Стус Василь. Вибране. Час творчості.

І ось нарешті: сто чужих подоб

загрузка...

І ось нарешті: сто чужих подоб,
що встрягли в тебе, як отруйні стріли,
поодпадали. І вертають сили,
і вічність студить твій гарячий лоб.
На віддалі постало сто жалоб,
котрі справіку душу попелили,
і визирають, чи проляже шлях
у галактичний безмір, по зірках.
Рушаю вгору. Земле моя вічна,
я відробив — уже, як тільки міг
усі твої відпаростки смерічні.
Як маю я оклякнути між криг,
то ось мій вибір: в галактичнім леті
благословенної сподоблюсь смерти.
Бо, віком проклятий, ще голос чув
прапрадідів, і пісні не забув,
котра віджилих до життя вертала.
Я б міг ходити за селянським ралом,
косити, сіяти або рости.
Як моторошно — марно провести
своє життя — щоб так душа й не взнала,
хто ти єси і що ти. Ось він, гріх:
сподобленому років молодих,
опочтувати свій кінець життєвий
безсмертним скарбом рідної землі.
Лиш на свої не настромись жалі,
а порадій, що твій ісход — миттєвий,
що простір волі — чорний, як крило
вороняче. Як тиша, підійшло
до тебе небо. Темрявою вкрило
і божевільні зорі посвітило,
і благодать на тебе пролило.
Прощай же, земле. Ось ти, унизу,
вовтузишся, вияснюєшся, гаснеш,
вганяючись у безмір німоти,
і солодко пшеничним хлібом пахнеш,
і світлою сльозою благостин.
Мені відкрилась галактична бездна.
Я ж зоряною штольнею лечу
і, вигоряючи, свій шлях значу,
хоч згадую тебе — і серцем мерзну.
«У тебе в надрах визріває безум,
0 земле-мамо!» — скільки сил кричу.
1 тут, як Фенікс, що зродився з пеплу,
мені душа вертається із пекла.
28.111.1972

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.