Стус Василь. Вибране. Час творчості.

Вертають журавлі на ветхі гнізда

загрузка...

Вертають журавлі на ветхі гнізда,
і знову гріють витрухлі кубельця —
то він посидить трохи, то вона:
попустять крила, щоб було тепліше
утраченим згадкам. Поживу носять,
збираючи на древньому болоті,
де ще позаторішня рогоза.
Але для кого та твоя пожива?
Журавлику, згодовуй журавлиху.
Вона за тебе старша, але ти
за сина їй і друга і дружину.
Вона за тебе слабша, але їй
нестерпніше оце життя старече,
немов пригадування. Ці кружляння,
сліпучі плавні кола високості,
солом’яні острішки, перші котики
і літеплене кумкання в ставку.
Це молоде курликання малечі,
і сіра тінь по голубому леті,
і жебоніння круглого струмочка,
і задесення жовтодзьобий крик.
Усе в минулому, що на ході пристало
і довго-довго відступало в сутінь,
немов понадморського перелету
це перламутрове курли-курли.
Усе в минулому, а ти на кладці віку
постій на ’дній нозі, поляскай дзьобом,
коли німує первозданна тиша,
жовтогарячий і мосянжний світ.
Усе в минулому. Та треба гріти
його старечим тілом, щоб вернути
з непам’яті те все, що не вертає,
але на скарзі, ніби на крилі,
ще допильновує старечих років
на вірі, що од срібного шнурочка
урветься чиста ясногорла тронка,
і закружляє молода журавочка
понад давно занедбаним гніздом,
де журавлиху журавель годує,
немов дитину, матір і дружину,
і коло неї бідкається, ставши
позаду смерті власної. Ізбоку
життя, де згадок сірі вервечки.
Спогадування — ніби смерть уроздріб.
19.IV. 1972

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.