Стус Василь. Вибране. Час творчості.

Старого пня непроминальний спомин

загрузка...

Старого пня непроминальний спомин
чадіє, наче дим. Волокна намезг
утято при землі. Забуте небо
болить, як ампутована рука.
Ще мариться висока крона, щебет
веселих птаств і заволоки хмар,
рожевлених світанням, гойний вітер,
з яким ти радісно ставав на прю.
Усе це збереглося в пам’ятку,
та усихають спомини. А глибом
ворушиться сповите в сон коріння,
переганяє по старих судинах
застояний і збрезкотілий сік.
Інстинкт життя ховається од тебе,
і непомітно спомин увіходить,
і долітає до старечих снів
охляле, виголіле геть бажання.
— А, все немудре! Сниться — то і сниться,
і казна-що ввижається — і вже.
І так над плесом мертвої води —
вона живіша од живої — висне
на шелепочку сподівання корінь
і дотліває спогадами. Гляне
у себе і, відстрашений явою,
ані впізнанною, про себе скаже:
життя — то сон. Ані кінця, ні краю
нема тим снам, котрими ти почався
ще до народження. Труна й колиска
рікою споминів кудись пливуть —
не знаючи зупину.
19.IV.1972

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.