Стус Василь. Вибране. Час творчості.

МОЛОДИЙ ГЕТЕ

загрузка...

Мишастий морок виповзав з кімнати
двадцятилітнім хлюпотом. Чорнів
важкий ослін. У вікнах всесвіт сліп.
Гойдався в шклянці шпатовий мускатель.
І стіл прямів. І штори край вікна
шамріли з вітром. Об ботфорти терлись.
І мерва дум, ночима перетерта,
нестерпно ліловіла, ніби кнастер.
Мольберт молився. Спрагле полотно
стікало тінню по рудій долівці.
І розпливались кола, очі сліпли
над гусячим пером.
Уже вино
не покріпляє. Зжужмлена душа,
мов мотовило, обростає згадками,
в шезлонгу западає на лопатки
і по кімнаті — безтелесно шастає.
Легкою плямою світліє день,
вже клавесин шаріє перламутром.
І контрабандою світання йде,
мов перламутр, холодне й каламутне.
Зійшла під трави ніч. І на стіні
гранчаста заряхтіла порцеляна
і хлюпнуло вино у кришталі,
папір, і лікті, і шлафрок — заплямлені.
Ніч недописана і недопита,
але неспитий ранок майорить.
Він вирвався, мов кінь несамовитий,
віщуючи сухокопиту хіть
до макового степу — на вітрах
і — на вітрах — лісів, що ходять ходором…
Де — на вітрах — дівочий переляк
од поцілунку і терпкого глоду.
Іди ж — любись, кохайся, шаленій,
впивайся голубим, зеленим, зельним
і уклонися Матері доземно
за чорні ночі і червоні дні.
Провілглий ранок іволгу збудив,
і солов’ї проміння проволожили.
Іди — мужній і сам себе помножуй
у ранній радості і радісній біді.
Іди — щоб серце висвітлить з ночей
у майовому полі на безмежжі.
І не барись — ти завше вічний дервіш
з сомнамбулічним спалахом очей.
Тож проривайся — в поле, до води,
до гір, до зір, до молодого сміху.
Тож проривайся — крізь людську зловтіху,
пересуди, і осуди, й суди.
Нехай тобі замає більший світ
і більша ніч замає над світами,
та, випроставши руки, у нестямі
ти проривайсь:
— Привіт тобі, привіт,
о зельна Земле!
III. 1965

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.