Стус Василь. Вибране. Час творчості.

ЗИМА 1830 РОКУ

загрузка...

Куди не глянь — ані душі навколо,
і тільки сніг, і сніг, і сніг, і сніг.
Коли б ти міг, коли б не серце кволе,
та так між кучугурами і зліг,
і вже. Конай, мій найдорожчий світе,
в моїм стражденнім погляді склепись.
Напевне, задарма, несамовитий,
благословенну ображати вись,
та ж докір твій справіку нескінченний.
Це окрай твого існування. Край
твоєї віри, мов поріг шалений
над безгомінням вічного добра
самоутрати. Лиш від себе збоку
ти подивляєш пустку порожнеч,
0 Господи, страшні твої оброки,
які ти завжди правиш од предтеч.
Який це жах — померти, аби жити,
щоб існування відслонила смерть.
Як винести тягар такого гніту,
яким нас придушила чорна твердь —
бідою літ, смолою спроневіри
1 галактичним мерехтом ночей.
Ми женемось у моторошнім вихрі,
але втікає світ з-перед очей.
Втечу. За окрай. Геть за безберегий.
І далі — за останню за межу.
І так з розгону — і не вбережусь —
сторч головою в смерть, не ждавши черги,
щоб і не відати тебе, страпатий
отруйний світе. І довіку щоб
у небутті вельможно заховати
оцю найвищу із своїх жалоб,
котра тобою світ благовістує,
котра передаровує життя
у те спокійне віще небуття,
що ані губить нас, ані рятує.
Сльота і сніг. Вода і хлющ і крига.
Мороз, як присок, душу обдає.
Зайшлася дрожем світова хурдига
і людству геніяльність воздає.
Бо чуєш: грім шматує мерзле небо,
і коле хмари чорний льодостав.
Бо генія покутувати треба,
аби на всесвіт велетом постав.
31.III.1972

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.