ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ XX СТОЛІТТЯ. Книга перша. За редакцією Віталія Григоровича Дончика

Борис Тенета (1903—1935)

Перша збірка його оповідань з’явилася 1927 р. Остан-ня журнальна публікація — 1934 р. Після того ім’я пись-менника більше не з’являлося в українській літературі.
Б. Тенета (справжнє прізвище Гурій) народився 1903 р. на Донеччині, після смерті батька, в 1914 р., переїздить до Катеринослава, навчався там в ІНО. З 1927 р. навчався у Києві, через деякий час зайнявся літературною творчістю. Починав з поезії, публікуючи її у популярних тоді журна-лах, мав добрі відгуки не лише від читачів, а й таких ви-могливих друзів, як Є. Плужник, Б. Антоненко-Давидович. Останній із жалем згадував, що сам Б. Тенета, тяжіючи до прози, так і не видав жодної поетичної збірки, вважа¬ючи вірші справою суто інтимною, надто особистою, щоб з нею виходити на люди ‘.
Талант Б. Тенети практично не встиг реалізуватися за той проміжок часу, що випав на його долю. Романтик не лише за творчим світобаченням, а й у повсякденному по-буті, він, за спогадами його сучасників, постійно Прагнув нових вражень, фантазував: захоплювався спортом, полю-ванням, розробляв план перебудови Труханівського остро¬ва на київську Венецію, мріяв про подорож на Таїті… Емо¬ційна вдача, схильність до орнаменталізму позначилися на перших оповіданнях, де автор виступав то від імені голод¬ного поета, який так і пішов з життя безробітним («Без¬робітний»), то від робітника, у якого помирає від сухот сестра, і він звинувачує в цьому місто («Місто»). Були й сповіді ліричного героя про жагуче кохання до красуні та¬тарки («Мусема») та напівгумористична розповідь про пригоди закоханих на півдні («Листи з Криму»).
Оповідання, зібрані в невеликій збірці «Листи з Кри¬му» (1927), написані в тому романтичному, лірико-імпре- сіоністичному ключі, що переважав тоді у багатьох моло-дих прозаїків пореволюційної фаланги. Це були переважно етюди, але в них помітно окреслювалося прагнення Б. Те¬нети до психологічного розкриття характерів. Наслідком цього прагнення була повість «Гармонія і свинушник» (Життя й революція. 1927. № 7—9); окремо видана 1928 р. Про неї заговорили критики, хоча тоді в українській прозі були, певна річ, і масштабніші твори.
Найпереконливіше письменнику вдалося показати жит-
1 Антоненко-Давидович Б Здалека й зблизька. К.., 1969. С. 169.
638

тєві контрасти на взаєминах Михайла і Катерини. Обоє зовсім юними штурмували Перекоп у громадянську війну, були переповнені мріями про щасливий час. Та ось за кіль-ка років знову зустрілися й виявилися надто різними: Ка-терина втратила життєвий оптимізм, її гнітить майбутня безперспективність, а Михайло — самовпевнений, діє грубо й меркантильно. Прагнучи бути психологічно достовірним, Б. Тенета неспішно розкриває особливості обох натур, епі¬зод за епізодом веде до логічного фіналу. І коли, не витри¬мавши сірої прози буднів, Катерина йде з цього світу, а Михайло вважає її за це наївною інтелігенткою, стає оче¬видним, що ці образи певною мірою символічні, що це — два напрями тогочасного життя.
Повість не була художньо бездоганною. Дехто з крити-ків докоряв авторові за характерну для нього розпороше-ність сюжету, нечітку композицію. 1 Лакиза писав навіть про епігонство Б. Тенети, залежність повісті від деяких ро-сійських творів, зокрема в «надто гострій і цікавій пробле-мі— проблемі статі» *. Але, нам здається, йшлося при цьо-му не так про художні вартості «Гармонії і свинушника», як про ідеологічні засади її автора, який, мовляв, замість зображення нових явищ, бойового духу комсомолу, зосе-редив увагу на деградації моралі.
Не можна не помітити, що в настроях письменника з’яв¬ляється розгубленість, яка відбивається на його творчому поступі:
Оглянувся: хутко і столунно
В мертву прірву падають літа…
В усьому цьому очевидний гнітливий вплив тодішньої суспільно-політичної ситуації й тої напруги літературного життя в Україні, внаслідок яких була остаточно ліквідова-на ВАПЛІТЕ, якій симпатизував Б. Тенета, і саморозпус- тилась «Майстерня революційного слова» (МАРС), до якої він належав. За спогадами Г. Костюка, на початку 1928 р. схвильований Б. Тенета дав йому машинописну копію за-бороненого памфлета М. Хвильового «Україна чи Мало-росія?». «Щоб так написати,— казав він,— треба мати не-абияку громадську відвагу й неабиякий талант. Хвильовий єдиний серед нас, що це має. Але читав «Від ухилу — у прірву» Андрія Хвилі?.. Прочитай до кінця. Заноситься на великий погром» 2.
1 Життя і революція. 1928. № 3. С. 181.
2 Костюк Г. Зустрічі і прощання. Кн. 1. С. 215—216.
639

Б. Тенета з його емоційною натурою не міг не реагува-ти гостро й болісно на такі події. Він відходить од лірич-ності й орнаментальності, що частково відчувалися у по-вісті, шукає себе в заземленій реалістичній прозі. Опові-дання «Люди» (Життя й революція. 1928. № 10) майже не нагадує молодого прозаїка. Це розповідь відстороненого автора про самосуд натовпу селян над місцевим конокра-дом. Розпалені помстою односельці закатовують злодія, а потім ще живого закопують у могилу. Автор дає ли-ше один штрих разючого контрасту: в цей час над цвинтарем, «під хмарами пролі¬тав аероплан, везучи пасажирів з X а р- ко в а…»
Письменник прагне відшукати корені загрозливої дис-гармонії суспільства, що почала тоді окреслюватися, по-вертає творчою уявою у революційні роки. Оповідання «Де¬сята секунда», «Ковалі», «Ненависть» (зб. «Десята секун¬да», 1929) містять художнє осмислення екстремальних си¬туацій, усвідомлення того, що проповідь класової ненависті пробуджувала печерні інстинкти індивіда й закладала грунт ненависті людини до людини, і внаслідку чи не за¬кономірним парадоксом видається така тогочасна реаль¬ність, коли червоний командир Гнат Власенко («Нена¬висть») воює проти петлюрівського загону, очолюваного Кіндратом Власенком, але гине від своїх же, червоиоармій- ців, які переплутали його з братом…
Наступні твори Б. Тенети засвідчують його марні й без¬плідні спроби пристосуватися до «вимог часу». У розпал компанії проти СВУ він друкує в останньому номері аль¬манаху «Літературний ярмарок» (1930) невелике оповідан¬ня «Будні» — звичайний взірець «виробничої» прози. Автор намагався переконати, що «увесь завод із захопленням стежив за змаганням двох зразкових бригад». Залишається додати, що по деякім часі в новоствореному журналі «Ра¬дянська література» (1933. № 7—8; 1934) Б. Тенета ви- ). друкував повість «Дні» — поширений варіант оповідання за рахунок типово банальних, навіть і для того часу, епізо¬дів про реконструкцію заводу, зміцнення колгоспу, шкід¬ництво куркулів тощо. Найприкріше те, що вже після цього письменник нічого не встиг опублікувати цікавого, пішовши з життя на початку 1935 р.
Втім, лише недавно відкрилася можливість мати об’-єктивні відомості про фінал його життя й творчості. Восе-ни 1933 р. Б. Тенета у видавництві «Молодий більшовик» розповідав друзям про роботу над своєю давньою мрією — великим історичним романом. «Тема — історія й практика
640

завоювання Мехіко іспанськими колонізаторами на чолі з Кортесом. Потрясаючі епізоди, жахливе винищування за-войовниками тубільного населення ацтеків та індіан. Такої теми українська література ще не мала, підкреслював він»1. Зрозуміло, що роман мав перегуки з близькою сучасністю, тому писався неспішно, з надією на зміни в жорсткій цен¬зурній політиці.
А проте арешти письменників наприкінці вже 1933 та на початку 1934-го, очевидно, поклали край кращим творчим задумам і надіям прозаїка. Після розстрілу близьких йому Г. Косинки, Д. Фальківського у грудні 1934 р. він хотів отруїтися… У нього з’явилася ідея-фікс: не датися живим у руки енкаведистам. Як згадує у нещодавно опублікова¬них спогадах дружина Є. Плужника — П. Плужник, Б. Те¬нета мав такий наївно-романтичний план порятунку: «Небез¬пека наближається, скоро і по нас прийдуть, а жити так хочеться, що, здається, я зроблю так: піду до річки, зали¬шу свій одяг на березі, покладу в кишеню всі документи на ім’я Бориса Тенети, а сам на голову нав’яжу який-небудь одяг такий, щоб можна лише було прикрити грішне тіло, перепливу річку… і нема мене… піду, куди очі глядять без документів, без нічого. А хтось знайде мій одяг на березі з документами, передасть у відділ розшуку міліції, мілі¬ція — в НКВС. Ну, що ж, скажуть, утопився сам раніше, ніж ми його утопили…» 2
Як свідчила Г. Плужник, Б. Тенета написав навіть спов¬нені відчаю листи Сталіну й Горькому, де благав втрутити¬ся в ситуацію на Україні, бо ж ув’язнюють неповинних людей, чинять розправу над талановитими письменниками, його самого ця доля спостигла 20 січня 1935 р. на Кавказі, куди поїхав до дружини, яка там працювала після закін¬чення медінституту. Ще в Сухумі, у попередньому ув’яз¬ненні перед перевезенням до Києва, Б. Тенета зробив спро¬бу покінчити життя самогубством. Тоді йому не дали ско¬їти цього. А вже 6 лютого, в Лук’янівській тюрмі, в Києві, він, подерши на шматки рушник та власну білизну, зробив зашморг і вночі затягнув його на шиї.
Йому було тільки 32 роки, він міг стати помітною по-статтю в нашій літературі.
1 Костюк Г. Зустрічі і прощання. С. 220.
2 Україна. 1990. № 3. С. 14.

Категорія: ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ XX СТОЛІТТЯ. Книга перша. За редакцією Віталія Григоровича Дончика

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.