Стус Василь. Вибране. Час творчості.

Самота самоти…

загрузка...

Самота самоти.
Вузол тиші.
Вікно.
Коридорний
крок на гострих підборах
(як капає синьо із стріх!).
Чорнобривий!
Засмучений!
Сніг!
Це нічого, що хворість?
Це нічого, що прорість
росте непомітно, як гріх?
Снігу! Мов же!
(казав Вінграновський — ословся!)
Самота самоти.
Вузол тиші.
На гострім столі
тільки ніжка одна
(стіл — круг тебе: крути гула-гупа!)
Не тримайся стола.
Не тримайся землі.
Самота — провеснянка.
І вітер бурульки похрупує.
Хмари чисті, як гуси,
бредуть калюжами чорнявими.
Попливли! Попливли!
їм нічого — як з гуски вода.
Може бути, що й так.
Може й так.
Може, хмари полишать прогалини.
(А як ні — не біда.
Лишать? — так.
Лишать? — так.
Білі плями на чорній калюжі?
О, так.)
Самота самоти.
В берег — крига. І сонце високе.
Чорно-біла весна
між крижин, рябуватих охвиль…
Чорнобривий
засмучений
біль
сиву голову з яру вистромлює,
повесіння вимолює
в сотні білих збайдужених більм.
III. 1965

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.