ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ XX СТОЛІТТЯ. Книга перша. За редакцією Віталія Григоровича Дончика

Іван Микитенко (1897—1937)

Народився І. Микитенко 6 вересня 1897 р. в родині се- лянина-середняка в с. Рівне Херсонської губернії (нині Кіровоградська обл.). Тут він навчався в двокласній мі­ністерській школі, закінчивши яку 1911 р., вступив до Херсонського військово-фельдшерського училища.

У грудні 1914 р. майбутнього драматурга відправляють на фронт. Лютнева революція в Росії 1917 р., безпосередня участь у діяльності революційного полкового комітету — все це дало життєві реалії, які згодом певною мірою знай­шли художнє відображення в його п’єсі «Як сходило сонце».

З фронту Микитенко повернувся тяжко хворий, з об­мороженими ногами. Одужавши, бере активну участь у боротьбі з тифом у селах Єлизаветградщини, завідує лік- пунктом у с. Нечаївка й пише вірші та короткі п’єси. 1922 р. нечаївський комітет незаможників відряджає І. Микитенка на навчання до Одеси. Навчаючись і працюючи, він стає членом літоб’єднання «Потомки Октября», очолює філію «Гарту», друкує вірші, фейлетони, нариси й оповідання.

1926    р. з’являються окремі видання письменника — п’єса «У боротьбі» та прозова збірка «На сонячних гонах».

Того ж року І. Микитенко їде до Харкова, там завер­шує навчання у медінституті, бере активну участь у підго­


727

 

товці Всеукраїнського з’їзду пролетарських письменників, а згодом стає одним із керівників ВУСППу. В 1926— 1928 рр. з’являються поема «Вогні», повісті «Антонів огонь», «Брати», «Гавриїл Кириченко— школяр» (інша назва — «Дитинство Гавриїла Кириченка»), «Вуркагани». Під вра­женням поїздок до Німеччини, Польщі, Чехословаччини І. Микитенко пише книжку подорожніх нарисів і нотаток «Голуби миру» (1929); у 1933 р. закінчує першу книгу ро­ману «Ранок». Одночасно з прозовими творами одна за одною з’являються п’єси: «Диктатура» (1929), «Світіть нам, зорі», друга назва «Кадри» (1930), «Справа честі» (1931), «Дівчата нашої країни» (1933).

У 30-ті роки були створені драматичні речі — комедії «Солона флейті» (1933—1936) і «Дні юності» (1935—1936); історична п’єса «Маруся Шурай» (1934); драма «Як сходи­ло сонце» (1937; надрукована— 1962). Письменник заги­нув 1937 р., ставши жертвою репресій і беззаконня.

У І. Микитенка-драматурга художній хист проявився вже у п’єсі «Диктатура». Задум п’єси автор реалізовував на знайомому йому життєвому матеріалі — численних зу­стрічах із робітниками Миколаївського суднобудівного за­воду та враженнях від поїздок у підшефні села на Одещині під час хлібозаготівельної кампанії. Головний герой п’єси, комуніст Дудар,— кадровий пролетар, непримиренний до класових ворогів й уважний до «соціально своїх», яких у разі сумніву «спрямовує» здебільшого за допомогою де­кларативних жестів та заяв. Спроба показати Дударя пе­редусім як більшовика істотно перешкодила розкриттю цього героя як людської індивідуальності (що певною мі­рою компенсувалося глибшою індивідуалізацією інших об­разів, зокрема селян: Небаби, Малоштана, Чирви тощо). Розкриття саме цих образів не тільки за їх класовою при­належністю, а й як людських індивідуальностей, уміння пе­редати реальну соціальну атмосферу на селі кінця 20-х, го­строту конфліктів та колізій зробило «Диктатуру» популяр­ною виставою.

Освоюючи нову тематику, І. Микитенко водночас праг­не до розширення своїх художніх обріїв. Певною новизною відзначається вже його наступна п’єса «Кадри» («Світіть нам, зорі», 1930). «Вища школа — це новий Перекоп. Узя­ти його буде нелегко. Ворог скажено боронитиме свої ос­танні твердині. Але ми мусимо взяти, ми їх візьмемо»,— у цих словах комуніста Гармаша виражено ідею твору.

Як і «Диктатура», нова п’єса не була позбавлена істот­них вад; це поділ представників інтелігенції на два класово ворожі табори, одноплощинний показ негативних персона­


728

 

жів; плакатність багатьох позитивних героїв, на які слуш­но звертала увагу критика 1. Дослідники наголошували схильність І. Микитенка до показу соціальної сутності ге­роїв, а не їх характерів.

Від соціальних драм, які створювалися переважно на сучасному матеріалі, І. Микитенко незабаром переходить до жанру комедії. «Дівчата нашої країни», «Соло на флей­ті» і «Дні юності» — новий етап для письменника. Він, як і його побратими по перу — М. Куліш, О. Корнійчук, І. Ко­черга,— звернувся до розробки соціально-етичної пробле­матики.

«Дівчата нашої країни» — лірична комедія, основний конфлікт якої розгортається в морально-психологічній пло­щині. Автор, за його зізнанням, прагнув показати процес перевиховання особистості, «як народжуються нові люди — герої нашої доби» 2. У комедійному ключі постають колізії соціального та психологічного характеру (суд батьків, скеп­тичне ставлення чоловічої бригади до дівчат-бетонниць, що взялись за «нежіночу» справу, тощо). У п’єсі поєднано м’я­кий гумор і тонкий ліризм, у цьому сполученні серйозного й смішного відтворено взаємини носіїв ліричного начала (Марії Шапіги та Миколи Пронашки).

П’єса «Соло на флейті» — викривальна сатира, спрямо­вана проти новітніх проявів кар’єризму, інтригантства, ма­ніпулювання революційною фразеологією, породжуваних у сприятливій атмосфері 30-х років. Створивши досить но­вий у драматургії тип підлабузника й пристосуванця (аспі­ранта, згодом — ученого секретаря інституту Ярчука), І. Микитенко вивів багатогранний образ паразита, для яко­го «на світі немає нічого святого, не існує ніяких принципів і є тільки власна шкура».

Потрапивши до наукового інституту й зорієнтувавшись у обстановці, Ярчук підступом обійняв посаду вченого сек­ретаря й експлуатує її з кар’єристськими намірами. Він прибирає до своїх рук планування наукової роботи, втру­чається у кадрову політику, створює ціле «апаратне цар­ство» з підлабузників та нероб, виживає з інституту здіб­них, перспективних співробітників. Директор інституту Бережний стає знаряддям у руках свого пронозливого поміч­ника, що вправно користується обстановкою культу особи. Ярчук діє не навмання, він спирається на цілу «філософію»


1  Кузякіна Н. Нариси української радянської драматургії (1917— 1934): С. 155; Вакуленко Д. Світіть нам, зорі!//Драматургія. Літера­тура героїчного діяння. K., 1978. С. 274—276.


2  Микитенко І. На фронті літератури (1927—1937). К-, 1962.


729

 

і тактику «боротьби за існування», одначе його метод, як ї «життєві формули», яких він дотримується, були розвін­чані більшістю науковців (Вересай, аспіранти Рогоза, Убий- вовк та ін.). Крах Ярчука — викриття цинічної філософії пристосуванства, «крокування по трупах» в ім’я кар’єри, особистого «благоденствія» — у цьому основний ідейний зміст п’єси.

«Соло на флейті» — прикметна, новими «типами» й ха­рактерами, реальними драматичними колізіями. Це був вияв гострої спостережливості письменника, громадянської сміливості, майстерності створювати чітко окреслені люд­ські характери. Водночас п’єса відзначалася ще однією якістю — сценічністю. її комічно-сатирична викривальність поєднувалася з динамічною інтригою, влучною мовою, ча­сом гротескною загостреністю, що давало підстави вважа­ти цей драматичний твір І. Микитенка однією з найзлобо- денніших комедій тогочасної української драматургії.

У 30-ті роки І. Микитенко написав і ряд інших п’єс, зокрема соціальну драму «Бастілія божої матері» (1933), переробив драму М. Старицького «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» під назвою «Маруся Шурай» (1934). Лише через два десятиліття після смерті драматурга опубліко­вана й поставлена на сцені героїчна драма «Як сходило сонце».

Життя й літературна творчість І. Микитенка припадали на складний і драматичний відтинок вітчизняної історії. Він належав до тих, хто ревно і щиро утверджував у лі­тературі принципи спершу «пролетарського», а потім — з початку 30-х років — соціалістичного реалізму, часто ви­ступав у ролі оспівувача нового життя. Не в усьому І. Ми­китенко був об’єктивним і почасти сліпо вірив у проголо­шувані догми та гасла, переносив їх на сторінки своїх тво­рів. Процес його прозріння, окреслений п’єсою «Соло на флейті», на жаль, залишився незавершеним, оскільки й сам письменник впав жертвою тоталітаризму.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Куліш М. Твори: У 2 т. К-, 1990.

Курбас Л. Березіль. К-, 1988.

Мамонтов Я. Твори. К-, 1988.

Дніпровський І. Яблуневий цвіт. К-, 1990.

 

Категорія: ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ XX СТОЛІТТЯ. Книга перша. За редакцією Віталія Григоровича Дончика

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.