АНТОНІМИ (гр. anti — проти і onyma — ім’я) — слова однієї частини мови, що мають протилежні значення: говорити — мовчати, добрий
— злий, рано — пізно. Щоб мати протилежні значення, слова повинні співвідноситись за своїм лексичним значенням. Наприклад, антоніми світлий — темний означають колір, гіркий — солодкий — смак, вверх — вниз — простір, сьогодні — завтра — час, багато — мало — кількість.
Антоніми, як правило, групуються парами. Якщо слово багато¬значне, то кожне значення може мати свою антонімічну пару: свіжий хліб — черствий, свіжа сорочка — брудна, свіже молоко — кисле.
Антоніми бувають різнокореневі і однокореневі. Однокореневі ан¬тоніми мають однакові корені, а протилежність значення досягається префіксами: уважний — неуважний, заходити — виходити, правда — неправда. В різнокореневих антонімах протилежність значення містіть¬ся в самому корені: день — ніч, твердо — м’яко, щастя — горе.
Антоніми — це один із засобів виразності в художньому тексті. Вони використовуються для зображення контрастних явищ:
5

“Дивний у вересні ліс — у ньому поряд весна і осінь. Жовтий лист і зелена травинка Тепле сонце і холодна біла райдуга. Тиша і пісня» (К. Паустовський).
На зіставленні антонімів будується така стилістична фігура, як ан¬титеза: Ситий голодного не розуміє Антоніми використовуються для створення оксюморона (оскиморона). Це художньо-стилістичний прийом, що полягає у спеціальному поєднанні контрастних за зна¬ченням слів для вираження єдиного поняття: солодка мука, бідний багач, гірка радість, “Гукала тиша рупором перонним» (Л, Костенко).