Стус Василь. Вибране. Час творчості.

Не співатиму. Казатиму. Отак…

загрузка...

Не співатиму. Казатиму. Отак:
жінка шмаття випрала. На жердці
пришпилила. Біля ніг собачка
лащиться. Вимахує хвостом,
іклами всміхаючись до сонця.
Спогади, що навмання блукають,
випірнуть із пам’яті. Напнеться
спокій твій, мов сукня на дорідних
грудях молодих. А ти мовчи.
Шепочи, поки пливуть слова,
і мовчи, коли на серці тихне.
Не співатиму. Казатиму. Тепер
вистоялось. Вивітрилось. Уперше
ні печалі. Ні благоговіння.
На півсвіту — безберегий день.
Гамірний прогуркотить візок.
У прориви хмар ввірветься небо,
і доносить сонце громохке
вічності високу нетактовність.
Обраділий, мовчки влию в шклянку
з другом недопитої горілки
і дивитимусь, як час минає
галасливим гицеля візком.
Не співатиму. Слова шовкові
набігають на уста. Лоскочуть,
а тобі — вікно. І гамір вулиць.
Неспокійна самота — тобі.
(…ти кажи собі. Потиху шепочи:
не добрати з уст ясного глузду,
загубилась тиша. Без цілунків
ні на крок. Не бачиш? — беручкий
вітер розкриває п’яні вікна.
І гаразд. І добре. І люблю).
Ш. 1964

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.