Стус Василь. Вибране. Час творчості.

Мені здалося — я живу завжди

загрузка...

Мені здалося — я живу завжди.
Неначе в сні було моє дитинство.
Неначе в казці я пройшов цей вік,
і мій вінок, де квітло двадцять весен,
уже пожовк, осипався, опав.
Прозора незглибимість пойняла,
оплівши плеском лоскотним проміння
дитинне серце. І забутим ранком човном
безвесельним замрівся світ.
Вода застигла. Сонце відтремтіло.
Дитинство загубилось серед дня.
Той день — марудний день! Забатожіли,
завирували, пролились шляхи,
і рідна хата попливла за плотом
і попливла із горла гіркота.
Весна! весна! — від поночі до рання.
Весна — в вікно, на дах, на капелюх,
весна в колючі воронові гнізда,
весна на кригу і від берегів —
на течію, на вир, на чорториї
весна правує серцем, як веслом,
весна збігає і збігають роки,
вже й вечори попереду біжать.
Розвидніло на білому папері.
На цілий аркуш видовжився день.
І дні подовжені замиготіли
в моєму відривнім календарі.
IX. 1963

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.