередніх звертаннях, про­довжує полемізувати з плужанами, засуджуючи їхній ма- совізм, з вульгаризаторськими тенденціями критики. Встав­ними пасажами М. Могилянський вписує свій роман не лише у контекст вітчизняної літератури, а й європейської. Призначення оповідача, з одного боку,— ввести твір у ко­ло лектури для освіченого читача, який розуміє підтекст, а з іншого — вивести на вищий рівень порушені у творі про­блеми. Присутність такої особи — це своєрідний паліатив у творенні літератури, орієнтованої на європейську куль­туру, і водночас спосіб не втратити широке коло читачів.

Сюжетній двоплановості «Честі» відповідає пафосна характеристика твору, окреслена у жанровому визначенні самого автора — «патетично-іронічний». Якщо «іроніч­ність» пов’язана переважно із світосприйманням та світо­баченням оповідача-коментатора, то «патетичність» — з го­ловним героєм, носієм ідеї честі. В межах досить-таки нескладного основного сюжету розгортається цілий комп­лекс актуальних проблем. Це ж давня проблема — пошуки гармонії між особистим і громадським, біологічним і со­ціальним (почутгя честі Каліна випробовується і кохан­ням, і батьківськими почуттями); і нова — оміщанення ре- волюціонерів-активістів (образ кооператора Падалки). Через «елітарно-літературні» розмови про морську націю да­ється блискучий зріз обивательської національної психоло­гії. А головне — порушується таке актуальне тоді питання честі.

Маючи на увазі основну ідею роману, не можна обійти увагою вставної новели про батька Каліна, попа-правдо- шукача. Вона безпосередньо пов’язана з мотто до роману («Коли наша честь перевертом полетить, це зовсім не зве­селить богів, по-перше, тому, що, як тепер добре відомо.


1 Роман «Честь» вперше надруковано в журналі «Вітчизна» (1990. № 1).


628

 

жодних богів не існує в природі.Але ж неіснування богів не привід для висновку, що наша честь може собі летіти перевертом…»). Калін-старший намагався впорядкувати життя на землі в межах Божої волі. Його честь і людська гідність стимулювалися вірою. А чим ці почуття стимулю­ватимуться в новий час, час атеїзму? Відповідь однознач­на — високими ідеалами. І тут знову постає питання про якість людини, яка втілює їх у життя. Коло замикається. І ця замкненість може бути щасливою або трагічною для суспільства.

Відсутність культури, а отже, і похідних від неї — честі та інтелігентності,— шлях до вседозволеності як у мораль­ному, так і політичному житті, шлях до спотворення плід­них ідей попередників та поширення їх серед народу в своїй власній, вигідній для себе інтерпретації. Та це вже пробле­матика іншого роману — «Всюду страсти роковые», ідейно альтернативного «Честі».

У 1933 р. було ліквідовано історико-філологічний та соціально-економічний відділи ВУАН. Зліквідовано і Ко­місію для складання «Біографічного словника українських діячів». Звільнено і Могилянського за стосунки з «ворога­ми радянської влади». Десь у той самий час було арешто­вано й пізніше розстріляно його дочку, поетесу Ладю. За­слано і його сина, прозаїка та поета, Дмитра Тася (псевдо­нім). Самому М. Могилянському було «дозволено» пережити своїх дітей. Це був також один із випробуваних методів психологічного катування.

До початку Великої Вітчизняної війни письменник жив у Дніпропетровську в родині дочки Ірини. Саме в цей час він і працював над наступним романом «Всюду страсти роковые», який завершив у 1939 р., писав цей твір на укра­їнському матеріалі, але російською мовою, сподіваючись надрукувати його десь в Росії.

У новому романі М. Могилянський зробив спробу «роз­горнути» ідею вседозволеності. Це, по-суті, роман-засте- реження від розгулу та некерованості темних сил людської натури, її прихованих інстинктів. Ідея вседозволеності, хоч і втілена на рівні «проблем статі», але подається не без сподівання на прямі політичні асоціації. На противагу Каліну письменник моделює легкий і безвідповідальний характер жінки. (До речі, напевне, не без думки дероман- тизувати традиційний жіночий український характер, ве­дучи полеміку з просвітянами). Вилучена зі сфери суспіль­них відносин, ні в що не закорінена, як перекотиполе, по­збавлена навіть материнських інстинктів, Женя має єдине переконання: «Людина створена для щастя, як птах для


629

 

польоту». Чи не тому ці парадоксальні слова і взято епі­графом до роману? Цілком очевидно, що щастя вона розу­міє по-своєму, на доступному їй рівні — сексуального задо­волення. І лише ставши на шлях непогамованих плотських бажань, Женя засумнівалася в істинності свого життєвого кредо: «Человек создан для счастья! Но разве поднимут к солнцу крылья, отяжелевшие от облепившей их грязи».

В контексті всієї творчості М. Могилянського будівни- чій ідеї честі протиставлена руйнівна ідея вседозволеності. І зовсім не випадково носіями раціонально-логічного й чут­тєво-емоційного начал постають чоловічий і жіночий обра­зи. Таке протиставлення яскраво прочитується в контексті ніцшеанського ставлення до жінки, яку філософ вважав здатною лише до дітонародження, та фрейдистського роз­в’язання проблем соціального і біологічного.

Передбачаючи подальші втрати соціалізму, письменник виявив прозірливість і в останньому романі «Хильда» (1941). Але вже мав на увазі не лише «якість» людини за параметрами сутнісного виміру, а й нетривкість новоутво­реної державної системи, яка, абсолютизуючи колективне й недооцінюючи потреби та запити індивіда, соціальної гру­пи, нації як духовно згармонізованої одиниці,— програму­вала на майбутнє децентристські соціальні процеси, які вже виявили себе вочевидь.

Цікаво, що поетика романів М. Могилянського близька до стилістичного ефекту впливовості фільмів А. Тарков- ського. Адже після ознайомлення з прозою М. Могилян­ського також залишається фізичне відчуття: в одному ви­падку— «важкості» від максималістських вимог людини до самої себе та до інших («Честь»), в іншому — огиди до хтивої жінки з її непогамованими пристрастями («Всюду страсти роковые»), а ще в іншому — відчуття хисткості та непевності в завтрашній день («Хильда»).

Помер М. Могилянський 22 березня 1942 р. в селищі Велика Мурта Красноярського краю, куди був евакуйо­ваний. Там і похований.

 

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.