Стус Василь. Вибране. Час творчості.

Десь я спинився в самовижиданні

загрузка...

Десь я спинився в самовижиданні
і відростаю на однім жданні,
і в ньому старію. І, мов чернець,
кладу тяжку епітим’ю на себе
і так покутую людські гріхи.
Спинився — і сподіюся. На час,
і на єдиний. Більше ні од кого
не жду вісток у довгім миготінні
іще спередодня ужовклих ранків
і ще до смерку вимерклих ночей.
Старий декорум чезне на очах,
я ж гаюсь в епіцентрі існування,
папір мережу, никаю очима
побожеволілими. Жду — не жду,
а жодна дума вже не пригнітає
душі моєї, що оббрякла гнівом
і в гніві твердне. Все старе життя,
ножем утяте, відійшло за ніччю
по цих скрадливих і обачних снах,
упереддосвіта втекло. Ти — рура,
обабоки утята. Ні кінця,
ні краю власного тобі не знати,
а тільки чути, як чужі вітри
гудуть тобою й стогнуть. Повідають
про зими людства, що бредуть дорогою,
немов сліпці, що брейгелівським пензлем
проваджені, мов п’яні, на рожен.
Десь я спинився в самовижиданні,
і, ставши ззаду себе, жду-пожду,
коли поперед мене стане військо
моїх одмерлих і нежилих душ,
і я за них сховаюсь, мов за себе,
тікавши світу…
10.IV. 1972

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.