Ім’я цього драматурга (писав також вірші, прозу, публіцистику) було викреслене з літературного процесу й заборонене в Україні ще на початку 1930-х рр. І тільки через
60 р. воно знову посіло належне місце в історії української літератури. Народився С. Черкасенко 1 грудня 1876 р. в містечку Новий Буг на Херсонщині у селянській родині. Закінчив Но- вобузьку вчительську семінарію (1895), учителював на Катеринославщині та в Донбасі. З 1910 р. жив у Києві, був співробітником київських українських газет і журналів, працював над українськими підручниками, працював у театрі М. Садовського. 1919 р. переїздить до Кам’янця-Поділь- ського і цього ж року за дорученням уряду Української Народної Республіки їде до Відня у справах видання підручників. У 1923—1929 рр. С. Черкасенко живе на Закарпатті, працює у товаристві «Просвіта» в Ужгороді. За співпрацю з прогресивними силами краю його висилають із міста. Оселяється в с. Горні Черноушіце на околиці Праги, де й помирає 8 лютого 1940 р. Перша збірка С. Черкасенка «Хвилини» (1909) засвідчила, що автор успішно переборює літературні впливи, шукає власних шляхів поетичного відтворення світу. В його ранній поезії переважають соціальні мотиви, бунтарські настрої. Згодом він утверджується як блискучий поет-лірик, творець ніжних, акварельних, музично «озвучених» малюн- |
701 |
ків («Симфонія ночі», «Серенади», «Романси», «Тихої ночі»).
Поезія С. Черкасенка 1917—1921 рр. передає настрої українського суспільства тієї доби, відтворює картини революційних зрушень, пересипана бойовими закликами, грізними інвективами, національно-патріотичними гаслами, зверненнями до героїко-історичної традиції (поетичні цикли «До верховин!», «На варті», «В огні наш край», «Відгуки», «На бойовищі», «У бурі білій» передають своєрідну конкретику буремних літ). Автор створив нові образи рідного краю, проголошує свої поетичні гасла («Не спіть!», «За рідний край», «Вартуймо!», «На варту всі!», «Не вгашайте духа», «Шляху назад для нас нема»). Підсумком двадцятилітньої поетичної творчості С. Черкасенка стали його «Твори», що вийшли у Відні 1920—1921 рр. і склали три томи оригінальної лірики. Ще на початку літературної діяльності С. Черкасенко працював і в жанрі прози, писав оповідання, нариси, фейлетони. Здобутком тут вважають цикл оповідань про дітей, написаний 1910—1912 рр. (зб. «Маленький горбань та інші оповідання», 1912), де відтворено працю, злидні й горе шахтарчуків та їхніх батьків, приречених на безпросвітне животіння. Шахтарська тема переважає і у збірці «Вони перемогли» (1917). В оповіданнях С. Черкасенка влучно схарактеризовано темні сторони тогочасного життя, виведено образи, що найповніше відбивають добу реакції після революційних подій 1905—1907 рр. («На посту», «Весела людина», «Пастка»). Ряд творів присвячено гіркій долі народного вчительства («Зануда»), Водночас письменник далекий від ідеалізації інтелігенції, про що свідчить книжка дошкульних оповідань «Жарти Сатира» (1913). В еміграції С. Черкасенко написав «Пригоди молодого лицаря. Роман з козацьких часів» (Львів, 1937), де відтворено події в Україні на початку XVII ст. Головним героєм роману є Павло Похил, юнак із Канева, який бере участь у козацьких виправах під проводом гетьмана Петра Сагайдачного. Про подальші пригоди свого героя автор розповів у романі «Блиснем шаблями, як сонце в хмарі», що залишився неопублікованим. Улюбленим літературним заняттям С. Черкасенка була драматургія. Він створив свій поетичний театр, яким намагався утвердити новий напрям сценічного мистецтва, поєднати досягнення традиційного українського побутового етнографічного театру з новими пошуками в цьому жанрі. Можливості побутово-реалістичної драми на початку XX ст. |
702 |
були вже вичерпані, тому молодше покоління драматургів — Леся Українка, О. Олесь, В. Винниченко, С. Черкасенко — почали орієнтуватися на європейську неоромантичну або символістську драму. С. Черкасенко не поривав зв’язків із старим театром, тому поряд із типово символістськими драмами він — автор соціально-побутових п’єс. Водночас багато уваги приділяє драматургійній обробці чужих сюжетів. Так у співпраці з трупою М. Садовського, були поставлені комедія «Газетна помилка», драми «Земля» і «Казка старого млина», трагедія «Про що тирса шелестіла».
Перші драматичні спроби С. Черкасенка — ескіз «Жах», етюд «Повинен» (обидва — 1908) — відлуння буремних подій 1905—1907 рр., вони відтворюють революційні настрої в робітничому й селянському середовищі. Твори належать до типово символістської драматургії, тут діють образи-сим- воли, особисте тут підпорядковане грамадському, а події 1905—1907 рр. трактуються як сувора необхідність у бороть бі із світом несправедливості. Кращою серед ранніх драматичних творів С. Черкасенка є «Хуртовина» (1908). Драма не зазнала сценічного втілення, її було конфісковано, а автора засуджено на один місяць ув’язнення за вилучені під час обшуку книжки. Помітною подією в українському театральному житті стала також драма «Земля» (1913), де знайшли відбиття погляди народників та ідеалізація селянства. Найвищим досягненням драматурга стали п’єси «Казка старого млина» (1913) і «Про що тирса шелестіла…» (поставлена 1918 р.). Перша — типово неоромантична драма. Написана майже одночасно з «Лісовою піснею» Лесі Українки, вона вписується в контекст європейської неоромантичної драми, перебуває в силовому полі таких її класичних зразків, як «Затоплений дзвін» Ґ. Гауптмана, «Зачароване коло» Л. Риделя, «По дорозі в казку» О. Олеся. У центрі твору — конфлікт між патріархальним укладом українського життя і новими капіталістичними відносинами, що призводять до хижацького винищення степової природи. «Казка старого млина» — реквієм та тією мрією, що її витворила українська селянська поетична традиція. В уста Казки- Мар’яни вкладено слова туги за знищеною незайманістю рідних краєвидів: Краса степів поволі умирає. І там, де вітер, як орел, гуляв, Туман задушливий висить, як хмара. Трагедію «Про що тирса шелестіла…» надруковано в 1918 р. на титулі — присвята «велетневі рідної сцени Миколі Садовському». Річ написана віршованою мовою, містить |
703 |
КлЕБАИОМ’ОУРА |
% |
Лі
Л* |
чимало пісень, своєю популярністю завдячує музиці К. Сте- ценка, створеній для цієї п’єси.
Виводячи головним героєм трагедії Івана Сірка, С. Чер- касенко не прагнув документального історизму. «Історичні і взагалі живі особи в п’єсі,— писав автор у передмові,— взято… не для популяризації їх зі сцени, а — як живі символи до втілення певних ідей (Сірко — боротьба в людині двох початків — звірячого й духовного; в образах Оксани й Килини — вираз тих початків; Сірчиха — клопітна буденщина, не здатна піднестись над життям, і т. д.); епоха і історичні події для драматурга тільки тло, на якому оживають його власні образи» (К-, 1918). Подаючи героя із роздвоєною душею, С. Черкасенко вибрав не зовсім вдалу життєву модель. Відважний і монолітний козацький ватажок найменше підходив до такого прототипу. Історична й художня несумісність у цьому образі породжувала безліч запитань, незважаючи на авторське застереження. У 1918 р. з’явилися друком «Страшна помста. Драматична казка на 5 картин» і «Чорна Рада. Картина козацького життя XVII ст.». Перша є переробкою однойменного твору М. Гоголя. (На відміну від оригіналу С. Черкасенко дав варіант побутово-історичної драми.) Друга п’єса — сценічна версія роману «Чорна Рада» П. Куліша. До оригінальної драматургії С. Черкасенко повернувся у вигнанні, створивши п’єси «Вечірній гість» (1924); «Сміх» (1924); «Лісові чари» (1924); «Бідний Лесько» (1926); «Лі- буша в таборі» (1925); «Хай живе життя» (1930); «Вигадливий бурсак» (1937); «До світла, до волі» (1937). Майже всі вони адресовані дитячій аудиторії, написані вправною літературною мовою, мають пригодницький сюжет і привабливих героїв. Наприкінці 20-х — на початку 30-х рр. С. Черкасенко звернувся до історичної драми, зокрема — «Коли народ мовчить» (1927), «Северин Наливайко» (1928), «Ціна крові» (1930), «Еспанський кабальєро Дон Хуан і Розіта» (1931). Два останні твори не вписуються у традиційну українську тематику, бо у драмі «Ціна крові» потрактовано біблійний сюжет про зрадництво Юди Іскаріотського. «Еспанський кабальєро Дон Хуан і Розіта» — нова версія дон-жуанівської теми. Обидві ці теми розробляла і Леся Українка («На полі крові», «Камінний Господар»), Це дало критикам підставу говорити про зумисне творче змагання з поетесою. Насправді ж драматург опрацював ці мандрівні сюжети по-своєму; він не виправдовував зрадництва Юди, а пов’язав цю традиційну тему із проблемою національно-визвольної боротьби. Продаючи вчителя, Юда сподівається, що народ повста |
704 |
не, визволить його і змете завойовників із своєї землі. Коли він побачив, що засліплена юрба віддала Ісуса на розп’яття, тоді ж усвідомив повний крах своєї ідеї. Не відступаючи од євангелічного сюжету та образів, С. Черкасенко написав оригінальний твір, що збагатив літературний серіал цього складного і суперечливого образу.
Дон Хуан в Інтерпретації драматурга свідомо приземлений, позбавлений тих містично-демонічних рис, яких надавали йому попередні автори, зокрема Леся Українка. Це звичайний зальотник, який шукає гострих відчуттів. Карою за його негідні вчинки є не смерть, а помста зведеної ним простої дівчини. На противагу всім грандесам, що принижуються перед Доном Хуаном, дочка рибалки Розіта захистила свою дівочу честь і людську гідність. Тривалий час С. Черкасенко виношував задум написати драматичну трилогію під назвою «Степ». У вересні 1928 р. він завершив роботу над першою частиною — історичною драмою «Северин Наливайко» (надрукована—1934); друга частина — «Богдан Хмель» — залишилася неопублікова- ною; про написання третьої частини свідчень немає. Матеріалом для «Северина Наливайка» стала розвідка П. Куліша «Почини лихоліття ляцького і перві козацькі бучі» (1865) та його «староруська драма» «Цар Наливай» (надрукована— 1900). С. Черкасенко лише відштовхнувся од Кулішевого матеріалу, створивши цілком самобутній твір. Він показав козацтво відважним лицарством, що виборює волю й незалежність України. Історичні драми «Коли народ мовчить» (1933) і «Вельможна пані Кочубеїха» (1936) присвячені добі гетьманування Івана Мазепи, тут відтворено стосунки старого гетьмана з Мотрею Кочубеївною і його намагання визволити Україну з-під російського ярма. Історична драматургія С. Черкасенка близька за своїм характером до «драми ідей», але в ній є історична достовірність, часовий реквізит, водночас автор дбає про динамізм сюжету, сценічний рух, прозорість ідеї. Від гостросюжетиих п’єс із шахтарського життя до історичної драматургії — такий шлях С. Черкасенка-драматур- га, творчість якого — самобутнє явище в українській літературі. Образно-стильове, жанрове й тематичне багатство, поетика і проблематика його творів засвідчують ідейно-художні пошуки української драматургії першої половини XX ст. У художній спадщині С. Черкасенка віддзеркалено трагічну долю України, її жертовну боротьбу за соціальні й національні ідеали. Закинутий долею на чужину, С. Черкасенко не став «перекотиполем», а проніс крізь усе любов до знедоленої Батьківщини. |