Стус Василь. Вибране. Час творчості.

Ідуть дощі. І непроглядна

загрузка...

Ідуть дощі. І непроглядна
у камері стоїть пітьма,
як довга дума нерозгадна,
з якої продиху нема.
Реве літак. Рокочуть ринви,
іржава бляха деренчить.
О Боже, як набридло жить!
Які благі були б прориви
у потойбіччя! За горбом,
мов за шелом’янем, укрийся,
та перед тим іще утрися
дружини білим рукавом.
Стужіла мати десь стоїть,
прозора, ніби голосіння,
нашіптуючи: де ти, сину?
0 Боже, як набридло жить!
А дощ іде. А дощ іде.
То й ти, бідо моя гримуча,
пролляйся — зразу, ніби туча.
1 най святиться переддень,
кінець кінця, початок тиші
і безберегий цей спочин.
Бо чим життя од нас мудріше,
то тим миліший нам загин.
25.IV.1972

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.